Дослідження проблем правового регулювання статусу та функціонування державних банків в Україні, вивчення досвіду діяльності державних банків на теренах України у різні історичні періоди, а також аналіз практики функціонування державних банків у зарубіжних країнах, дозволило сформулювати ряд висновків. Серед висновків, що формують теоретичну основу здійснення банківської діяльності державними банками, виділяємо наступні:

1. Історично завдання та функції державного банку формувались на межі банківської діяльності та фіскальної діяльності, тобто банківської установи та державного казначейства. Діяльність державних банків була спрямована здебільшого на виконання делегованих державою повноважень у сфері здійснення розрахунків, стягнення податків, здійснення публічних видатків, кредитування, а подекуди, здійснення управління державним майном (активами). Отже мета діяльності державного банку первинно мала публічно-правову природу.
2. Історичні дослідження дозволили також сформулювати певні закономірності у створенні та функціонуванні державних банків, а саме:

• виключно державна політика (або політика правлячої верхівки) формує та визначає розвиток і діяльність державних банків;
• управління державними банками здійснюється службовцями, обрання на посаду яких обумовлюється їх відповідністю певним соціальним та професійним вимогам;
• очевидними є привілеї державного банку, порівняно із приватним сектором (звільнення від оподаткування, або податкові пільги; обов'язок певних категорій клієнтів здійснювати певні види операцій саме за допомогою державних банків);
• вплив на формування цін на фінансовому ринку в цілому, а також формування певного стандарту якості тих чи інших послуг, їх видів тощо;
• за посередництвом державних банків виразнішою стає соціальна функція банківської діяльності, зокрема доступність банківських послуг для різних соціальних груп населення;
• державні банки здійснювали функції державного кредиту, а іноді це було домінуючим фактором для держави на користь державних банків.

1.  Аналіз відносин, які виникають з приводу діяльності державних банків, свідчить про достатні підстави вважати, що ці відносини перебувають у площині "публічних фінансів". Оскільки:
   • форма власності статутного капіталу державних банків є державною, а також завдання та функції державних банків реалізуються за прямої або гарантованої участі держави, що має фінансовий вимір (за рахунок коштів бюджету);
   • діяльність державного банку пов'язана із досягненням визначених державою специфічних завдань на ринку фінансових і банківських послуг з метою задоволення суспільних і державних потреб та інтересів у відповідній сфері. Домінуючим у цих відносинах є публічний інтерес, а не корпоративний;
   • діяльність державних банків пов'язана із реалізацією певних видів державних гарантій для відповідних категорій юридичних та фізичних осіб, резидентів та нерезидентів; доступністю банківських послуг для різних категорій населення; здійснення кредитних, розрахунково-касових та інших банківських операцій (банківського обслуговування), визначених, у належній правовій формі, секторів економіки, галузей народного господарства тощо;
   • відносини з приводу створення державних банків, їх спеціалізації, збільшення чи зменшення їх статутних фондів, визначення державних гарантій, державних програм, тощо регулюються методом владних приписів уповноваженими органами держави;
   • правовий статус державних банків має бути визначено у спеціальному законодавстві.

       Отже, відносини з приводу реалізації правового статусу державних банків, а також щодо їх створення, реорганізації, ліквідації тощо мають значний фінансово-правовий вплив. Ті ресурси, що складають: статутний капітал державних банків, державні гарантії, прибутки державних банків тощо - є частиною публічних фінансів, що складаються із державних фінансів, а також приватних. Та в силу державних гарантій відповідних операцій, створення відповідних фондів з цією метою - мають особливе суспільне значення і обумовлюють фінансово-правове регулювання.