Актуальність теми. В умовах політичного монополізму радянської системи загальні суди формувалися та діяли як складова частина системи державних органів, виконуючи невластиві їм функції.

Проголошення України суверенною, правовою, демократичною державою [49][1] з реалізацією принципу розподілу влад [93]2, здійснення багатьох реальних кроків у цьому напрямі, суттєво змінили статус місцевих загальних судів і їх суддів.

У суспільстві все більше утверджується розуміння того, що рівень демократії визначається місцем суду у державі.

Згідно з Конституцією України держава відповідає перед людиною за свою діяльність, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Безперечно надійний захист прав і свобод людини та громадянина, як того вимагає Основний Закон України може забезпечити тільки судова система, яка діятиме на загальновизначених демократичних засадах. Відтак одним із стратегічних завдань розвитку державності в Україні було і залишається проведення судово-правової реформи, яка передбачає становлення в українській державі незалежних місцевих суддів, які мають стати основою гарантій прав людини, забезпечення соціальної стабільності та режиму законності в державі.

На даний час в Україні функціонує 671 місцевий загальний суд. В них працює 4550 судів, що становить 2/3 всього суддівського корпусу України. Місцеві загальні суди розглядають по першій інстанції біля 90% всіх судових справ, тобто ці суди є первинною і основною ланкою судової системи, а тому їх робота є індикатором стану судочинства в державі.

Цими судами в Україні за 2003 рік розглянуто біля 6 мільйонів справ і якщо врахувати , що з отих шести мільйонів справ оскаржено приблизно

10 відсотків, 90 відсотків, тобто 5 з гаком мільйонів рішень, ніхто не оскаржує [120][2] важливість і значення роботи місцевих загальних судів важко недооцінювати.

Разом з тим вітчизняна правова наука приділяє належну увагу вивченню організації роботи Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Вищого господарського суду, апеляційних судів, однак з поля зору випустила основну ланку правосуддя місцеві загальні суди.

Організація роботи місцевих загальних судів потребує детального вивчення і аналізу, так недопустимим є ті факти, що вже майже два роки в місцевих загальних судах відсутня Інструкція з діловодства, відсутнє Положення про функціональні обов'язки працівників апарату суду, звужені права та компетенція голови місцевого суду, відсутня спеціалізація по розгляду справ серед суддів цих судів, чітко не розмежована компетенція судових розпорядників та судової міліції.

Поза увагою науковців залишилася динаміка становлення місцевих загальних судів, організаційно - правове забезпечення діяльності місцевих загальних судів, проблеми реалізації міжнародно-правових стандартів у цій сфері. Тому актуальність розробки названих проблем не викликає сумнівів.

Втілення в життя визначених Конституцією орієнтирів побудови судової системи, визначення правового статусу місцевих загальних судів в цій системі потребує насамперед, проведення ґрунтовного наукового аналізу. В той же час, у сучасній правовій науці, проблеми організації і функціонування місцевих загальних судів ще жодного разу не ставали предметом спеціального дослідження.

Тобто реалізація положень Концепції судово-правової реформи, схваленої Верховною Радою України 28 квітня 1992 року [32][3] щодо перебудови вітчизняної судової системи в цілому і в місцевих загальних судів, як первинної ланки системи, зокрема, далеко не проста і швидкоплинна в часі справа.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами. Дисертація виконана на кафедрі історії та теорії держави і права правничого факультету Національного Університету "Острозька Академія"  в межах і відповідно до Державної цільової комплексної програми "Проблеми удосконалення організації і діяльності суду і правоохоронних органів в умовах формування соціальної, правової, демократичної держави" (державна реєстрація № 0186.0.099031). та плану науково-дослідної роботи Національного університету "Острозька академія" на 2003-2004 роки (протокол вченої ради №2 від 25 вересня 2003 року) та плану науково-дослідної роботи  кафедри історії та теорії держави і права Національного університету "Острозька академія" за темою: "Здійснення судово-правової реформи в Україні, гарантування прав фізичних і юридичних осіб України правовими засобами".

Тема дисертації затверджена на засіданні Вченої ради Національного університету "Острозька Академія"  26 червня 2003 р. (протокол № 11).

 Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є формування теоретичних положень і практичних висновків, спрямованих на вдосконалення організації і функціонування місцевих загальних судів загальної юрисдикції в аспекті здійснення судової реформи в Україні. Формулювання пропозицій, спрямованих на удосконалення Конституції України, законів України "Про статус суддів", "Про Вищу раду юстиції", "Про судоустрій України", "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів", "Про Вищу Раду юстиції", КПК України та ЦПК України.

Дослідження цієї мети вимагає вирішення таких найважливіших завдань:

• дослідити теоретичні аспекти реалізації конституційних положень про судову владу та її основних функціях;
• проаналізувати становлення місцевих загальних судів, як суб'єктів судової влади в історії України;
• визначити основні напрями подальшого розвитку місцевих загальних судів в процесі проведення судово-правової реформи;
• дослідити структуру та повноваження місцевих загальних судів при реформуванні судової системи і правосуддя в Україні;
• дослідити зміст конституційних гарантій незалежності місцевих загальних судів та їх суддів, науково обґрунтувати зміни до норм Закону України "Про судоустрій України", які регулюють діяльність суддівського самоврядування;
• проаналізувати стан реалізації міжнародно-правових стандартів в діяльності місцевих загальних судів та реалізацію міжнародно-правових стандартів, що до статусу суддів місцевих загальних судів в законодавстві України;
• розробити практичні рекомендації, спрямовані на вдосконалення законодавства, що регулює організацію і функціонування місцевих загальних судів, як основних ланок судової системи України.

Об'єктом дослідження - є теоретичні, методологічні та процесуальні проблеми правового регулювання суспільних відносин пов'язаних з організацією та функціонуванням місцевих загальних судів загальної юрисдикції в Україні.

Предметом даного дослідження - є правове регулювання організації та функціонування місцевих загальних судів в період проведення реформування судової системи України, що визначається Конституцією України, Кримінально-процесуальним кодексом України, Цивільно-процесуальним кодексом України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, Законами України "Про судоустрій", "Про статус суддів", "Про Вищу раду юстиції", Указами Президента "Про державну судову адміністрацію", Положенням "Про Раду суддів України" та іншими нормативно-правовими актами.

Методи дослідження. При здійсненні наукового пошуку використано в поєднанні теоретичний та прикладний типи дослідження. Їх спрямовано на розкриття правових проблем організації та діяльності місцевих загальних судів.

До основних серед дослідницьких методів, що використовувались при написанні дисертаційного дослідження належить загальний метод пізнання для всіх наук - метод діалектики. Згідно з його принципами всі явища природи і суспільного життя органічно взаємозв'язані і взаємозумовлені. Вони залежать одне від одного і перебувають у постійному русі і розвитку і саме з окремих явищ формується єдність їх складових частин і властивостей.

Серед спеціально-наукових методів пізнання можна виділити структурно-функціональний метод, що передбачає розгляд будь-якого явища як системного з обов'язковим аналізом функцій взаємодіючих елементів (підрозділ 1.1).

Але особливе місце тут займає формально-догматичний метод, який досліджує "догму" права. Інколи цей метод називають спеціально-юридичним. Серед інших методів дослідження в галузі правових проблем йому належить чільне місце. Цей метод включає такі прийоми, як опис і аналіз правових норм і правовідносин, їх пояснення і тлумачення, класифікацію (підрозділи 1.3;). З допомогою таких прийомів досліджувались зміст та юридична природа поняття місцеві загальні суди, описувалися і аналізувалися правові принципи діяльності місцевих загальних судів в судовій системі України, здійснювалася зовнішня наукова обробка емпіричного матеріалу, досліджувались юридичні факти, формулювались визначення та загальна концепція наукового пошуку (підрозділ 1.2). Особливо велику роль зіграв формально-догматичний метод у систематизації та класифікації розрізненої системи суспільних відносин які виникають внаслідок функціонування місцевих загальних судів у єдине органічне ціле. На його основі створювалося підґрунтя для дослідження згаданих відносин на предмет досконалості їх законодавчої бази, вироблення рекомендацій для практичної діяльності, визначення шляхів удосконалення  в найкращому варіанті (підрозділ 2.1).

За допомогою наступного методу - порівняльно-правового дослідження, з'ясовувалося закономірне і випадкове, загальне й особливе у становленні і діяльності місцевих загальних судів, виявлялися спільні і відмінні риси судових органів . Порівняльно-правовий метод пізнання використовувався, також, як засіб розкриття особливостей місцевих загальних судів в інших країнах, спосіб аналізу, виявлення окремих переваг організації діяльності місцевих судів у інших державах і спроб перенесення їх на вітчизняну дійсність (підрозділи 2.2; ).

Метод конкретно-соціологічного дослідження включає такі прийоми як особисте спостереження за діяльністю місцевих загальних судів та посадових осіб судової влади, усне опитування службових осіб органів судової влади, анкетування, співбесіди (підрозділ 2.1). Ці прийоми цінні тим, що забезпечують одержання необхідної інформації і фактів безпосередньо із самого життя. Велике значення при використанні методу конкретно-соціологічного дослідження має судова практика. Саме з матеріалів практики одержувалися фактичні дані, на базі яких перевірялася ефективність діючого законодавства, формулювалися рекомендації і пропозиції щодо його покращення.

За допомогою історичного та порівняльно-історичного методу ретроспективно, тобто не догматично, а в динаміці, розглядалася вся панорама явищ дослідження, в єдності з історичним досвідом враховувалося усе позитивне і цінне що було нагромаджено наукою за увесь шлях розвитку, з'ясовувалося закономірне і випадкове, загальне і

особливе у змісті правовідносин виникаючих в сфері судоустрою (підрозділ 1.2).

Кожен з них у конкретному випадку використовувався не окремо, а в поєднані з іншими. Була здійсненна спроба інтегративного підходу дослідження проблем місцевих загальних судів в судоустрої України на сучасному етапі, який базується на комплексному застосуванні всіх інших методологічних підходів, синтезованих у спеціально-юридичному та соціологічному підходах, які у своїй єдності відобразили багатоаспектне бачення становлення судової системи: закономірності її формування та забезпечення державою, втілення в предметно-практичній діяльності місцевих загальних.