Нормативною базою дослідження є Конституція України; Закони України; рішення Конституційного Суду України; постанови Пленуму Верховного Суду України; міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; міжнародні документи, які стосуються порядку провадження кримінального судочинства; рішення Європейського суду з прав людини; законодавство інших країн (Австрія, Великобританія, Киргизька Республіка, Республіка Білорусь, Республіка Казахстан, Республіка Молдова, Республіка Узбекистан, Російська Федерація, США, Франція, ФРН); кримінально-процесуальне законодавство колишнього СРСР; проект нового КПК України; коментарі до проекту КПК України, надані експертами Ради Європи (Страсбург, вересень 2004 р.), а також відомчі нормативні акти МВС України.

Емпіричну базу дослідження становлять дані, отримані в результаті вивчення у Головному слідчому управлінні МВС України матеріалів 
340 кримінальних справ, порушених органами дізнання і досудового слідства та розслідуваних слідчими підрозділами МВС України; дані, отримані при опитуванні за спеціально розробленою анкетою протягом 2004-2005 рр. 
313 осіб: слідчих органів внутрішніх справ, прокуратури, податкової міліції - всього 170, прокурорських працівників, які здійснюють нагляд за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства та підтримують державне обвинувачення в суді - 83, суддів - 60, а також особистий практичний досвід, набутий за час перебування на посаді слідчого ГУМВС України в м. Києві. Це сприяло формуванню широкої емпіричної бази дослідження, яка забезпечує репрезентативність його висновків у межах всієї України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації автором на основі використання доробку вітчизняних та зарубіжних учених, вивчення матеріалів кримінальних справ, узагальнення даних проведеного анкетування практичних працівників з урахуванням положень чинного КПК, його проекту та міжнародно-правових документів сформульовано ряд положень і висновків, нових в концептуальному плані та важливих для юридичної практики. До найбільш істотних результатів, що містять наукову новизну, слід віднести такі положення:

вперше:

• доведено, що якщо особа відповідно до обвинувального вироку суду була засуджена до позбавлення волі на певний строк, необхідно зараховувати в строк відбування покарання строк адміністративного арешту, який передував затриманню в порядку статей 106, 115 КПК;
• обґрунтовано, що слідчий (особа, яка провадить дізнання) при роз'ясненні права на захист підозрюваному та обвинуваченому повинні акцентувати увагу на тому, що в разі неявки обраного ними захисника в установлений законом строк захисник буде призначений через адвокатське об'єднання, розташоване за місцем провадження досудового розслідування, а у випадку відмови від призначеного захисника слідчі дії будуть провадитись без участі захисника;

удосконалено:

• поняття кримінально-процесуального строку;
• пропозиції щодо закріплення у кримінально-процесуальному законодавстві України перегляду судом запобіжного заходу у вигляді взяття під варту через розумні інтервали часу. Зроблений висновок про доцільність закріплення в КПК положення, згідно з яким суд зобов'язаний через кожні два місяці перевіряти обґрунтованість тримання особи під вартою незалежно від того чи є у неї захисник;

 набули подальшого розвитку:

• точка зору щодо включення до стадії кримінального процесу строку як однієї з її основних ознак;
• наукова класифікація кримінально-процесуальних строків;
• пропозиції про необхідність встановлення максимального строку (не більше 24-х годин) негайності проведення певної процесуальної дії;
• теза про доцільність проведення допиту підозрюваного відразу ж після його затримання судом, оскільки саме на нього покладено вирішення питання про взяття підозрюваного під варту;
• пропозиції про необхідність встановлення в законі положення, відповідно до якого, рішення про прийняття справи до свого провадження повинно бути оформлено протягом доби з моменту надходження кримінальної справи до відповідного органу (не пізніше трьох діб, якщо об'єм справи вимагає тривалого часу для її вивчення);
• пропозиції про негайне і, в усякому випадку, не пізніше 24-х годин, направлення за підслідністю повідомлення про злочин, яке не підслідне органу, до якого це повідомлення надійшло. Строк вирішення повідомлення у цьому випадку повинен обчислюватися з моменту реєстрації в органі, до підслідності якого воно віднесене.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані й аргументовані у дисертації теоретичні положення, висновки і пропозиції використані при розробці нового кримінально-процесуального законодавства України (Комітет Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності - акт впровадження від 12 грудня 2003 р. № 06-19/15-1012); у практичній діяльності органів досудового слідства та дізнання МВС України (Головне слідче управління МВС України - акт впровадження в практику від 29 квітня 2004 р. № 13/3627); у навчальному процесі під час вивчення курсу кримінального процесу (Національна академія внутрішніх справ України - акт про впровадження наукових розробок від 22 квітня 2005 р.).

 Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації доповідалися автором та були обговорені на науковій теоретичній конференції "Теорія та практика застосування чинного кримінального і кримінально-процесуального законодавства у сучасних умовах" (м. Київ, 
25 квітня 2002 р.); на науково-теоретичній конференції молодих та майбутніх вчених "Актуальні проблеми права 2003" (м. Київ, 9 квітня 2003 р.); на науково-практичній конференції "Захист соціальних та економічних прав людини: міжнародні стандарти і законодавство України" (м. Київ, 12 березня 2004 р.); на науково-теоретичній конференції молодих та майбутніх вчених-управлінців, присвяченої питанням реформування національного законодавства та відомчої системи освіти МВС України "Актуальні проблеми підготовки керівних кадрів МВС України в світлі освітянської реформи" (м. Київ, 
16 квітня 2004 р.); на науково-теоретичній конференції молодих та майбутніх вчених, присвяченої п'ятій річниці Навчально-наукового інституту управління Національної академії внутрішніх справ України "Україна 2005: поступальна хода до верховенства права" (м. Київ, 15 квітня 2005 р.); на міжвузівській курсантській (студентській) науково-теоретичній конференції "Правове забезпечення взаємодії оперативних підрозділів та слідчих апаратів у розкритті та розслідуванні злочинів" (м. Київ, 17-18 травня 2005 р.).

Публікації. Основні результати дослідження оприлюднені у п'яти статтях у наукових фахових виданнях України та трьох тезах виступу на конференціях.

Структура дисертації визначається її метою, завданнями та предметом дослідження. Робота композиційно складається зі вступу, трьох розділів, які місять чотирнадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та дев'яти додатків. Загальний обсяг рукопису дисертації - 281 сторінка, із яких основного тексту 202 сторінки, список використаних джерел на 36 сторінках, що включає в себе 385 найменувань, додатки на 43 сторінках.