Актуальність теми. Інтеграція України до Європейського Союзу є одним із пріоритетів внутрішньої і зовнішньої політики України. У довгостроковій перспективі Україна прагне стати повноправним членом Європейського Союзу, а в коротко- і середньостроковій - суттєво поглибити співробітництво в економічній, політичній та правовій сферах.

 Основні права і свободи людини, зокрема, право кожної людини при визначенні її громадянських прав та обов'язків або при висуненні проти неї будь-якого кримінального обвинувачення на справедливий і відкритий розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону (п. 1 ст. 6), визначено у Конвенції про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), яку Україна ратифікувала 17 липня 1997 р. При виконанні зобов'язань за міжнародним договором слід враховувати тлумачення Європейського суду з прав людини. Це випливає зі ст. 32 Конвенції, згідно з якою юрисдикція Суду поширюється на всі справи, які стосуються тлумачення та застосування Конвенції і протоколів до неї.

Стандарти здійснення судочинства і зокрема, визначення та дотримання строків у кримінальному процесі, містяться і в інших міжнародно-правових документах, насамперед тих, що стосуються порядку провадження кримінального судочинства, у яких регламентації та дотриманню процесуальних строків приділено значну увагу: Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (1966 р.), Мінімальних стандартних правилах Організації Об'єднаних Націй, що стосуються відправлення правосуддя відносно неповнолітніх (1985 р.), Основних принципах щодо ролі юристів (1990 р.) тощо.

У міжнародно-правових документах розглядаються строки затримання, тримання під вартою, підготовки до захисту, судового розгляду, надання захисника, повідомлення рідних, близьких та опікунів про затримання тощо. 
У зв'язку з цим міжнародно-правові документи акцентують особливу увагу міжнародного співтовариства на такій обставині як "розумність строку". У деяких документах таке поняття вказується прямо (Конвенція про захист прав людини та основних свобод, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Американська конвенція про права людини тощо), в інших - цей термін мається на увазі й замінюється на такі словосполучення як "без невиправданої затримки", "швидкий розгляд", "негайне інформування", "протягом мінімально необхідного строку", "якнайшвидше", "невідкладне прийняття рішення", "через регулярні проміжки часу", "негайний доступ" тощо.

Слід зазначити, що серед основних категорій скарг, які були визнані Європейським судом з прав людини як потенційно прийнятні до розгляду, є скарги на надмірну тривалість розгляду справ компетентними національними інстанціями, оскільки при цьому порушується такий важливий елемент справедливості як розгляд справи "протягом розумного строку". Положення про дотримання розумного строку вкрай важливо для належного здійснення правосуддя. Право на судовий розгляд  справи "протягом розумного строку" відноситься до категорії основних прав і свобод людини. Відповідний до цього права обов'язок покладається на державу в особі її законодавчих, виконавчих та судових органів.

Незважаючи на те, що в працях з кримінального процесу майже неможливо знайти роботи, автори яких не торкалися б питань, пов'язаних з кримінально-процесуальними строками, виключно даній проблематиці присвячена досить незначна кількість досліджень. Серед них слід назвати роботи Л.М. Васильєва, А.П. Гуляєва, В.М. Жуковського, І.В. Маслова,  О.Р.Михайленка,  М.Є.Токарєвої, В.Т. Томіна, С.Б. Фоміна, Р.Х. Якупова.

Деякі суттєві аспекти дослідження окремих проблем провадження строків у кримінальному судочинстві розглядалися в працях В.М. Григорьєва, 
В.Т. Маляренка, В.В. Рожнової, Г.В. Юркової, Л.В. Юрченко та інших.

Автор виходив з того, що в наш час не втратила свого значення значна кількість розробок у галузі кримінально-процесуального права, і зокрема строків судочинства, що є здобутком таких вчених другої половини ХІХ - початку        ХХ століття, як С.І. Вікторський, В.П. Даневський, М.В. Духовськой, А.Ф. Коні,   П.В. Макалінський, С.В. Познишев, М.М. Розін, В.К. Случевський,                    Г.С. Фельдштейн, І.Я. Фойницький, О.П. Чебишев-Дмитрієв та інші вчені.

Неможливо було здійснити дослідження багатьох питань теми дисертації без звернення до праць відомих правознавців колишнього СРСР та країн-членів СНД, перш за все Б.Т. Безлєпкіна, В.П. Божьєва, С.О. Голунського,                            М.М. Гродзінського, М.О. Громова, А.П. Гуляєва, І.М. Гуткіна, М.В. Жогіна,   П.С. Елькінд, О.М. Ларіна, П.А. Лупінської, Т.Г. Морщакової, І.Л. Петрухіна, О.П. Рижакова, Х.У. Рустамова, В.М. Савицького, В.А. Стремовського,           М.С. Строговича, М.Є. Токарєвої, Ф.Н. Фаткуліна, М.О. Чельцова,                    О.О. Чувільова, С.А. Шейфера, В.М. Шпільова та інших дослідників.

Найважливішою складовою теоретичної основи дослідження стали праці з кримінального процесу багатьох відомих учених України: Ю.П. Аленіна,           Ю.М. Грошевого, А.Я. Дубинського, В.С. Зеленецького, Л.М. Лобойка,                В.Т. Маляренка, О.Р. Михайленка, М.М. Михеєнка, В.В. Молдована, В.Т. Нора,   В.О. Попелюшка, М.І. Сірого, В.М. Тертишника, В.П. Шибіка, М.Є. Шумила та багатьох інших вчених. У полі зору дисертанта були також праці таких зарубіжних правників, як Ч. Беккаріа, Ю. Глазера, Д. Гом'єна, Енн Ф. Джинджера, Ф. Куінна, П. Соломона.

Вибір теми дисертації визначається низкою обставин, серед яких доцільно зазначити важливу роль процесуальних строків у реалізації завдань кримінального судочинства і, насамперед, - у забезпеченні прав та законних інтересів осіб, які залучаються до сфери кримінально-процесуальної діяльності державними органами і посадовими особами, що безпосередньо провадять кримінальне судочинство.

Необхідність у подальшому дослідженні проблеми регламентації та обчислення строків у кримінальному процесі диктується також і тим, що робота по удосконаленню кримінально-процесуальних норм постійно продовжується з урахуванням виявлених недоліків і тих завдань, які періодично постають перед кримінальним судочинством у складних сучасних умовах боротьби зі злочинністю та постійним розширенням сфери міжнародного співробітництва.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до напрямів, визначених Комплексною програмою профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженою Указом Президента України № 1376/2000 від 25 грудня 2000 року, Концепцією розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки на період з 2001-2005 років (рішення Колегії МВС України від 18 грудня 2000 року № 9 КМ/1). Тема дисертації включена до планів науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ України на 2001-2005 роки.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є дослідження та розробка наукових основ інституту процесуальних строків, удосконалення їх правової регламентації й практики застосування, що в кінцевій меті направлено на підвищення ефективності кримінального судочинства, забезпечення прав і законних інтересів осіб, які беруть в ньому участь.

Основна мета дослідження полягає в тому, щоб на основі врахування досягнень науки, узагальнення правозастосовчої практики, вітчизняного і зарубіжного досвіду оновити наукову концепцію строків у кримінально-процесуальному праві, пристосувати її до умов сьогодення, щоб вона могла бути використана як теоретична основа при підготовці та уточненні відповідних положень чинного кримінально-процесуального законодавства та проекту КПК в контексті європейських стандартів.

Для досягнення цієї мети були поставлені та вирішувались такі основні завдання:

• з урахуванням розвитку кримінально-процесуальної науки з'ясувати і сформулювати поняття кримінально-процесуального строку;
• визначити юридичну природу, значення, порядок обчислення строків у кримінальному процесі та основні причини їх порушення;
• узагальнити різні точки зору, висловлені в юридичній літературі та дати загальну характеристику і дослідити призначення різних видів строків у кримінальному судочинстві та провести на цій основі їх оновлену класифікацію;
• виявити проблеми та інші недоліки правової регламентації окремих видів строків, розробити пропозиції по їх подоланню;
• розробити рекомендації щодо вдосконалення правового регулювання строків та їх обчислення у кримінальному процесі з метою забезпечення оптимального співвідношення інтересів суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності.

Об'єктом дослідження є норми кримінально-процесуального законодавства та комплекс правовідносин, які виникають між суб'єктами кримінально-процесуальної діяльності в процесі реалізації правових норм, що регламентують строки у кримінальному судочинстві.

Предметом дослідження є теоретичні основи, правова регламентація та практика застосування строків у кримінальному процесі України в контексті європейських стандартів.

Методи дослідження обрані з урахуванням поставленої мети та завдань дослідження, його об'єкта та предмета. Діалектичний метод як загальнонауковий метод наукового пізнання реально існуючих явищ склав підґрунтя комплексного використання інших методів. Так, метод системного аналізу дав можливість проаналізувати фундаментальні положення сучасної теорії кримінального процесу, основоположні законодавчі та нормативні акти України - Конституцію України та закони України, а також наукові праці вітчизняних та зарубіжних учених щодо з'ясування поняття, значення, класифікації, порядку обчислення кримінально-процесуальних строків, а також причин їх порушення; формально-юридичний - застосовувався при співставленні норм чинного КПК України та проекту цього кодексу, обґрунтуванні висновків і пропозицій щодо їх доповнення чи уточнення; порівняльно-правовий - для аналізу та порівняння національного та іноземного кримінально-процесуального законодавства; системно-структурний та формально-логічний - при вивченні сутності та визначення понять "кримінально-процесуальний строк", "розумний строк", "європейські стандарти". Крім того, застосовувалися соціологічні методи (інтерв'ювання, анкетування) - для вивчення поглядів слідчих, прокурорів та суддів щодо питань, які досліджувалися, а також статистичні методи - для узагальнення результатів вивчення матеріалів кримінальних справ, анкетування слідчих, прокурорів та суддів України. Названі методи дослідження використовувались в роботі у взаємозв'язку і взаємозалежності, що забезпечило всебічність, повноту й об'єктивність дослідження, істинність отриманих наукових результатів.

Теоретичною основою дисертації є роботи як вітчизняних, так і іноземних вчених-юристів із загальної теорії права, філософії, кримінально-процесуального, міжнародного, адміністративного та цивільного права, а також інших галузей наук.