У результаті дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства та практики його реалізації, теоретичного осмислення наукових праць вчених, нами сформульовані основні результати та пропозиції, які мають теоретичне і практичне значення й полягають у такому:

1. Під строком  у кримінальному процесі слід розуміти встановлений і врегульований кримінально-процесуальним законом на основі положень Конституції України та міжнародно-правових документів, а також, підзаконним нормативно-правовим актом або рішенням уповноваженої на те посадової особи (органу) обов'язковий для виконання визначений момент або період (відрізок) часу, необхідний для вчинення чи утримання від вчинення суб'єктами кримінально-процесуальних правовідносин певних процесуальних дій або прийняття й оформлення процесуальних рішень, з перебігом якого починається й завершується провадження в конкретній стадії судочинства, виникають, змінюються або припиняються права і обов'язки та настає процесуальна відповідальність суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності. У зв'язку з цим, дисертантом пропонується доповнити чинний КПК (ст. 32) та його проект (ст. 6) відповідним пунктом.   

2. Поняття "строк" і "термін" у юридичному розумінні тотожні. Найкраще й доречніше, на наш погляд, вживати та оперувати у кримінально-процесуальній науці поняттям "строк". Вживання різних термінів, навіть термінів-синонімів, що означають одні й ті ж поняття, призводить до зайвої плутанини.

3. На мові міжнародних документів розумний строк кримінально-процесуальної дії - це той строк, який забезпечує надійний захист законних інтересів потерпілої сторони, інтересів правосуддя, а також забезпечує підозрюваному, обвинуваченому, підсудному і засудженому реальну можливість використати всі передбачені законом засоби захисту від обвинувачення. Іншими словами можна сказати, що поняття "розумний строк" означає необхідність враховувати всі конкретні обставини, в яких діють суб'єкти кримінально-процесуальних правовідносин.

4. Європейські стандарти - це міжнародно-правові норми і принципи, що закріплюють стандартизовані правила поведінки суб'єктів міжнародного права у тих чи інших сферах міждержавного співробітництва. Стандарти здійснення судочинства встановлюють певні мінімальні вимоги, дотримуватися яких повинні всі держави. Застосування європейських стандартів, що містяться в міжнародно-правових документах, передбачає наявність розуміння і знання їх положень та правильне застосування практики Європейського суду з прав людини. 

5. Ми вважаємо, що "негайність" проведення тієї чи іншої процесуальної дії у кримінальному судочинстві України у будь-якому випадку не може перевищувати 24-х годин. На нашу думку, доцільно поряд з терміном "негайно" вживати термін "не пізніше", тоді суб'єкту кримінально-процесуальної діяльності буде чітко і недвозначно зрозуміло, що і в які строки від нього вимагає зробити законодавець.  

6. Класифікація строків у кримінальному процесі автором проведена за наступними критеріями: 1) в залежності від того, ким встановлюються ті чи інші кримінально-процесуальні строки (строки, передбачені в Конституції, а також в міжнародних правових документах, ратифікованих Україною; строки, які встановлені КПК України та іншими підзаконними нормативно-правовими актами, що регулюють кримінальне судочинство; строки, визначені у рішеннях правозастосовувача); 2) за належністю до регулювання порядку провадження на окремих стадіях кримінального процесу (процесуальні строки, які регулюють правовідносини під час досудового провадження; в стадіях судового провадження; строки, дія яких розповсюджується одночасно на різні стадії кримінального процесу; 3) залежно від способу виконання завдань кримінального судочинства (діловодні та процесуальні); 4) в залежності від функціонального призначення строків у кримінальному процесі (строки, які гарантують права і законні інтереси учасників процесу; строки, які гарантують швидкість проведення судочинства; строки, які гарантують здійснення прокурорського нагляду за дотриманням законів у кримінальному судочинстві; 5) в залежності від того, кому адресовані строки (строки, що стосуються діяльності державних органів, які провадять процес; строки, щодо діяльності інших учасників процесу;  строки,  встановлені для суб'єктів, які не беруть участі у процесі); 6) за цілями, для яких встановлені строки, за характером їх дій і правовими наслідками, які настають у зв'язку із закінченням того чи іншого строку (строки здійснення слідчих, судових та інших процесуальних дій; строки прийняття процесуальних рішень; строки застосування заходів процесуального примусу; строки заявлення учасниками кримінально-процесуальної діяльності клопотань, скарг, заяв); 7) за визначеністю строків (абсолютно визначені; відносно визначені; невизначені; альтернативні (загальні та виключні); 8) за юридичним значенням (процесуальні строки; строки давності та строки примусової дії); 9) за правовими наслідками закінчення строків у кримінальному процесі (обмежуючі в часі дії, вчинення яких залежить від волі суб'єкта і які є його правом; обмежуючі в часі вчинення обов'язкових процесуальних дій; обмежуючі триваючі дії; 10) відповідно до загальноприйнятого в теорії права поділу строків за юридичними наслідками (правовстановлюючі (правоутворюючі); правозмінюючі та правоприпиняючі (правообмежуючі).

7. Вважаємо, що строк є однією з основних ознак стадії кримінального процесу.

8. Початком строку затримання слід вважати момент складення протоколу затримання в порядку ст. ст. 106, 115 КПК, оскільки перш ніж визнати конкретну особу підозрюваною у вчиненні злочину, слідчий, орган дізнання повинні провести ряд процесуальних дій, які потребують певного часу, а саме: порушити кримінальну справу, провести невідкладні слідчі дії, спрямовані на встановлення причетності затриманої особи до вчинення злочину, а також даних, які її характеризують. Разом з тим, слід приєднатися до тих авторів, які вважають за доцільне нормативно врегулювати строк складення протоколу затримання; при цьому відправним моментом повинен стати час доставлення особи, підозрюваної у вчиненні злочину, до органу дізнання чи органу досудового слідства. Оптимальний строк у цьому випадку - три години.

9. Якщо особу, яку спочатку затримали відповідно до адміністративного законодавства, неодноразово допитували її як свідка, наперед знаючи, що вона є підозрюваною у певній кримінальній справі, а потім затримали відповідно до кримінально-процесуального законодавства, в подальшому суд виніс у кримінальній справі обвинувальний вирок, то вважаємо за необхідне зараховувати у строк відбування покарання, яке передбачає позбавлення волі на певний строк (арешт, обмеження волі), строк адміністративного стягнення. При цьому слідчому при провадженні досудового слідства необхідно відразу долучати до кримінальної справи матеріали, якими обґрунтовується адміністративне затримання і стягнення адміністративне правопорушення.

10. На нашу думку, ст. 32 КПК "Роз'яснення значення термінів Кодексу"    (ст. 6 проекту КПК) необхідно доповнити пунктом "Момент затримання", який викласти у наступній редакції: "Момент фактичного затримання закріплюється рапортом (актом чи протоколом) оперативного працівника (чи посадової особи органу дізнання), який складається у місці фактичного затримання у присутності затриманої особи й очевидців, і роз'ясненням права підозрюваного користуватися допомогою захисника з моменту порушення кримінальної справи або з моменту фактичного затримання".    

11. Ми солідарні з думкою тих вчених, які вважають, за доцільність проведення допиту підозрюваного відразу ж після його затримання судом, оскільки саме на нього покладено вирішення питання про взяття підозрюваного під варту. Такий порядок став би справжньою гарантією недоторканності особи.

12. Варто зазначити, що процедура продовження строків слідства та тримання під вартою була раніше і залишилася тепер тривалою, процесуально і організаційно громіздкою, яка пов'язана з втратою слідчими робочого часу, дублюванням зусиль відповідальних працівників слідчого апарату та прокуратури. На наш погляд, слід підтримати думку тих авторів, які вважають, що не слід вимагати від кваліфікованих досвідчених слідчих обов'язкового візування у начальника слідчого відділу постанов про продовження строків тримання під вартою, оскільки це не викликається необхідністю. В той же час підпис начальника на постанові, винесеній малодосвідченим працівником, будучи формою внутрішньовідомчого контролю, служить додатковою гарантією обґрунтованості даного процесуального рішення. Але, очевидно, для цього цілком досить візи керівника слідчого підрозділу, в якому працює слідчий (безпосереднього начальника). Практика візування постанови про порушення клопотань про продовження строків тримання під вартою керівниками вищестоящих слідчих підрозділів є, на нашу думку, зайвою, оскільки це пов'язано із значною витратою часу і практично не виправдана, оскільки підстави продовження строку тримання під вартою й грамотність складання постанови можуть бути правильно оцінені безпосереднім начальником (групи, відділення, відділу).

13. Зарубіжний досвід переконує нас в тому, що забезпечення участі захисника при провадженні слідчих і процесуальних дій не повинно бути обов'язком особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора. До цього слід додати, що нез'явлення захисника не може бути перешкодою для провадження слідчих і процесуальних дій у випадку, якщо він був завчасно повідомлений про їх проведення.

14. Ми поділяємо погляди тих авторів, які пропонують закріпити в КПК перегляд судом запобіжного заходу у вигляді взяття під варту через розумні інтервали часу. У зв'язку з цим, вважаємо за доцільне закріпити в кримінально-процесуальному законодавстві України положення, згідно з яким суд зобов'язаний через кожні два місяці перевіряти обґрунтованість тримання особи під вартою незалежно від того чи є у неї захисник. І хоча в деяких зарубіжних країнах діє правило, відповідно до якого, за наявності в обвинуваченого захисника, перевірка законності арешту не здійснюється, вважаємо, що в Україні така перевірка має здійснюватися незалежно від того, чи є у обвинуваченого захисник, чи ні. Адже обвинуваченого, крім адвоката, у нашій країні можуть захищати інші фахівці у галузі права чи адвокати за призначенням слідчого, особи, яка провадить дізнання, які у непоодиноких випадках не завжди сумлінно здійснюють свої обов'язки. Це правило доцільно закріпити ще й тому, оскільки проект КПК передбачає запровадження посади слідчого судді (ст. 28), в компетенцію якого і буде входити перевірка обґрунтованості тримання особи під вартою.                        

15. Відкладення і зупинення справ - основне джерело судової тяганини. У даний час є досить поширеними випадками неявки в судові засідання свідків, потерпілих та їхніх представників, що істотно впливає на дотримання строків розгляду справ. На наш погляд, показання належним чином повідомлених про день розгляду справи свідків, що нез'явилися в судове засідання, необхідно оголошувати в ході розгляду справи, а самих свідків піддавати короткочасному арешту або великому штрафу за неповагу до суду (щодо великого штрафу - то це повинно стосуватися й захисників, які не з'являються в суд без поважних причин).  Завдання судді (секретаря, помічника судді) - сповістити належним чином учасників процесу про час розгляду справи. Якщо це зроблено - суд повинен розглянути справу.