Актуальність теми дослідження. Розбудова України як сучасної європейської країни спрямована на створення демократичного суспільства, здатного забезпечити кожному громадянинові розвиток його здібностей і задоволення його життєвих потреб, супроводжується рядом негативних явищ, що створюють реальну загрозу функціонування державного механізму. Серед деструктивних явищ, які потребують комплексної протидії з боку суспільства, значне місце посідає корупція. Виникнувши на тлі дисфункції влади, вона безжалісно руйнує демократичні засади побудови суспільства, перероджує державний апарат, порушує принцип рівності громадян та юридичних осіб перед законом, каталізує організовану злочинність та завдає нищівного удару по інтеграційним процесам у світі.

Незважаючи на активізацію діяльності правоохоронних органів України щодо протидії корупційній експансії, темпів її зростання зупинити не вдалося. Наслідком такого становища стало сприйняття у світі України як корумпованої держави з несприятливим інвестиційним кліматом, проникнення корупції у більшість відносин між населенням і владою, породження глибокої недовіри громадян до спроможності держави забезпечити гарантовані Конституцією права і свободи людини.

Саме тому керівництвом нашої держави підвищення тиску на корупцію з боку усього суспільства, активізацію загальнодержавної антикорупційної політики визнано важливими аспектами забезпечення національної безпеки України, а боротьбу з корупцією - пріоритетним напрямом діяльності правоохоронних органів.

Така ситуація примушує підвищувати ефективність спільних зусиль правоохоронних та інших державних органів щодо протидії корупції, своєчасно виявляти негативні тенденції у соціально-економічній обстановці, сприяти усуненню причин та умов корупції, налагоджувати дійовий обмін інформацією, здійснювати профілактику корупційних правопорушень у відповідних сферах державного життя. Аналіз стану боротьби з корупційними правопорушеннями, а також результати соціологічних досліджень щодо питань взаємодії у цій сфері свідчать про наявність значної кількості прогалин як у нормативному регулюванні спільної діяльності суб'єктів боротьби з корупцією, так і у практичному її здійсненні.

Враховуючи багатоаспектний характер взаємодії у галузі протидії корупції та її значення для мінімізації впливу цього явища на суспільні процеси, вказана проблема є однією з найскладніших та найактуальніших для діяльності суб'єктів боротьби з корупцією.

Вивченню питань взаємодії правоохоронних органів у боротьбі з правопорушеннями та злочинами приділялась увага у працях Р.Г. Аксьонова, А.А. Глієвого, Д.В. Гребельского, І.М. Гуткіна, К.К. Єрмакова, А.В. Загорного, Г.Г. Зуйкова, В.М. Плішкіна, В.М. Капнуліна, В.К. Колпакова, В.О. Малюткіна, Ю.В. Наумкина, О.В.Негодченка, В.Ф. Статкуса, Г.А. Туманова, В.О. Шамрая, В.М. Шванкова та ін. Ними досліджувалися теоретичні та практичні питання організації взаємодії як в цілому (організація як функція управління, взаємодія як різновид управлінської діяльності), так і окремих її різновидів (організація взаємодії галузевих служб органів внутрішніх справ, взаємодія з громадськими організаціями тощо).

Підґрунтям для подальшого дослідження проблем взаємодії у галузі боротьби з корупцією є праці таких вчених, як Л.І.Аркуша, О.М. Бандурка, І.І. Басецький, В.Т. Білоус, В.Л. Грохольский, О.Ф. Долженков, О.О. Дульский, В.В. Дурдинець, С.М. Іншаков, О.Г.Кальман, М.І. Камлик, І.П. Козаченко, В.М. Корнієнко, Я.Ю.Кондратьєв, Ю.Ф. Кравченко, О.В. Кузьменко, О.Н.Литвак, В.В.Лунєєв, Є.І. Макаренко, М.І. Мельник, М.О. Потебенько, О.Я. Прохоренко, І.В. Пшеничний, О.П. Рябченко, І.В. Сервецький, М.І. Хавронюк, В.І. Шакун, І.Р. Шинкаренко та ін.

У той же час спеціальні комплексні дослідження щодо сутності взаємодії у галузі боротьби з корупцією відсутні. Недостатньо вивченими залишаються також і питання щодо розмежування компетенції суб'єктів боротьби з корупцією, визначення напрямів, форм та принципів взаємодії у цій галузі, формування моделі взаємодії правоохоронних органів, які ведуть боротьбу з корупцією, особливостей співробітництва національних суб'єктів боротьби з корупцією та антикорупційних структур інших держав.

Наведене не лише обумовило вибір теми дослідження, а й свідчить про її актуальність як для теоретичного аналізу організаційно-правових засад взаємодії суб'єктів боротьби з корупцією, так і для визначення нових концептуальних підходів щодо її розвитку та удосконалення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації затверджена вченою радою Національної академії внутрішніх справ України. Дослідження підготовлене на виконання положень Розділів ІV та V Концепції боротьби з корупцією на 1998-2005 рр. (затвердженої Указом Президента України від 24 квітня 1998 р.), п. 21 Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 рр. та п. 2.1. наказу МВС України № 1082 від 20 вересня 2004 р. "Про додаткові заходи щодо посилення боротьби з корупцією в органах внутрішніх справ України".

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає у комплексному аналізі взаємодії суб'єктів боротьби з корупцією і розробці науково-обґрунтованих рекомендацій щодо удосконалення організації цієї взаємодії.

Для досягнення визначеної мети були поставлені та вирішувалися такі основні задачі: 1) дати характеристику корупції як об'єкта впливу правоохоронної системи України; 2) дослідити зміст взаємодії суб'єктів боротьби з корупцією та подати авторське визначення цієї категорії; 3) визначити сутність та класифікувати види, форми і принципи взаємодії суб'єктів боротьби з корупцією; 4) розробити науково - обґрунтовані рекомендації щодо удосконалення нормативно-правового забезпечення взаємодії суб'єктів боротьби з корупцією; 5) дослідити повноваження суб'єктів боротьби з корупцією і розробити пропозиції щодо усунення існуючих прогалин у визначенні та розмежуванні їх компетенції у цій сфері; 6) визначити місце і роль органів внутрішніх справ України серед суб'єктів боротьби з корупцією та в організації взаємодії у цій сфері; 7) проаналізувати позитивний іноземний досвід організації взаємодії у галузі боротьби з корупцією та розробити рекомендації щодо його впровадження в діяльність вітчизняних суб'єктів боротьби з корупцію; 8) розробити модель взаємодії суб'єктів боротьби з корупцією на національному та міжнародному рівнях; 9) виявити чинники підвищення ефективності взаємодії суб'єктів боротьби з корупцією.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, пов'язані із взаємодією правоохоронних органів України у галузі боротьби з корупцією.

Предмет дослідження - теоретичні та прикладні організаційно-правові проблеми взаємодії суб'єктів боротьби з корупцією.

Методи дослідження обрані, виходячи з поставлених у роботі мети та задач, з урахуванням його об'єкту та предмета.

Методологічною основою дисертації є сучасна теорія наукового пізнання, що охоплює комплекс теоретичних методів. Зокрема, використовувалися загальний діалектичний метод наукового пізнання дійсності, спеціальні теоретичні та емпіричні методи дослідження. Так, застосування методу структурно-функціонального аналізу дозволило сформулювати уяву про сутність, зміст, форми та принципи взаємодії суб'єктів боротьби з корупцією як багатоаспектного та системного явища (підрозділи 1.2,1.3). Аналіз стану корупції в Україні та взаємозв'язку корупції з організованою злочинністю сприяв виявленню недоліків антикорупційного законодавства та обґрунтуванню потреби у взаємодії правоохоронних органів щодо боротьби з цими явищами (підрозділ 1.1). Догматичний метод дозволив провести аналіз норм чинного антикорупційного законодавства, що сприяло виявленню прогалин та дозволило сформулювати пропозиції щодо його удосконалення (Розділ 1 та 2). Порівняльно-правовий метод застосовувався в процесі порівняння нормативно-правових актів і практики їх використання у діяльності суб'єктів боротьби з корупцією як в Україні, так і за кордоном, що дозволило внести відповідні пропозиції з удосконалення нормативно-правової бази, яка регламентує взаємодію у цій галузі (підрозділи 1.3,2.1; Розділ 3). За допомогою статистичного методу проводилася обробка і аналіз даних про стан взаємодії суб'єктів боротьби з корупцією (Розділи 2 та 3). Метод анкетування застосовувався при вивченні думок більше ніж 540 державних службовців та працівників правоохоронних органів щодо стану боротьби з корупцією та ефективності взаємодії у цій сфері (Розділи 2 та 3).

Наукова новизна одержаних результатів обумовлена поставленими задачами та засобами їх розв'язання і полягає в тому, що у даній роботі одним із  вперше в Україні проведено комплексне, системне дослідження взаємодії суб'єктів боротьби з корупцією. Зокрема, у дисертації вперше:

-       сформульовано з позицій системного підходу авторське визначення поняття "взаємодія суб'єктів боротьби з корупцією", розкрито її зміст, а також форми та принципи;

-       встановлено, що сучасний стан взаємодії суб'єктів боротьби з корупцією не відповідає вимогам практики боротьби з цим явищем;

-       доведено, що вирішення організаційно-правових проблем взаємодії суб'єктів боротьби з корупцією дозволить мінімізувати вплив корупції на суспільні відносини у нашій державі;

-       встановлені ознаки, яким повинна відповідати сучасна модель організації взаємодії в Україні;

-       визначено зміст та структуру спільного нормативно-правого акту МВС України, СБУ, податкової міліції, Військової служби охорони правопорядку в ЗС України, Генеральної прокуратури України, яким можуть регламентуватися питання їх компетенції та взаємодії у галузі боротьби з корупцією;

-       доведено, що провідне місце в організації взаємодії суб'єктів боротьби з корупцією займають органи внутрішніх справ України;     

удосконалено:

-       дефініцію корупції як об'єкта впливу правоохоронної системи України;

-       понятійний апарат, що стосується наукового пізнання проблеми, яка досліджується;

-        критерії розмежування компетенції суб'єктів боротьби з корупцією;

додатково обґрунтовано доцільність створення в Україні самостійного органу для боротьби з корупцією;

дістали подальшого розвитку:

-       напрями використання досвіду зарубіжних країн щодо боротьби з корупцією в діяльність правоохоронних органів України;

-       дослідження форм та механізмів міжнародного співробітництва у галузі боротьби з транснаціональними проявами корупції та організованої злочинності;

сформульовані пропозиції щодо удосконалення Законів України "Про боротьбу з корупцією", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю", Кримінально-процесуального кодексу України, а також деяких законопроектів та відомчих нормативно-правових актів. Зокрема, відстоюється позиція про необхідність уточнення переліку підрозділів органів, які зобов'язані вести боротьбу з корупцією, закріплення у нормативно-правових актах критеріїв розмежування компетенції між ними, конкретизації виду корупційних дій, які підпадають під статистичний облік.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використатні: