У дисертації подано теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми, яка полягає у розробці теоретико-правових і організаційних засад взаємодії правоохоронних органів України у цьому напряму та наданні науково обґрунтованих пропозицій, спрямованих на підвищення її ефективності.

Основним результатом дослідження є комплексний аналіз взаємодії суб'єктів боротьби з корупцією в Україні як одного з основних засобів підвищення ефективності протидії корупції.

В ході дослідження сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети:

1. Встановлено, що подолання корупції виступає як одна з основних задач системи державних органів нашої держави, серед яких правоохоронні органи у боротьбі з цим явищем займають головне і відповідальне місце.

На підставі проведеного нами аналізу нормативно-правових актів, наукових публікацій, даних офіційної статистики та узагальнення результатів власного соціологічного дослідження нами визначено, що корупція як об'єкт впливу правоохоронної системи України являє собою сукупність різних за свої характером, але єдиних за своєю сутністю правопорушень, у першу чергу, злочинів, проступків та дисциплінарних деліктів, що у сукупності створюють загрозу національній безпеці держави, порушують основні права і свободи особи, і які, згідно з чинним законодавством, самостійно або спільно зобов'язані попереджувати, виявляти та припиняти правоохоронні органи України.

2. Проведений нами аналіз чинного законодавства дозволив виявити ряд теоретико-правових та організаційних проблем, вирішення яких пропонується  здійснити шляхом вироблення моделі організації взаємодії суб'єктів боротьби з корупцією.

Нами зазначено, що категорія "взаємодія" стосовно боротьби з правопорушеннями досліджується як адміністративно-правовою науковою, так і кримінально-процесуальною, криміналістичною, оперативно-розшуковою тощо. Однак, її основний зміст визначається, виходячи з позицій вироблених, саме наукою управління, і лише конкретизується стосовно специфіки кожного із вказаних різновидів діяльності.

3. На наш погляд, взаємодія суб'єктів боротьби з корупцією характеризується наявністю різноманітних зв'язків, дослідження яких дозволить глибше зрозуміти сутність цього явища. Зазначені зв'язки в системі суб'єктів боротьби з корупцією взаємопов'язані і взаємообумовлені, їх поділ і відокремлення можливі тільки теоретично. Це обумовлює і взаємозалежність всіх видів взаємодії цих органів при реалізації ними своїх функцій. Зв'язки, що визначають сутність взаємодії правоохоронних органів у галузі боротьби з корупцією, мають своє зовнішнє оформлення та повинні базуватися на єдиних принципах.

Впровадження результатів дослідження видів, форм та принципів взаємодії суб'єктів боротьби з корупцією пропонується здійснювати шляхом їх визначення як базових при розробці загальнодержавних антикорупційних програм, законодавчих та відомчих нормативно-правових актів, плануванні спільних заходів щодо боротьби з корупцією, здійсненні контролю та нагляду за цим напрямом правоохоронної діяльності, розробці навчальних матеріалів для підготовки персоналу підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю та корупцією тощо.

4. Залучення до боротьби з корупцією значної кількості правоохоронних органів вимагає чіткого розподілу між ними повноважень щодо забезпечення реалізації покладених на них спільних та індивідуальних завдань. При цьому вказано, що невизначеність у встановленні кола прав та обов'язків певного учасника антикорупційної діяльності тягне за собою дублювання та паралелізм у роботі правоохоронних органів, призводить до розпорошення наявних у них сил та засобів, негативної конкуренції, яка заважає об'єднанню їхніх зусиль у протидії корупції.

Беручи до уваги досвід інших країн, ґрунтуючись на рекомендаціях відомчих актів, результатах діяльності суб'єктів боротьби з корупцією, критеріях розмежування їх повноважень, нами визначено приблизний обсяг компетенції цих органів.

5. З метою закріплення компетенції суб'єктів боротьби з корупцією та підвищення ефективності їх взаємодії нами пропонується удосконалити ряд нормативно-правових актів, які регламентують антикорупційну діяльність. Зокрема, доповнити:

1)                Закон України "Про боротьбу з корупцією": а) положеннями про те, що підрозділи Служби безпеки України повинні складати протоколи лише про корупційні правопорушення, що вчинені державними службовцями, які займають важливе та особливо важливе становище, а також суддями, прокурорами, заступниками керівників органів державної влади та управління, органів місцевого самоврядування, їх структурних підрозділів та одиниць; б) передбачити право працівників інших підрозділів органів, які ведуть боротьбу з корупцією, брати участь у зібранні матеріалів про корупційні правопорушення за дорученнями цих органів; в) у ст. 4 подати перелік підрозділів МВС України, податкової міліції, СБУ, Військової служби правопорядку в ЗС України, які ведуть боротьбу з корупцією.

2) Закон України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю": а) змінити його назву, додавши після слова "злочинністю" словосполучення " та пов'язаними з нею корупційними правопорушеннями"; б) уточнити назву спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю, додавши до неї словосполучення "і корупцією"; в) закріпити сфери діяльності спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю, а саме визначити, що відповідні підрозділи СБУ України ведуть боротьбу з організованими злочинними формуваннями, які завдають суттєвої шкоди національним інтересам нашої держави, або мають регіональні чи міжнародні зв'язки; боротьба з рештою злочинних угрупувань здійснюється спеціальними підрозділами МВС України.

3) Кримінально-процесуальний кодекс України: а) нормами, які б регламентували порядок проведення слідчих дій на території інших держав та за участю представників інших країн на території України; б) кримінально-процесуальними повноваженнями Координаційного комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю при Президентові України щодо надання ним доручень органам дізнання на проведення перевірок інформації про факти корупційних правопорушень.

4) Проект Закону України "Про статистику злочинності та корупції": а) передбачити критерії віднесення тих чи інших злочинів до статистичної категорії "корупційні злочини" шляхом закріплення в урядових нормативно-правових актах переліку злочинів, які є корупційними. При цьому вважати корупційним злочином будь-яке діяння, передбачене Кримінальним кодексом України, що вчинюється державним службовцем, посадовою особою місцевого самоврядування або іншою особою, уповноваженою на виконання функцій держави, шляхом неправомірного використання наданих їм влади або повноважень, скоєного з корисливих мотивів або іншої заінтересованості.

5) Постанову Кабінету Міністрів України від 27 вересня 1999 р. № 1785 "Про подання органами виконавчої влади звітів про виконання вимог Закону України "Про боротьбу з корупцією" положеннями щодо подання інформації про виявлення корупційних проявів: а) у результаті спільних заходів суб'єктів боротьби з корупцією; б) за матеріалами інших правоохоронних та контролюючих органів; в) за участю представників громадськості.

6) Відомчі нормативно-правові акти, які встановлюють критерії оцінки діяльності суб'єктів боротьби з корупцією: а) нормами про те, що основою оцінки їх роботи є результати, одержані безпосередньо у визначеній сфері їх діяльності, а також внаслідок спільних дій.

Крім цього, на наш погляд, з метою нормативного врегулювання діяльності суб'єктів боротьби з корупцією нами запропоновано розробити міжвідомчу "Інструкцію про взаємодію та розмежування повноважень правоохоронних органів щодо боротьби з корупцією" та визначено її зміст.

6. Нами обґрунтовується, що організація взаємодії суб'єктів боротьби з корупцією є різновидом управлінської діяльності, спрямованої на прийняття рішення про необхідність такої взаємодії та забезпечення його практичної реалізації, з метою виконання поставлених перед ними завдань у галузі боротьби з корупцією.

При цьому сутність організація взаємодія суб'єктів боротьби з корупцією полягає, по-перше, у встановлені певного режиму такої взаємодії, по-друге, підтримання цього режиму у заданому стані і, по-третє, постійного його удосконалення з метою підвищення ефективності безпосередньої антикорупційної діяльності.

7. Здійснене нами дослідження іноземного досвіду організації боротьби з корупцією дозволило виділити у якості основних централізовану та децентралізовану (напівцентралізовану) моделі організації взаємодії у цій сфері. Порівняння існуючої моделі організації взаємодії у галузі боротьби з корупцією з відповідним досвідом інших країн свідчить про існування в Україні її напівцентралізованого різновиду. За умов децентралізації у боротьбі з корупцією постає питання про визначення головного суб'єкта, на якого покладаються обов'язки щодо організації взаємодії у цій галузі. Враховуючи запропоновані нами критерії та ґрунтуючись на статистичних даних, які відображають результати діяльності правоохоронних органів щодо боротьби з корупцією, доведено, що таким суб'єктом є органи внутрішніх справ України.

Ми вважаємо, що перехід України до централізованої моделі організації боротьби з корупцією, яка є на силовому етапі вирішення проблем протидії корупції найбільш ефективною, можливий за рахунок створення самостійної структури, функціонально призначеної для виявлення, розкриття та розслідування фактів корупції, в тому числі й у вищих ешелонах влади.

Також, з метою підвищення ефективності взаємодії у зазначеній галузі, ми пропонуємо визначити не право, а обов'язок введення у центральних органах виконавчої влади посад помічників керівників з питань взаємодії в боротьбі з корупцією та організованою злочинністю. З метою підвищення статусу помічників і рівня відповідальності їх призначення та звільнення повинно здійснюватися рішенням Президента України за поданням Координаційного комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю та узгодженням з Міністром внутрішніх справ України або Головою СБУ, або інших суб'єктів боротьби з корупцією в залежності від сфери повноважень того чи іншого міністерства або відомства.

8. Удосконалення організації взаємодії ОВС з іншими суб'єктами боротьби з корупцією, на наш погляд, можна досягнути за рахунок налагодження ефективного інформаційного забезпечення взаємодії, відпрацювання найбільш вірогідних схем співробітництва у галузі боротьби з корупцією, нормативного урегулювання форм, методів взаємодії, повноважень кожного з її учасників, а також підвищення ефективності професійної підготовки персоналу підрозділів, які ведуть боротьбу з корупцією.

9. Розвиток міжнародної співпраці країн світу потребує захисту від впливу на ці відносини з боку корупції.

Одним із напрямів боротьби з транснаціональною корупцією є організація міжнародного співробітництва у цій сфері. Об'єктивними чинниками, які зумовлюють потребу в такій міжнародній взаємодії, є: суттєвий рівень загрози цього явища національним та міжнародним інтересам; прагнення організованої злочинності, використовуючи корупційні зв'язки постійно збільшувати кримінальний простір для своєї діяльності; наявність тенденції до уніфікації норм кримінального законодавства різних країн та його формування на спільних категоріях щодо злочинів, які мають транснаціональний характер; приблизно однакові загальні завдання та функції правоохоронних органів різних держав, які здійснюють боротьбу з організованою злочинністю та корупцією; визнання неспроможності вирішувати проблеми протидії транснаціональним злочинам силами та ресурсами однієї держави тощо.