Тому складно пояснити, чому прийнятий у 2009 р. Закон України "Про відповідальність юридичних осіб за корупційні правопорушення" так і не набув чинності. Важливо, що це нещодавно внесений до Парламенту законопроект від 16 січня 2013 р. № 2032 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження заходів кримінально-правового характеру стосовно юридичних осіб" про доповнення Кримінального кодексу України розділом XIV-1 "Заходи кримінально-правового ха рак теру відносно юридичних осіб". Як зазначено у проекті, підставою для такої відповідальності є скоєння самостійно або в співучасті злочину від імені та в інтересах такої юридичної особи, або її керівника. Є лише одне зауваження: у проекті закону сума штрафу не перевищує 75 тис. грн. Для юридичної особи це копійки. Порівняйте з сумою штрафу на компанію "Мерседес"!
Не спрацьовує і норма закону про декларування доходів службовців. І старе і нове антикорупційне законодавство передбачало і передбачає обов'язкове декларування доходів чиновника, а новий закон навіть витрати. Мета законодавця очевидна - примусити чиновника жити відкрито, прозоро, за законами. Проте якщо узагальнити результати 15-річної дії цієї норми, то висновок один - кампанія з декларування чиновниками своїх доходів провалилися і фактично ніяк не вплинула на зниження масштабів корупції в державі. Пригадуємо у зв'язку з цим оцінку декларації одного з вищих посадових осіб, яку екс- президент України назвав "декларацією бомжа". На жаль, така оцінка жодних результатів не дала. Це не поодинокий факт необ'єктивності декларування. За всі роки незалежності України до відповідальності за необ'єк тивність декларування доходів не притягнутий жоден чиновник вищого або середнього щабля влади.
Як переломити таку ситуацію, що потрібно зробити, щоб ця норма законів України "Про державну службу" і "Про засади запобігання та протидії корупції" реально запрацювала? Чинне законодавство не визначає, на яку саме державну структуру покладається контроль за об'єктивністю декларування доходів і витрат. Розраховувати на правочесність чиновника поки що не випадає. Необхідний жорсткий контроль. На нашу думку, його можна було б покласти на податкову адміністрацію, яка має кваліфіковані кадри і володіє необхідною інформацією, а у Верховній Раді України - на спеціальну комісію. Треба змінити і саму форму декларації, взявши за зразок англійську.
І ще один дуже важливий антико- рупційний важіль. У багатьох демократичних країнах вдалося суттєво потіснити корупцію шляхом використання не стільки кримінальної репресії, скільки застосування заходів впливу, передбачених іншими галузями права. У Сінгапурі, наприклад, у боротьбі з цим злом була скасована презумція невинуватості, що означає: якщо чиновник не може пояснити, звідки у нього мільйон у банку або вілла у Ніцці - він вже корупціонер! Тут діє презумція вини. В українському законодавстві відома лише одна презумція - презумція невинуватості у кримінальному процесі. Вона закріплена у ст. 62 Конституції України та в Кримінальному процесуальному кодексі України. її суть полягає у тому, що не обвинувачений повинен доводити свою невинуватість, а держава доказувати пред'явлене обвинувачення. На жаль, у науці і практиці інші правові презумції залишаються в тіні, а в зв'язку з антикорупційною тематикою взагалі не розглядаються. Проте необхідність у цьому є і дуже велика. Презумція вини тісно пов'язана з незаконним збагаченням. Прикладів такого збагачення в Україні дуже багато, достатньо подивитися на фешенебельні маєтки навколо Києва та інших великих міст країни. Але вести боротьбу з цим злом лише кримінально-правовими заходами складно, що пов'язано передусім з проблемою збирання доказової бази вини суб'єкта незаконного збагачення. Цивільна презумція вини покладає обов'язок доказування законності володіння майном на її власника. Такі методи боротьби з службовими зловживаннями широко застосовувалися у колишньому СРСР Старше покоління добре пам'ятає, що на будь-яку цеглину, шифер або цемент, завезені для будівництва будинку або гаража, треба було пред'явити органам боротьби з розкраданням соціалістичної власності (БРСВ) або Народного контролю документи, що підтверджують законність їх придбання. У разі їх відсутності - негайно починалося розслідування з відповідними наслідками. Це був дієвий механізм протидії зловживанням чиновників. Такі механізми нині діють не лише в Сінгапурі, а й у багатьох інших країнах. Чому не запозичити його Україні? [20, 28].
Не досягає своєї мети і норма закону про експертизу правових актів на предмет їх антикорупційності, що передбачена новим антикорупційним законодавством. Річ у тім, що експертизу нормативних актів місцевих органів влади закон не передбачає. Тим часом достатньо подивитися на маніпуляції з землею навколо Києва, рішення з яких приймають саме місцеві органи влади. Крім того, в Україні все ще діють тисячі нормативних актів, які самі по собі стали джерелами корупції. У 2005 р. була спроба навести лад у цій сфері. Внаслідок фільтрації 10 тис. регуляторних актів, виданих центральними та регіональними органами влади, були скасовані. Загалом результати першої фази операції такі: скасуванню підлягали 34 % регуляторних актів органів місцевого самоврядування та 55,5 % актів центральних і регіональних органів влади [21]. Цю роботу, безумовно, слід було продовжити, оскільки, як і багато чого іншого, вона на півдорозі захлинулася, і місцеві органи влади продовжують плодити акти, які суперечать законам України. Саме на цьому рівні відбувається процес зрощування бюрократії, силовиків та економічного криміналі- тету. Ці корупційні сили пов'язані між собою круговою порукою. Для них головне - залишати чинну систему без змін, оскільки лише вона дозволяє безбідно жити. Пробити панцир такого тріумвірату здоровим силам на місцях дуже складно, хоча вкрай необхідно, оскільки понад 80 % корупційних проявів мають місце саме на цьому рівні.
І ще одне - організаційне питання. Вже багато років фахівці ставлять питання про створення у країні незалежного від будь-якої гілки державної влади центрального антикорупційного органу, який би, на кшталт Федерального бюро розслідувань США, об'єднував у собі оперативно-розшу- кову і слідчу функції й одночасно був органом реалізації антикорупційної політики і контролював її виконання. У Законі України "Про засади запобігання і протидії корупції" передбачено створення Спеціального уповноваженого органу з питань антикорупційної політики при Президентові України, але, на нашу думку, це не що інше, як аналог Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України, який канув в Лету, і за 15 років свого існування нічим іншим себе не проявив, крім написання довідок і підготовки численних нарад при Главі держави. Досвід розвинутих країн засвідчує, що цей фактор у протидії корупції відіграє провідну роль. У Сінгапурі, наприклад, створено спеціальне Бюро з розслідування фактів корупції. Його керівники підзвітні лише прем'єр-міністру. Методи роботи працівників Бюро фактично авторитарні, вони наділені правом затримувати й обшукувати підозрюваних у корупції без санкції суду, перевіряти банківські рахунки і фінансові документи не тільки підозрюваних, а й їх родичів. (Порівняйте з українською практикоюю.) Особливо ефективним став реальний контроль за майном, активами і боргами державних службовців, і не тільки їх особистих, а й дружини, дорослих дітей. Цікавий досвід з цієї проблематики накопичений також у сусідній Польщі.
Викладені у цій статті інструменти протидії корупції, безумовно, далеко не всі з можливих. Особливої уваги, наприклад, потребує проблема зміни не тільки правового статусу українського держслужбовця, а й менталітету, культури і правосвідомості пересічного українця, який поки що, засуджуючи на словах корупцію, у реальному житті готовий дати хабара навіть без гострої на те необхідності. Але це тема уже іншої статті.
Отже, здійснене нами дослідження дає право стверджувати, що корупція належить до тих проблем, які неможливо вирішити у відриві від політичних, економічних соціальних проблем. Обмеження її масштабів значною мірою залежить від чіткого визначення повноважень і функцій політичних і державних інститутів та їх посадових осіб; від запровадження демократичних принципів управління громадськими справами, створення умов для всебічного розвитку структур громадянського суспільства, формування дієвого механізму громадського контролю за владними інституціями.
На рівень і динаміку корупції в Україні особливо вплинуло і продовжує впливати державне регулювання різних сфер економічного і соціального життя, обмеження свободи бізнесу, зокрема не підготовлена "шокова" демократизація суспільного життя, яка за слабких державних і суспільних інститутів, відсутності демократичних традицій, ідеологічного вакууму перетворилася у продаж посад, привілеїв,пільг, економічних і політичних рішень в інтересах корпоративних груп, хоча зрозуміло, що корупція пов'язана не з демократією як такою, а лише з недостатнім рівнем її розвитку.
Всі ці фактори не були враховані владою при плануванні і розробці антикорупційних програм і заходів, був відсутній системний підхід до вирішення цієї складної проблеми. Водночас досвід країн, які досягли такого рівня корупції, що вона вже суттєво не впливає на соціально-економічний розвиток, свідчить, що лише комплексний підхід, включення політичних, економічних, соціальних механізмів може дати реальні результати. Саме такий підхід демонструють розвинуті демократичні країни.
Негативним процесам сприяло і те, що перехід до ринкових відносин, свободи значною частиною громадян був сприйнятий як повна відмова не лише від комуністичної, а й будь-якої іншої ідеології. Вакуум, що утворився за умови відмови від старих цінностей і повільного формування нових, був заповнений псевдоцінностями, що пропагують швидке збагачення на основі конфлікту особистого і суспільного інтересу.
ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ
1.  [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.transparency.org.ua.
2. Про боротьбу з корупцією : Закон України від 5 жовтня 1995 р. № 356/95 ВР // Відомості
Верховної Ради України. - 1995. - № 34. - Ст. 266.
3. Про засади запобігання та протидії корупції : Закон України від 7 квітня 2011 р. № 3206-VI //
Відомості Верховної Ради України. - 2011. - № 40. - Ст. 404.
4.  Монтеск'є Ш. Избранные произведения. - М., 1959.
5.  Тацій В.Я. Наукове забезпечення шляхів протидії корупції в Україні // Тацій В. Я., Борисов В. Н. Громадська експертиза. Актуальні проблеми боротьби з корупцією в Україні. - К., 2004. - Вип. 4. - С. 44-48.
6.  Прокоп'єв А. Коррупция на высшем уровне продолжает оставаться и у развитых экономик // Киевский телеграф. - 2004. - 2 апреля.
7.  Мельник М. І. Корупція - корозія влади (соціальна сутність, тенденції таа наслідки, заходи протидії) : моногр. - К., 2004.
8.  Геращенко В., Котов Н. Почему Россия не Сингапур? // МК в Украине. - 2011. - 13 декабря.
9.  Президент ФРТ подал в отставку // Аргументи и Факты. - 2013. - 17 февраля.
10.  Лобанов О. Дорогие колеса власти // Итоги недели. - 2012. - 2 мая.
11.  Горковская М. Министр бюджета Франции попал под следствие // Известия в Украине. - 2013. - 14 января.
12.  Пасхавер О. Я Співчуваю цій владі // Дзеркало тижня. - 2010. - 11 грудня.
13.  Герашенко В., Котов А. Мы на горе всем буржуям // МК в Украине. - 2012. - № 12. - С. 11-12.
14.  Чиновники зарабатывают копейки, а тратят миллионы // Аргументи и Факты. - 2010. - 23 сентября.
15.  Сагань М. Кто из депутатов не ходит на работу // Аргументи и Факты. - 2012. - 7 июля.
16.  Гега П. Тіньова економіка // Прокуратура. Людина. Держава. - 2005. - № 2. - С. 88-90.