Слід виявляти розбірливість у способах використання вільного часу і в особистих зв'язках, вести здоровий спосіб життя, уміти уникати конфліктних ситуацій та уміти і вирішувати їх у повсякденному житті (як у трудовому колективі, так і вдома). Суддя у будь-якій ситуації має зберігати особисту гідність, піклуватися про свою честь, запобігати всьому, що могло б завдати шкоди його репутації і поставити під сумнів можливість здійснення правосуддя неупереджено і об'єктивно2. Він завжди зобов'язаний поводитися так, щоб зміцнювати віру громадян у чесність, незалежність, неупередженість і справедливість суду3.

Другу групу етичних засад суддівської професії складають положення, що регулюють службову діяльність судді. Судочинство повинно здійснюватися у межах і порядку, визначених процесуальним законом, відповідно до вимог Конституції і законів України (п. 1 ст. 6 Закону України "Про статус суддів")41

Швидке судочинство вимагає присвячення службовим обов'язкам достатньої кількості часу, присутності в суді у призначений час, оперативного вирішення представлених на розгляд документів і налаштування для цього на співробітництво працівників апарату суду, сторін, що сперечаються, адвокатів, прокурорів, працівників ОВС і експертних установ. Мають застосовуватися і підтримуватися позасудові врегулювання спірних питань (якщо така можливість випливає із законодавства), однак у сторін не повинно створюватися враження, що їх примушують відмовитися від права розв'язати спірні питання в суді.

Судді зобов'язані підтримувати свою компетентність на належному рівні (ст. 5 Кодексу професійної етики судді).12 Передбачається, що всі вони добре поінформовані про основні галузі права і законодавства. При цьому існує необхідність у систематичному вдосконаленню знань. Специфіка даної професійної діяльності вимагає: високого рівня розумових здібностей; здатності до правового аналітичного і абстрактного мислення; інтелектуальної допитливості, ясного мислення і вираження своїх думок (здорового міркування, обґрунтованості дій); знань про логічні помилки у міркуваннях і можливості їх запобігання. Крім того, підтримання кваліфікації припускає звернення, поряд із питаннями права і законодавства, до етичних категорій, які супроводжують діяльність щодо здійснення правосуддя.

Носії судової влади повинні уникати будь-якого незаконного впливу на їх діяльність. Вони не мають права використовувати своє посадове становище в особистих інтересах чи інтересах інших осіб. Наприклад, забороняється користуватися своїм становищем для надання допомоги в судовому процесі та інших ситуаціях - друзям чи членам сім'ї, а так само давати зрозуміти третім особам, що вони знаходяться в особливому становищі й можуть вплинути на прийняття рішень.

Неприпустимими є позаслужбові контакти з учасниками процесу, їх родичами та іншими зацікавленими особами. Подібного роду стосунки, навіть за бездоганної поведінки з боку судді, можуть бути використані на шкоду його репутації, для дискредитації або ускладнення провадження у справі.

При прийнятті рішень у справі слід бути вільним від прихильності до сторін, впливу суспільної думки, побоювань перед критикою діяльності1. Суддя, об'єктивно позбавлений від впливу суспільної думки чи критики, - це взагалі неможливо. Свобода судді означає його внутрішній стан, здатність протистояти суспільній думці, не боятися можливої критики, якщо вони суперечать суддівському уявленню про законне і справедливе вирішення конкретної справи, його совісті2.

Судді зобов'язані зберігати професійну таємницю щодо інформації, одержаної ними при виконанні своїх обов'яз-ків3. Вони не мають права робити публічні заяви, коментувати у засобах масової інформації справи, що знаходяться у провадженні суду, піддавати сумніву судові рішення, що вступили в законну силу, а також повинні вимагати аналогічної поведінки і від працівників апарату суду.

До третьої групи стандартів належать положення, що стосуються позаслужбової поведінки і діяльності судді. Цілком відокремити суддів від їх справ, не пов'язаних із професійними функціями, не можливо і нерозумно: вони не повинні бути ізольовані від суспільства, в якому живуть41. Судді можуть брати участь у суспільному житті, якщо це не завдає шкоди авторитету судової влади і належному виконанню ними своїх основних обов'язків. При цьому важливо одне - уникати будь-якої діяльності й поведінки, а також особистих зв'язків, що можуть зашкодити репутації, зачепити честь і гідність носія судової влади. Особа, яка придатна за своїми особистими якостями бути суддею, здатна усвідомити сутність цих положень як обов'язкову умову своєї правомірної поведінки, що відповідає професійним стандартам.

У п. 4.2 Європейської хартії про статус суддів звернуто увагу на можливість займатися різними видами діяльності, крім основної, серед яких і ті, котрі є вираженням їх громадянських прав. Однак ці свободи можуть (і повинні) бути обмежені тою мірою, якою ці зовнішні види діяльності є несумісними з довірою щодо незалежності й неупередженості суддів чи з вимогою уважно і у розумний строк розглядати справи, представлені на їх розгляд12. Аналогічне положення відображене і у п.8 Основних принципів незалежності судових органів.

Надмірна захопленість іншими видами занять, на відміну від помірного розширення діапазону діяльності, що сприяє загальному розвитку судді, підвищенню рівня його культури та освіченості, може істотно впливати як на організацію і суть діяльності, пов'язаної з розглядом судових справ, так і у ряді випадків спричиняти зниження престижу самого судді у суспільній думці23.

Можливо зайняття науковою, викладацькою і творчою діяльністю; захоплення спортом, мистецтвом тощо, якщо це не заважає вимозі уважно і у розумний строк розглядати справи, а також не підриває авторитету носія судової влади. Суддя має виконувати основну функцію судової влади - здійснювати правосуддя від імені держави. Усі інші види його діяльності (творчість, наукова та викладацька робота) є другорядними і повинні спрямовуватись на підвищення професійного рівня самого судді або ж, навпаки, на використання його практичного досвіду.

Отже, необхідні певні обмеження позасудової діяльності судді. По-перше, вона має бути другорядною і не заважати здійсненню основних функцій судді. По-друге, вона не може мати характер постійної роботи у межах загально-визначеного робочого часу та не впливати на незалежність і упередженість судді.

Припустимою є участь у публічних засіданнях чи контактуванні в інший спосіб з органами законодавчої і виконавчої влади з питань права, законодавства у тій мірі, в якій це сприймається як використання юридичних знань і досвіду в конкретній галузі (зокрема, головним чином під час обговорення питань удосконалення судоустрою і судочинства).

Аналіз закордонного досвіду застосування такого положення свідчить, що у деяких країнах займатися іншою діяльністю суддям заборонено взагалі (Бельгія, Болгарія, Іспанія, Румунія, Туреччина, Хорватія). У Португалії судді можуть викладати і проводити юридичні дослідження безоплатно, у Німеччині - лише викладати право в університетах. Викладацькою і творчою діяльністю судді можуть займатися в Литві, викладацькою і науковою - у Молдові, науковою, творчою, літературною - у Словаччині3*.

Існують обмеження на участь у політичній діяльності, тобто заборона на: лідерство чи зайняття посади в політичній організації; виступи на підтримку політичних організацій чи їх кандидатів, а так само публічні виступи проти кандидатів на державну посаду; участь у збиранні коштів (різноманітні внески); відвідування політичних зборів і здійснення інших подібних дій.

Таким чином, суддівський статус містить певні обмеження загальних громадянських прав для його носіїв. Реалізуючі свої громадянські права, судді володіють власністю і, відповідно, можуть управляти нею, однак підприємницькою (фінансовою, комерційною) діяльністю заборонено. Адже існує небезпека зловживань службовим становищем чи можливість здійснення угод з особами, які можуть у наступному звертатися до суду, де працює даний суддя.

У цьому зв'язку неприпустимо також займатися юридичною практикою (наприклад, проведення консультацій для господарюючих суб'єктів із питань тієї чи іншої галузі права і законодавства). Незважаючи на таке обмеження, судді можуть діяти у своїх інтересах як приватні особи (використовувати свій юридичний досвід і знання в особистих цілях при розв'язанні того чи іншого конфлікту або ситуації), а також давати юридичні консультації членам своєї сім'ї, складати і перевіряти для них документи. При цьому заборонено використовувати і розкривати інформацію, яка була одержана у процесі виконання службових обов'язків.

Отже, етичне питання може бути вирішено завдяки не лише достатності, чіткості та ясності встановлених моральних вимог, а і, по-перше, добору кадрів із достатнім для зайняття суддівської посади моральним рівнем, для чого потрібні принципово нова система добору суддів та їх професійної підготовки, а по-друге, належне фінансове та матеріально-технічне забезпечення.