Поняттю контролю та контрольної діяльності в державному управлінні в цілому та судовій діяльності зокрема присвячено низку робіт. Визначення поняття контролю має важливе не лише теоретичне, а й практичне значення, оскільки дає можливість з' ясувати предмет контрольної діяльності суду в системі цивільної юрисдикції. Належним чином сформульоване поняття контролю, крім зазначеного, дозволить також визначити рівень його стану в системі цивільної юрисдикції. Автор даної роботи солідарний з думкою О. В. Мемгадзе про те, що рівень контролю суттєво впливає на якість управління, але водночас він сам безпосередньо залежить від форм і методів діяльності відповідних органів[106].

О. В. Кондратьєв разом з тим справедливо зауважує, що судовий контроль - це іманентна функція, змістом якої є захист прав суб'єктів шляхом перевірки застосування до них заходів, пов'язаних з обмеженням їхніх прав[107].

У правовій літературі контроль розглядається в багатьох аспектах. Аналіз наукових джерел дозволяє повністю погодитися з О. М. Куракіним, що у виданій останнім часом літературі поняття та зміст контролю трактується неоднозначно. Досліджуючи ту саму об'єктивну дійсність і зазвичай оперуючи лише одним словом "контроль", багато вчених виходять з різного його розуміння, допускаючи при цьому значну різницю в поглядах на питання про зміст і сутність контролю[108].

О. Мамишев зауважує, що слово "контроль" виникло від латинського "contra rotulus", від якого потім виникло французьке слово "contrôle", яке означає "співвідношення" чи "протиставлення". Під контролем зазначений автор розуміє визначення, встановлення чи виявлення фактів, їх співвідношення з цілями компетентних органів[109].

Л. П. Щедріна вважає, що контроль - це діяльність, спрямована на виявлення, усунення та попередження порушень закону в діях державних, громадських організацій та посадових осіб. У процесі його здійснення виконується сукупність певних дій, дослідження (перевірка, ревізія) чиєїсь діяльності, застосування конкретних санкцій до винних, поновлення їх порушених прав[110].

М. С. Студенкіна вважає контроль повсякденною, позитивною діяльністю творчого характеру, яка постійно розширюється, стає всеохоплюючою, оскільки саме управління неможливе без контролю[111].

Як бачимо, багато авторів характеризують контроль як особливу форму діяльності органів управління в цілому. На відміну від них Ю. М. Старилов вважає, що судовий контроль - це реалізація контрольної функції держави при застосуванні судової влади в рамках особливої судово-процесуальної форми[112].

Контроль - це перш за все така правова форма діяльності, юридична природа якої визначається тим, що відповідний контрольний орган чи його посадова особа ставляться в умови, за яких вони повинні безпосередньо використовувати норми права для вирішення конкретних юридичних завдань. До того ж як предмет операцій у даному випадку виступають одночасно норми і матеріального, і процесуального права. Так, контрольний орган чи його посадова особа, реалізуючи свою власну компетенцію, повинні оперувати нормами, які визначають сам характер справи, що вирішується, й одночасно оптимальний порядок досягнення юридичного результату.

Дещо з іншої позиції Д. В. Лученко характеризує контроль виключно як форму адміністративно-правової діяльності уповноважених суб'єктів, яка здійснюється в рамках повноважень, регламентованих нормами адміністративного процесу, і виявляється у здійсненні юридичних дій із нагляду, перевірки додержання підконтрольними суб'єктами правових актів, припинення правопорушень[113]. І. Л. Бородін, навпаки, підкреслює, що доречно говорити про різні види контролю, а адміністративний контроль він розглядає як різновид контрольної діяльності[114].

Різноманітність у підході до поняття контролю дозволяє зробити висновок про існуючу дискусійність цього питання. Разом з тим не можна не зазначити, що стосовно контролю в системі цивільної юрисдикції в науці не існує єдиного поняття, хоча необхідність у цьому обумовлена конституційно закріпленою функцією контролю органів судової влади, у тому числі судів цивільної юрисдикції.

У правовій літературі існує думка, що контрольну функцію слід розглядати в широкому та вузькому сенсі. У широкому сенсі ця категорія являє собою діяльність органів державної влади та державного управління зі здійснення контролю над підпорядкованими їм установами, а також діяльність спеціальних контролюючих органів, діяльність фінансових та планових органів держави[115]. Як бачимо, у широкому розумінні контроль включає діяльність усього контрольного механізму держави. Л. П. Щедріна розрізняє контроль двох видів: процесуальний та непроцесуальний. Останній здійснюється судами при узагальненні практики розгляду справ окремих категорій. У процесуальній же формі контроль здійснюється у ході судового розгляду. Крім того, контроль також можна класифікувати на прямий та опосередкований. Прямий контроль здійснюється при безпосередній перевірці акта, дії чи бездіяльності. Результатом опосередкованого контролю є винесення окремої ухвали[116].

У цілому, не заперечуючи логічність позиції вказаного автора, ми вважаємо, що в даній роботі слід зупинитися лише на процесуальній формі судового контролю. Такий висновок обґрунтовується тим, що предметом дослідження є діяльність судів цивільної юрисдикції зі здійснення правосуддя та контролю. А непроцесуальна форма контролю не належить до конституційно закріплених функцій органів судової влади. При здійсненні опосередкованого контролю, застосовуючи термінологію Л. П. Щедріної, діяльність суду може вийти за межі контролю в системі цивільної юрисдикції, оскільки випадки винесення окремої ухвали можливі і тоді, коли суд реагує на порушення законом будь-якими суб'єктами правовідносин, у тому числі й тими, діяльність яких не пов'язана із захистом громадянських прав чи охоронюваних законом інтересів. Наприклад, діяльність адвокатів хоча і слід вважати наданням юридичної допомоги суб'єктам права в цивільних, кримінальних, господарських та інших справах, але адвокатура згідно із Законом України "Про адвокатуру" не є органом цивільної юрисдикції[117]. Авторові відомий ряд випадків, коли органи судової влади виносили окремі ухвали щодо дій адвокатів при розгляді цивільних справ, які ними вчинялися всупереч встановленим законодавчими актами і нормами адвокатської етики правилам[118]. Але це не дає нам підстав розглядати опосередкований судовий контроль як об'єкт дослідження в цій роботі.

"Функція контролю, - зазначає Б. М. Лазарєв, - багатогранна, оскільки включає виявлення й аналіз фактичного стану речей, зіставлення фактичного стану з поставленими цілями, оцінку контрольованої діяльності і застосування заходів з усунення виявлених недоліків. Саме специфічне призначення контролю дозволяє говорити про його самостійність, яка дає змогу відокремити його від інших видів діяльності не лише в науковому, а й в організаційному плані, як при визначенні компетенції органів, так і при створенні спеціальних контролюючих органів, які не виконують чи майже не виконують інших, окрім контрольних, державних функцій"[119].

З одного боку, контроль є самостійним видом державної діяльності, а з іншого - необхідним структурним елементом усієї системи державного управління[120]. Водночас не можна не брати до уваги галузевий характер судово-контрольної діяльності, який передбачає галузеве "забарвлення" такої діяльності в кожній галузі права. В адміністративному праві, наприклад, контроль не завжди здійснюється органами судової влади.

1.  М. Гаращук підкреслює, що в державі сьогодні функціонує декілька десятків державних та недержавних спеціалізованих контролюючих органів (невраховуючи те, що будь-який вищий орган управління є контрольним органом для підпорядкованих йому структур). Досі немає жодного нормативного акта, який би закріплював перелік контролюючих органів, короткий опис їх контрольних повноважень, загальних цілей, форм і принципів контролю, порядок його здійснення та ін. Наявність такого акта дасть можливість уникнути дублювання контролюючими органами одне одного та зменшити їх кількість[121].

Така пропозиція стала можливою завдяки пропозиціям багатьох авторів щодо наявності системи поділу влади четвертої гілки - контрольної та необхідності створення єдиного вищого несудового контрольного органу[122]. Вважаємо за необхідне надати деякий аналіз вказаної позиції. Прибічники теорії існування відокремленої гілки влади - контрольної, вважають, що саме зараз можна говорити про її відокремленість від інших гілок влади[123]. О. М. Куракін, додатково аргументуючи вищена- ведену позицію, зазначає, що виокремлення поряд із законодавчою та виконавчою владою ще й контрольної як самостійної форми діяльності відображає специфіку та сутність реального повновладдя представницьких органів демократичної держави. Органічна єдність усіх цих форм знайшла своє підтвердження в цілому ряді законодавчих актів[124]. Аналізуючи проблему, що розглядається, необхідно брати до уваги, що Конституції деяких держав передбачають існування контрольної гілки влади (Швеція, Алжир, Еквадор, Сирія, Перу, Нікарагуа). Естонія ж, Литва, Латвія, Республіка Білорусь, Португалія, не закріплюючи самого поняття "контрольна влада", все ж виокремлює главу, присвячену контрольно-наглядовим органам[125].

У науці існує точка зору, автор якої вважає, що контроль має здійснюватися всіма гілками влади в межах її компетенції, а судовий контроль належить до одного з напрямків державного контролю[126]. На нашу думку, в умовах існуючої в нашій державі правової системи та конституційного поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову гілки влади, з пропозиціями про доцільність існування четвертої, контрольної, гілки влади не можна погодитися з декількох причин. По-перше, виокремлення контрольної влади призведе до конкуренції компетенції різноманітних контрольних органів із судовими. По-друге, теорія поділу влади Монтеск'є, яка була закріплена в Конституції України, сприяє оптимальному розмежуванню як повноважень, так і системи стримувань і противаг між гілками влади. Незважаючи на велику кількість контролюючих органів, лідируючу правосуб'єктність серед них, безсумнівно, займає суд. Рішення будь-якого контролюючого органу може бути предметом судового розгляду. Тому слід визнати обґрунтованим твердження про те, що контроль здійснюється судовою владою[127].