Від керівників органів судової влади, їх організаційних здібностей залежить своєчасність і оперативність відправлення правосуддя, тому основними дієвими особами, які повинні на практиці втілювати рішення судово-правової реформи в Україні, є голови місцевих судів та їх заступники. Саме на них покладено основний тягар у забезпеченні належного судочинства в державі.

З цього приводу в Постанові спільного засідання Президії Верховного Суду України, президії Ради суддів України та колегії Державної судової адміністрації України від 12 берез. 2003 р. № 17 указано, що голови місцевих судів несуть персональну відповідальність за належну організацію роботи суду і своєчасний розгляд справ [55]*.

Донедавна згідно зі ст. 20 Закону України"Про судоустрій України" голова суду, заступник голови суду призначалися на посаду строком на п'ять років з числа суддів та звільнялися з посади Президентом України за поданням Голови Верховного Суду України (щодо спеціалізованих судів - голови відповідного вищого спеціалізованого суду) на підставі рекомендації Ради суддів України (щодо спеціалізованих судів - рекомендації відповідної ради суддів).

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Вищої ради юстиції про офіційне тлумачення положення ч. 5 ст. 20 Закону України "Про судоустрій України" (справа про звільнення судді з адміністративної посади) № 1-рп/2007 від 16 трав. 2007р. положення ч. 5 ст. 20, відповідно до якого голова суду, заступник голови суду призначалися на посаду та звільнялися з посади Президентом України, визнано неконституційними. Основним аргументом Конституційного Суду України стало те, що повноваження Президента України визначаються лише Основним Законом України. Конституція України не передбачає повноваження голови держави із призначення і звільнення суддів з адміністративних посад, тому відповідне положення ч. 5 ст. 20 Закону України "Про судоустрій України" є незаконним.

Приймаючи це рішення, Конституційний Суд України враховував вироблені міжнародним співтовариством засади незалежності судових органів, викладені, зокрема, в рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи від 13 жовт. 1994 р. № (94)12 "Незалежність, дієвість та роль суддів", де вказано, що орган, який уповноважений приймати рішення щодо кар'єри суддів, повинен бути незалежним від уряду та адміністративних органів; у Європейській хартії про Закон "Про статус суддів" від 10 лип. 1998 р., у якому передбачається, що рішення про службове підвищення судді виносяться органом, незалежним від виконавчої та законодавчої влади; в "Основних принципах незалежності судових органів", схвалених резолюціями від 29 лист. 1985 р. № 40/32 та від 13 груд. 1985 р. № 40/146 Генеральної Асамблеї ООН, указується, що усунення від посади чи звільнення судді мають бути предметом незалежної перевірки. На цьому наголошується і в Рішенні Конституційного Суду України від 16 трав. 2007 р. № 1-рп/2007.

Конституційний Суд України взяв до уваги також висновок експертів Ради Європи від 19 груд. 2002 р. щодо Закону України "Про судоустрій України" стосовно підбору суддів на адміністративні посади та положення Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, схваленої Указом Президента України № 361 від 10 трав. 2006 р., у якій передбачається запровадити порядок, за яким адміністративні посади в судах займатимуть судді, призначені органами суддівського самоврядування.

Указаним Рішенням Конституційного Суду України рекомендовано Верховній Раді України невідкладно в законодавчому порядку врегулювати питання про призначення суддів на посаду голови суду, заступника голови суду та звільнення їх з цих посад.

На виконання цього рішення Верховна Рада України 
30 трав. 2007 р. прийняла Постанову № 1098 "Про тимчасовий порядок призначення суддів на адміністративні посади та звільнення з цих посад"[56], відповідно до якої тимчасово функцію призначення суддів на адміністративні посади та звільнення з них виконує Вища рада юстиції на підставі рекомендації: Ради суддів України (щодо спеціалізованих судів - відповідної ради суддів); Голови Верховного Суду України (щодо спеціалізованих судів - голови відповідного вищого спеціалізованого суду); зборів суддів відповідних судів; члена Вищої ради юстиції. Однак за умов гострої політичної кризи легітимність і законність цього акта Верховної Ради України були піддані критиці з боку суддівського співтовариства.

На противагу вказаній постанові парламенту Рада суддів України ухвалила рішення № 50 "Щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах загальної юрисдикції та звільнення з цих посад" від 31 трав. 2007 р.[57] Посилаючись на положення п. 14 ч. 1 ст. 92 Конституції України судоустрій, судочинство та статус суддів визначаються виключно законами України, Рада суддів України зазначала, що відповідне питання має бути врегульоване виключно законом України. Згідно з ч. 5 ст. 20 Закону України "Про судоустрій України" (у частині, конституційність якої не поставлена під сумнів Конституційним Судом України) питання щодо призначення суддів на посаду голови, заступника голови суду, а також звільнення його з цієї посади мають вирішувати Рада суддів України, Голова Верховного Суду України, рада суддів спеціалізованого суду, голова вищого спеціалізованого суду.

Рішенням Ради суддів України встановлено порядок призначення на посади голів, заступників голів суду, а також звільнення їх з цих посад, згідно з яким остаточні рішення з цих питань має приймати Рада суддів України до врегулювання цього питання в законодавчому порядку. Подання на призначення та звільнення голів, заступників голів загальних судів має вносити Голова Верховного Суду України, щодо голів вищих спеціалізованих судів - Голова Верховного Суду України на підставі рекомендації відповідної ради суддів, а інших голів та заступників голів спеціалізованих судів - Голова Верховного Суду України разом із головою відповідного вищого спеціалізованого суду на підставі рекомендації відповідної ради суддів. Указане рішення Ради суддів України було схвалене на VIII позачерговому з'їзді суддів 26 черв. 2007 р. і втілене в життя.*

Відповідно до чинного законодавства суддя, перебуваючи на адміністративній посаді, продовжує здійснювати повноваження судді відповідного суду, закріплені у законодавстві, також як і у випадку звільнення його з адміністративної посади. Припинення ж повноважень судді припиняє і здійснення ним повноважень на адміністративній посаді (ч.6, 7 ст. 20 Закону України "Про судоустрій України").

Повноваження голови суду обумовлені тим, що він уособлює собою, по-перше, суддю, по-друге - керівника суддівської установи. Звідси і характер його повноважень, із яких можна виокремити суддівські, адміністративні, організаційні та представницькі.

Про суддівські повноваження голови суду йдеться у ст. 20 Закону України "Про судоустрій України", яка передбачає, що перебування судді на адміністративній посаді не звільняє його від здійснення повноважень судді відповідного суду. Залежно від рівня завантаженості голів судів та штатної чисельності суду для реалізації функції правосуддя має відводитися від 50 до 70 % робочого часу. Цілковите усунення голів від процесу розгляду справ призводить до втрати рівня кваліфікації, а здійснення правосуддя на рівні середньої завантаженості рядового судді знижує ефективність управлінських процесів, для забезпечення яких голова суду щоденно має виділяти певний час на початку робочого дня та стільки ж часу в кінці його.

Адміністративні повноваження голови місцевого загального суду розповсюджуються лише на апарат суду. До нього входять посади: консультантів, секретарів суду, секретарів судових засідань, судових розпорядників, помічників суддів, помічників голів судів. Голова суду приймає їх на роботу та звільняє, присвоює їм ранги державного службовця, застосовує щодо них заохочення та накладає дисциплінарні стягнення.

Значну частину повноважень голови місцевого суду складають організаційні повноваження, він зокрема:

?          здійснює організаційне керівництво діяльністю суду;

?          визначає обсяг обов'язків заступника (наприклад, доручає йому організацію ведення судової статистики, керівництво роботою канцелярії суду);

?          на підставі Указу Президента України про призначення на посаду судді чи постанови Верховної Ради України про обрання судді або припинення повноважень судді видає відповідний наказ;

?          здійснює заходи щодо забезпечення формування складу народних засідателів, що полягають у складанні списків осіб, які відповідають вимогам, що висуває закон до кандидатів у народні засідателі, й спрямуванні подання із запропонованим переліком осіб до відповідної місцевої ради. Указаний перелік, затверджений на чотири роки, має у разі необхідності (але не рідше ніж через два роки) переглядатися і оновлюватися;

?          організовує ведення судової статистики (форм статистичної звітності більше тридцяти. Вони розроблюються Міністерством юстиції України, звіти мають складатися щомісячно);

?          організовує роботу по підвищенню кваліфікації працівників апарату суду. Вказана робота виконується спільно з територіальними управліннями ДСА України.

Представницькі повноваження голови місцевого суду полягають у тому, що він представляє суд у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, громадянами та організаціями.

Перелік повноважень голови місцевого суду, що містяться у ст. 24 Закону України "Про судоустрій України", не є вичерпним. Він може виконувати й інші повноваження, надані йому законом. Проте слід зауважити, що закон не уникнув й прогалин. Так, у ньому не врегульовано, хто має вирішувати в місцевому суді питання щодо підвищення кваліфікації суддів у суді цього рівня. Нічого не говориться й про те, хто і в якому порядку розподіляє справи між суддями, утворює склад суду для колегіального розгляду справ.

Повноваження голови апеляційного суду мають ту ж природу, що й голови місцевого суду. Однак їхній зміст дещо відмінний, обумовлений рівнем суду та, природно, повноваженнями суду, який він очолює.

Якщо суддівські, адміністративні та представницькі повноваження здебільшого тотожні аналогічним повноваженням голови місцевого суду, то організаційні повноваження мають певну відмінність. Так, у голови апеляційного суду відсутні повноваження по забезпеченню формування складу народних засідателів, оскільки згідно з процесуальним законодавством народні засідателі мають залучатися до розгляду справ лише у місцевих судах.

Одночасно голова апеляційного суду має такі організаційні повноваження, якими не наділений голова місцевого суду. Він організовує роботу президії суду, вносить на її розгляд питання і головує на засіданнях президії; поряд з організацією ведення та аналізу статистики організовує вивчення та узагальнення судової практики, у зв'язку з чим він має право витребувати з відповідного суду справи, рішення в яких набрали законної сили; організовує підвищення кваліфікації як працівників апарату суду, так і суддів; вносить пропозиції Голові Верховного Суду України чи голові відповідного вищого спеціалізованого суду щодо кандидатур для призначення на посади голів місцевих судів та їх заступників; надає пропозиції щодо фінансування витрат на утримання суду та організаційного забезпечення його діяльності.