Таким чином, хоча третейський суд створюється з метою вирішення спору, що виник між сторонами, він може сприяти врегулюванню конфлікту, створюючи умови для укладення сторонами мирової угоди, уникаючи, однак, можливості порушення цією угодою охоронюваних законом прав і інтересів інших осіб. У зв'язку із цим необхідно чітко розмежовувати діяльність по вирішенню спору та посередництво у відносинах сторін.

Юристи, які досліджують проблеми третейського процесу, не обмежуються констатацією тих принципів, які перелічені у ст.4 Закону. Очевидно, це пояснюється тим, що законодавець, формалізуючи уявлення про принципи третейського процесу, не відбив об'єктивно існуючих закономірностей у сфері третейського розгляду, що мають характер об'єктивних законів і в силу цього є принципами даної сфери суспільних відносин. Хоча ряд принципів третейського процесу не зазначено законодавцем як такі, вони закріплені в законодавстві "у вигляді простих норм" (наприклад, принцип конфіденційності, принцип диспозитивності). Таким чином, навіть незважаючи на те, що законодавець не вказує на них як на принципи, це не позбавляє такі принципи-норми характеру основних начал третейського розгляду. Разом з тим слід зазначити, що для того, щоб принцип ефективно виконував свою роль фундаментальної ідеї, на якій базуються єдність і цілісність правової галузі (правового інституту), необхідно, щоб цей принцип був нормативно закріплений у відповідному законодавчому акті[68].

Тому до принципів третейського судочинства крім вищевикла-дених, варто віднести:

1. принцип конфіденційності. Третейський суд, суддя третей ського суду не вправі розголошувати відомості та інформацію, що стали йому відомі під час третейського розгляду, без згоди сторін або їх правонаступників. Забороняється вимагати від третейсько го судді надання документів, відомостей та інформації, якими він володіє у зв'язку з третейським розглядом справи, крім випадків, передбачених законами України (ст.32 Закону).

Що стосується такого аспекту конфіденційності як закритість або відкритість третейського розгляду, то норма про характер судового розгляду визначається самими учасниками спору. І в цьому сенсі закритий характер засідання третейського суду не є обов'язковим правилом для сторін. Учасники третейського процесу мають право самостійно визначати, чи буде засідання відкритим або закритим.

У разі, коли проти відкритого розгляду справи третейським судом висунуто хоча б однією стороною заперечення з мотивів додержання та збереження комерційної або банківської таємниці чи забезпечення конфіденційності інформації, справа розглядається у закритому засіданні (ст.29 Закону);

1. принцип диспозитивності в третейському процесі охоплює ряд важливих процесуальних можливостей: реалізація власної процесуальної правоздатності на власний розсуд, розпорядження своїми процесуальними правами, самостійне визначення способу захисту або відновлення свого порушеного або оскарженого права, наділення процесуальними правами представника в тому обсязі, що необхідний, тощо.

Процесуальна диспозитивність у третейському процесі проявляється ще до порушення процедури третейського розгляду, вже при укладенні третейської угоди. Таким чином, сторони розпоряджаються власними процесуальними правами, визначають сферу юрисдикції, вид третейського судочинства, визначають правила третейського розгляду і вирішують інші значущі процесуальні питання відповідно до власного розсуду. У цьому сенсі прояв принципу диспозитивності в третейському процесі набагато більш яскравий, ніж у цивільному судочинстві, що не надає таких широких можливостей для обрання заінтересованими сторонами тих або інших варіантів впливу на виникнення і подальший розвиток процесу;
 

1. принцип мови третейського розгляду. Розгляд справ у третейському суді провадиться українською мовою, якщо інше не передбачено регламентом третейського суду чи угодою сторін. Сторона, яка надає документи чи письмові докази мовою іншою, ніж мова третейського розгляду, повинна забезпечити їх переклад на мову чи мови третейського розгляду (ст.31 Закону).