1. За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов´язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов´язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов´язання клієнта перед фактором.

2. Зобов´язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов´язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Окремі факторингові операції свого часу в порядку експерименту здійснювались ще в Радянському Союзі. Ці операції регулювались листом Державного банку СРСР від 12 грудня 1989 року «Про порядок здійснення операцій по уступці постачальниками банкові права отримання платежу по платіжних вимогах за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги».

За договором факторингу одна сторона (фактор) передає або бере на себе зобов´язання передати кошти в розпорядження іншої сторони (клієнта), а клієнт відступає або бере на себе зобов´язання відступити факторові ту свою грошову вимогу до третьої особи, яка випливає з відносин клієнта (кредитора) з цією третьою особою (боржником).

Особливий підхід до визначення договору факторингу закріплений в Конвенції УНІДРУА по міжнародних факторних операціях, яка була підписана в Оттаві в 1988 році, але так і не набрала чинності. У ст. 1 Конвенції зазначено, що фактор (в тексті Конвенції — цесіонарій) повинен взяти на себе не менше, ніж два з наступних обов´язків: фінансування постачальника, зокрема, позика про достроковий платіж; ведення рахунків по зобов´язальних вимогах; пред´явлення до оплати дебіторських заборгованостей; захист від неплатоспроможності дебіторів. Отже, аналіз положень Конвенції дає підстави для висновку про те, що була здійснена спроба не тільки уніфікувати чинне законодавство, але й розширити перелік додаткових послуг, надання яких входило б в обов´язки фактора як однієї із сторін договору факторингу.

За своєю юридичною природою договір факторингу є різновид відступки вимоги з особливим суб´єктним складом. Крім того, враховуючи, що сферою застосування факторингу є, як правило, коло підприємницьких відносин, а також спрямованість договору факторингу на усунення недостатності оборотних коштів, можна дійти висновку про те, що договір факторингу також має і окремі риси кредитного договору.

Кредит, наданий під відступку вимоги, є одним з найдешевших видів кредитування. Пояснюється це зручністю використання такого виду забезпечення для обох сторін в порівнянні з рештою передбачених законодавством способів забезпечення виконання зобов´язань. Так, для використання застави в якості способу забезпечення необхідними умовами є наявність додаткового майна боржника, а також вагомі затрати по оцінці предмета застави, його страхуванню та збереженню тощо. Якщо використовувати для забезпечення кредитного зобов´язання банківську гарантію, необхідно враховувати, що проценти, які, як правило, вимагає гарант, переважно досить високі. Доцільно також підкреслити, що звичайні засоби забезпечення виконання зобов´язань для кредитних відносин є малоефективними та ризикованими, наслідком чого, як свідчить практика, є підвищення банківських відсотків за користування наданими кредитними коштами.