7. Стандарти катування (тортур) та жорстокого, нелюдського і такого, що принижує гідність особи, поводження чи покарання та критерії їх визначення сформульовані Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ) у своїх рішеннях, ухвалених у результаті тлумачення й застосування ст. З Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Конвенція не дає визначення поняття "катування", а формулює заборону, згідно з якою нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню. При цьому Суд відзначає, що катування є обтяжуючою, навмисною формою жорстокого, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

8. Поняття "катування" охоплює такі ознаки: 1) спричинення людині сильного фізичного болю або страждання; 2) спричинення такого болю і страждань навмисне; 3) спричинення такого болю і страждань цілеспрямовано з метою одержання відомостей (інформації), зізнання, приниження, образи тощо; 4) спричинення сильного фізичного болю і/або страждань службовими особами, які здійснюють кримінальне провадження, або іншими особами, які діють за їх вказівкою, з їх відома чи згоди або підбурювання.

9. Європейський суд з прав людини, застосовуючи у своїх рішеннях ст. З Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кваліфікував як "катування" такі діяння:

а) застосування електрошоку до допитуваної особи;

б) побиття підозрюваного, обвинуваченого, який був затриманий чи взятий під варту, чи іншого учасника провадження, що мало наслідком утворення гематом, церебральних порушень, які призвели до тривалого зниження функцій мозку, разом із ненаданням понад добу медичної допомоги;

52

в) побиття, погрози проти життя і здоров'я членів сім'ї, сексуальні залякування і приниження (зґвалтування), які разом узяті викликають страждання;

г) застосування особливо ганебної форми жорсткого поводження - "фа-лаки" (нанесення ударів по ступнях ніг тупим знаряддям) з метою одержання відповідної інформації або залякування;

г) застосування удаваних розстрілів та погроз у розстрілі;

д) насильницьке годування із застосуванням приборкувальних засобів (наручників, ротозширювачів, спеціальних трубок для введення в стравохід) та фізичної сили для подолання опору жертви.

10. Нелюдське поводження в тлумаченні Судом означає таке, що має навмисний характер, застосовується щоразу протягом кількох годин поспіль, завдає якщо не реальні тілесні ушкодження, то принаймні найсильніші фізичні і душевні страждання. Заборонені методи допитів, застосування яких завдає якщо не тілесні ушкодження, то істотних фізичних і психічних страждань, або які здатні призвести до гострих психічних розладів також підпадають під нелюдське поводження. Таке поводження визначається судом у кожному конкретному випадку залежно від обставин, у яких воно відбувалось.

11. При визначенні жорстокості, яка завдає болю чи страждань, суд виходить з того, що вона є "мінімумом суворості", необхідної для застосування ст. З Конвенції. За своєю природою вона є відносною і залежить від обставин справи, як-от: тривалість такого поводження, його фізичні та психічні наслідки, а за певних обставин береться до уваги ще й стать, вік і стан здоров'я тощо.

Враховуючи те, що Конвенція за висловом Суду є "живим інструментом", який має тлумачитися в світлі умов сьогодення, певні діяння, які в минулому кваліфікувалися як "нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження" на противагу "катуванню" можуть розглядатись інакше в майбутньому. При цьому Суд виходить з того погляду, що "високі стандарти, які постійно підвищуються стосовно захисту прав людини і основоположних свобод, вимагають відповідної і незмінної рішучості в оцінці основних цінностей демократичного суспільства". Це означає, що поріг мінімальної жорстокості при оцінці неналежного поводження з часом знижується і вимагає більшої суворості в оцінці порушень ст. З Конвенції.

12. Оцінюючи докази, пов'язані з порушенням ст. З Конвенції, Суд застосовує стандарт доведення "поза розумним сумнівом". Згідно з цим стандартом, якщо особа перебуває під контролем держави (під вартою), то в цьому випадку виникає переконлива презумпція факту нанесення тілесних пошкоджень, завданих особі під час її знаходження під контролем держави. В такому разі тягар доведення факту, що тілесні пошкодження особі не були заподіяні з вини працівників органів, які утримували особу під вартою, лягає на органи держави. Вони мають довести Судові, що застосування фізичної сили до особи було правомірним і необхідним, або що тілесні ушкодження особи з'явилися у неї цілком з іншої причини, аніж через негуманне поводження з нею під час перебування під вартою.

 53

13. Частина 3 коментованої статті надає право кожному учаснику кримінального провадження, який вважає, що його людська гідність, права, свободи та інтереси були порушені органами та службовими особами, які ведуть провадження, захищати їх усіма незабороненими законом засобами. Це положення ґрунтується на конституційній нормі про захист прав і свобод людини і громадянина, зокрема, на ч. 5 сі. 55 Конституції України, згідно з якою кожен ма< право будь-якими незабороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Незаборонені законом засоби можна кваліфікувати на кілька груп. Насамперед, це засоби, які визначені самою Конституцією України (ч. 5 ст. 29, ч. 4 ст. 32, ст. 34, ст. 40, ст. 55). Вони надають особі право оскаржувати дії до суду та інших органів державної влади, звертатись до громадськості (громадських формувань) та засобів масової інформації з відповідними повідомленнями і заявами, застосовувати пікетування тощо. Незаборонені законом засоби передбачені чинним, передусім кримінальним законодавством, зокрема: правом на необхідну оборону (ст. 36 КК України), правом на крайню необхідність (ст. 39 КК). Законодавством передбачено право особи володіти зброєю та застосовувати її для самооборони й захисту власності в межах необхідної оборони і самооборони. Третю групу незаборонених законом засобів захисту становлять засоби, передбачені міжнародно-правовими актами, визнаними Україною. Основним з них є оскарження дій і рішень органів, які ведуть кримінальне провадження, до Європейського суду з прав людини.

14. У кримінальному провадженні засобом захисту людської гідності, прав, свобод та інтересів учасників провадження (підозрюваних, обвинувачених, потерпілих, свідків тощо) є прокурорський нагляд за законністю дій та рішень органів досудового розслідування, в процесі якого прокурор наданими йому процесуальними засобами не допускає або усуває допущені незаконні порушення прав і законних інтересів учасників провадження. Але найбільш ефективним засобом захисту названих соціальних цінностей у кримінальному провадженні є оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора на досудовому розслідуванні до слідчого судді (див. коментар до ст. 303 КПК), в окремих випадках до суду, який розгляне їх під час підготовчого судового засідання, чи апеляційного суду (ч. 8 ст. 284, ч. 5 с 288, ч. 2, 3 ст. 303 КПК тощо).

15. Рішення суду першої інстанції, яким, на думку учасника провадження, нанесена шкода його людській гідності, порушені його права і свободи, оскаржуються в апеляційному порядку, а рішення першої і апеляційної інстанції - в касаційному порядку. Процесуальними способами захисту людської гідності, прав і свобод учасників провадження є також перегляд судових рішень за ново-виявленими обставинами (глава 34 КПК) та у встановлених законом випадках - Верховним Судом України (глава 33 КПК).

16. Окремим способом захисту людської гідності, прав, свобод та інтересів, порушених під час здійснення кримінального провадження, є відшкодування (компенсація) моральної і матеріальної шкоди, завданої його учаснику

54

незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю. Такий спосіб захисту грунтується на ст. 56 Конституції України, передбачений ст. 130 КПК (див. коментар до неї), ст. 1176 Цивільного кодексу України та регулюється Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" від 1 грудня 1994 p., виданим на його основі наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 6 березня 1996 р. "Про затвердження положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", та Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17 квітня 1991 р. Роз'яснення щодо реалізації цього способу захисту дав і Верховний Суд України у постановах його Пленуму, зокрема: від 31 березня 1995 р. з наступними змінами "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (п.п. З, 9, 10і).