1. Під час ведення спільних справ кожний учасник має право діяти від імені всіх учасників, якщо договором простого товариства не встановлено, що ведення справ здійснюється окремими учасниками або спільно всіма учасниками договору простого товариства.

У разі спільного ведення справ для вчинення кожного правочину потрібна згода всіх учасників.

2. У відносинах із третіми особами повноваження учасника вчиняти правочини від імені всіх учасників посвідчується довіреністю, виданою йому іншими учасниками, або договором простого товариства.

3. У відносинах із третіми особами учасники не можуть посилатися на обмеження прав учасника, який вчинив правочин, щодо ведення спільних справ учасників, крім випадків, коли вони доведуть, що на момент вчинення правочину третя особа знала або могла знати про наявність таких обмежень.

4. Учасник, який вчинив від імені всіх учасників правочин, щодо якого його право на ведення спільних справ учасників було обмежене, або вчинив в інтересах усіх учасників правочин від свого імені, може вимагати відшкодування здійснених ним за свій рахунок витрат, якщо вчинення цього правочину було необхідним в інтересах усіх учасників. Учасники, яким внаслідок таких правочинів було завдано збитків, мають право вимагати їх відшкодування.

5. Рішення щодо спільних справ учасників приймаються учасниками за спільною згодою, якщо інше не встановлено договором простого товариства.

Ведення спільних справ учасників договору означає здійснення у спільних інтересах усіх необхідних дій, що забезпечують чітке виконання умов договору і досягнення його мети. Спільні справи учасників договору ведуться за їх загальною згодою. При цьому слід пам´ятати, що кожен з учасників користується рівними правами у вирішенні питань організації й управління діяльністю простого товариства незалежно від розміру внеску.

Укладаючи договір простого товариства, сторони повинні вирішити питання про порядок ведення спільних справ. ЦК не обмежує їх у виборі форми цього порядку. Наприклад, сторонами може бути створена рада з числа їх працівників, яка приймає рішення не більшістю голосів, а за загальною згодою. Якщо договором передбачена така форма ведення спільних справ, то у випадку необхідності укладання договорів для досягнення мети сумісної діяльності (договори підряду, оренди, поставки тощо) такі договори укладаються всіма учасниками сумісної діяльності або за їх дорученням одним із них.

Якщо керівництво сумісною діяльністю сторони доручили одному з учасників договору, то на останнього може покладатися і ведення спільних справ усіх учасників договору. Якщо йдеться про співробітництво між юридичними особами, такого учасника прийнято називати головною організацією. Учасник, якому доручено керівництво спільною діяльністю, приймає на себе ведення спільних справ учасників договору. Він діє лише у межах повноважень (прав та обов´язків), що визначаються у підписаному іншими учасниками договору дорученні. Крім умови договору про покладення ведення спільних справ на одного з учасників договору інші учасники договору видають довіреність про надання йому повноважень для представництва перед третіми особами. Така довіреність повинна бути оформлена відповідно до глави 17 ЦК України. За таких обставин особа, на яку покладено ведення спільних справ, укладає договори, пов´язані з забезпеченням сумісної діяльності, від свого імені і сама набуває цивільних прав і несе обов´язки за договорами. У процесі їх виконання ця особа не з її вини і вини контрагента може мати певні витрати (збитки). У таких випадках вона має право, у тому числі шляхом пред´явлення позову, вимагати їх покриття усіма учасниками сумісної діяльності.

Стаття, що коментується, передбачає випадки, коли учасники не можуть посилатися на обмеження прав учасника. Але якщо учасники хочуть обмежити права ведучого загальні справи щодо виду вчинених угод, їхньої суми і т.п., вони повинні прямо вказати про це в дорученні чи письмовому договорі простого товариства. Інакше вони не вправі будуть посилатися на обмеження прав учасника, і зроблена ним угода буде визнана загальною для всіх. Причому обов´язок по доведенню того, що в момент в укладення угоди третя особа знала чи повинна була знати про існуючі обмеження, покладається на самих учасників.

Стаття, що коментується, передбачає наслідки на випадок вчинення дій учасником без належних повноважень. Він повинен врегулювати внутрішні взаємні майнові претензії товаришів, коли один з них уклав угоду з третіми особами:

а) від свого імені, але в інтересах усіх товаришів;

б) від імені всіх, але без наданих повноважень. Якщо учасник, який уклав подібну угоду, доведе, що вона була необхідна для інтересів всіх учасників, він може вимагати від них розмірного відшкодування понесених витрат. У протилежному випадку він не тільки несе витрати по договору, але зобов´язаний відшкодувати учасникам заподіяні ним збитки.