Всього на сайті:

Дисертацій, Курсових: 2875

Підручників з права онлайн: 41

НПК кодексів України онлайн: 16

Стаття 173. Роздільність майна батьків і дітей

1. Батьки і діти, зокрема ті, які спільно проживають, можуть бути самостійними власниками майна.

2. При вирішенні спору між батьками та малолітніми, неповнолітніми дітьми, які спільно проживають, щодо належності їм майна вважається, що воно є власністю батьків.

1. Кожна сім'я має певний обсяг майна, яке призначене для задоволення потреб її членів. Як правило, основна його частина набувається батьками в результаті вчинення різних цивільно-правових правочинів. У силу свого віку діти не мають неповний обсяг дієздатності і відповідно не можуть укладати широке коло правочинів. Разом з тим вони можуть набути майно у власність за тими чи іншими правовими підставами (за договором дарування, у спадщину, в процесі приватизації тощо).

В юридичному розумінні батьки та діти є самостійними учасниками майнових відносин. При цьому не має значення, проживають вони спільно або ні. Не зважаючи на свій вік, дитина у цивільних та сімейних правовідносинах виступає як окремий суб'єкт - самостійний власник майна. Майно дитини відокремлене від майна її батьків, інших членів сім'ї та будь-яких інших осіб. Батьки управляють майном малолітньої дитини, проте вони діють виключно в її інтересах. В процесі управляння батьки реалізують не свої майнові права, а права дитини. Неповнолітні діти управляють своїм майном самостійно, у випадках, передбачених законом, - за згодою батьків (ст. 32 ЦК України).

Майнові відносини батьків та дітей складаються щодо різних видів майна. По-перше, це майно, яке було набуте батьками спеціально для дитини, тобто майно, яке призначене для розвитку, навчання та виховання дитини (ст. 174 СК України). По-друге, - майно, набуте за рахунок спільної праці чи спільних коштів батьків та дітей (ст. 175 СК України). По-третє, майно, набуте за різними правовими підставами малолітніми та неповнолітніми дітьми (спадкування, одержання дарунку, за договором купівлі-продажу, міни тощо). По-четверте, майно, набуте батьками для спільного користування батьків та дітей.

2. Сімейне законодавство послідовно закріплює принцип роздільності майна батьків і дітей. Згідно ч. 1 ст. 173 СК батьки і діти, зокрема ті, які спільно проживають, можуть бути самостійними власниками майна. Це означає, що незалежно від тривалості спільного проживання та спільного користування роздільним майном, яке належить батькам або дитині, воно зберігає свій первісний правовий режим. Якщо дитина проживає в будинку (квартирі), що належить на праві власності її батькам або одному з них, вона набуває щодо нього лише право користування (сервітут) (див. ст. 176 СК України і коментар до неї). І, навпаки, якщо дитина отримала у власність житловий будинок або квартиру, в якій вона проживає разом із своїми батьками, останні не набувають щодо нього права власності і залишаються користувачами майна незалежно від тривалості свого проживання в цьому приміщенні.

3. СК України вперше закріплює презумпцію права власності батьків на спірне майно. Відповідно до ч. 2 ст. 173 СК України при вирішенні спору між батьками та малолітніми, неповнолітніми дітьми, які спільно проживають, щодо належності їм майна вважається, що воно є власністю батьків. Обов'язок доведення протилежного покладається на особу, яка представляє інтереси малолітньої дитини або на неповнолітню дитину, яка звернулася з позовом до суду (ч. 1 ст. 18 СК України). Виключення з цього правила стосується речей, які придбані батьками чи одним з них для забезпечення розвитку, навчання й виховання дитини (одяг, інші речі особистого вжитку, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо). Ст. 174 СК України прямо закріплює право власності дитини на таке майно. Що ж стосується інших речей, якими користується дитина (наприклад, аудіо - , відеоапаратура, меблевий гарнітур тощо), то належність їх дитині на праві приватної власності має бути доведена в суді. Наприклад, судом може бути встановлено, що певна річ була подарована саме дитині на день її народження.