1. Батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження. Батьки зобов'язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах.

Якщо малолітня дитина може самостійно визначити свої потреби та інтереси, батьки здійснюють управління її майном, враховуючи такі потреби та інтереси.

2. Батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав:

• укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири;
• видавати письмові зобов'язання від імені дитини;
• відмовлятися від майнових прав дитини.

3. Батьки мають право дати згоду на вчинення неповнолітньою дитиною правочинів, передбачених частиною другою цієї статті, лише з дозволу органу опіки та піклування.

4. Дозвіл органу опіки та піклування на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається в разі гарантування збереження її права на житло.

5. При вчиненні одним із батьків правочинів щодо майна малолітньої дитини вважається, що він діє за згодою другого з батьків. Другий з батьків має право звернутися до суду з вимогою про визнання правочину недійсним як укладеного без його згоди, якщо цей правочин виходить за межі дрібного побутового.

На вчинення одним із батьків правочинів щодо транспортних засобів та нерухомого майна малолітньої дитини повинна бути письмова нотаріально засвідчена згода другого з батьків.

Якщо той з батьків, хто проживає окремо від дитини протягом не менш як шість місяців, не бере участі у вихованні та утриманні дитини або якщо місце його проживання невідоме, правочини, зазначені в абзаці другому цієї частини, можуть бути вчинені без його згоди.

6. Батьки вирішують питання про управління майном дитини спільно. Спори, які виникають між батьками щодо управління майном дитини, можуть вирішуватися органом опіки та піклування або судом, якщо інше не передбачено договором між ними.

7. Після припинення управління батьки зобов'язані повернути дитині майно, яким вони управляли, а також доходи від нього.

8. Неналежне виконання батьками своїх обов'язків щодо управління майном дитини є підставою для покладення на них обов'язку відшкодувати завдану їй матеріальну шкоду та повернути доходи, одержані від управління її майном.

1. Згідно з новим цивільним та сімейним законодавством особи віком до 18 років поділяються на дві категорії:

а) малолітні (віком до 14 років);

б) неповнолітні (віком від 14 до 18 років).

В цілому майнові відносини за участю неповнолітніх осіб регулюються нормами цивільного законодавства (ст. ст. 32,69,70ЦК України). Відносини щодо майна малолітніх осіб визначаються нормами сімейного законодавства.

Малолітнім особам може належати будь-яке майно, яке відповідно до закону є об'єктом права приватної власності фізичних осіб. Проте, будучи власниками, малолітні не здатні здійснювати свої права самостійно, оскільки мають лише часткову цивільну дієздатність (ст. 31 ЦК України). Тому майном, що належить малолітній дитині, управляють інші особи і у першу чергу - її батьки (ч. 1 ст. 177 С К України).

2. Правова природа управлінських дій батьків відносно майна неповнолітніх становить самостійний інтерес. Свого часу в сімейно-правовій літературі дії батьків по управлінню майном дітей визначалися як дії фактичних власників майна або як дії титульних володільців'. Зовні може здатися, що батьки діють щодо майна дитини як власники, однак у юридичному розумінні це, звичайно, не так. Здійснюючи володіння, користування та розпорядження своїм майном, власник діє у власному інтересі, в той час як батьки здійснюють свої дії виключно в інтересах дитини. Вони виступають лише як виконавці і, по суті, технічно здійснюють ті дії, які б мав здійснювати власник майна. Крім того, батьки, як правило, і не здійснюють усіх повноважень власника. Це стосується, зокрема, володіння і користування майном дитини.

Права батьків по управлінню майном дітей не співпадають також з правами титульних володільців. Титульне володіння являє собою можливість мати майно у себе, утримувати його на законній підставі (титулі). Відносно майна малолітніх батьки такими правами не наділяються. Навіть тоді, коли майно дітей знаходиться у будинку, в якому проживають їхні батьки, юридично лише дітям належить правомочність володіння, тобто можливість мати це майно юридично "у себе". У зв'язку з цим навіть теоретично уявляється неможливим пред'явлення батьками позову до дитини про захист свого володіння, в той час як титульні володільці мають право захищати своє право володіння і від власника. В окремих випадках (відносно належного дитині майна спільного сімейного призначення) батьки можуть набувати правомочності щодо його володіння і користування. Однак вони не ґрунтуються на праві власності. Батьки володіють самостійним речовим правом, а саме - правом користування майном дитини (сервітут). Аналогічним правом володіє і дитина щодо майна батьків.

Таким чином, право батьків по управлінню майном малолітніх не може розглядатися як право титульного володіння, а тим більше - право власності. Воно є самостійним правом, що належить батькам у силу закону і може визначитися як різновид права управління чужим майном. Як відзначалося в літературі, управління чужим майном являє собою спосіб, яким одна особа від свого імені здійснює, реалізує суб'єктивне майнове право, що належить іншій особі, у зв'язку з чим управління майном - це діяльність особи, яка здійснює від свого імені і в обумовленому обсязі чужі повноваження власника. Право батьків по управлінню майном дитини полягає у можливості здійснення батьками комплексу юридичних та фактичних дій, спрямованих на реалізацію майнових прав дитини по володінню, користуванню та розпорядженню належним їй майном та здійснюваних виключно в інтересах дитини.

Право батьків на управління майном дитини виникає на підставі прямої вказівки закону. Воно не ґрунтується на договорі сторін, тому на відносини батьків та дітей не розповсюджують свою дію норми цивільного законодавства щодо управління майном (ст. ст. 1029-1045 ЦК України).

Як і в інших відносинах за участю батьків та дітей, юридична кваліфікація дій батьків по управлінню майном дітей має подвійну природу. У відносинах з усіма третіми особами управління майном дитини є правом батьків, у той час як відносно дітей воно перетворюється у обов'язок по належному управлінню їх майном. При неналежному виконанні свого обов'язку батьки несуть перед дитиною відповідну майнову відповідальність, зокрема відповідальність за заподіяну шкоду (ч. 8 ст. 177 СК України).

3. Звертає на себе увагу, що в ст. 177 СК України використовується термін "управління майном дитини", хоча в цивільному законі до правомочностей власника віднесено володіння, користування та розпорядження майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України). Основний інтерес представляє співвідношення таких понять, як "управління майном дитини" та "розпорядження майном". Можна вважати, що перше поняття є більш широким за змістом. Управління майном включає два основних види дій батьків:

а) вчинення правочинів щодо майна дитини, в тому числі правочинів щодо розпорядження майном;

б) вчинення дій щодо догляду за майном дитини (ремонтування, зберігання,догляд тощо).

В Сімейному кодексі закріплено традиційне саме для сімейного права поняття "управління майном дитини". Цей термін перейшов до нового СК України із КпШС України 1969 р. (ст. 78), де було вказано, що батьки саме управляють майном дітей. Термін "управління майном дитини" є зручним, оскільки він охоплює різні дії батьків щодо майна дитини. В теоретичному плані не викликає жодних сумнівів, що термін "управління майном дитини" охоплює і дії батьків, спрямовані на розпорядження майном, яке належить дитині на праві власності. Можна погодитися, що більш конкретним було б закріплення однозначного в цивілістиці терміна "розпорядження майном дитини". Однак тут, по-перше, спрацювала певна традиція мислення, яка склалася саме в сімейному праві. По-друге, необхідність визначення широкого кола дій батьків щодо майна дитини, яке не вичерпується лише розпорядженням майном неповнолітнього.

Не треба забувати ще одного нюансу. Поняття "розпорядження майном" в цивільному праві трактується достатньо вузько. Воно не охоплює усіх правочинів щодо майна, а тільки ті, які спричиняють зміну права власності. Тому не буде, наприклад, розпорядженням майном вчинення договору оренди, бо цей договір не означає переходу права власності до іншої особи. У зв'язку з цим закріплення в СК України терміну "розпорядження батьками майном дитини" було б вкрай невдалим, оскільки звужувало б коло дій, які батьки мають право вчиняти в реальному житті.

4. В процесі управління майном дітей батьки вчиняють різного роду правочини, об'єктом яких виступає майно малолітніх. Виходячи з норм чинного законодавства, правочини такого роду можуть бути поділені на такі основні види:

1)   правочини, які батьки мають право вчиняти вільно;

2)  правочини, які батьки мають право вчиняти з дозволу органу опіки та піклування:

• укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири;

• видавати письмові зобов'язання від імені дитини;

•  відмовлятися від майнових прав дитини (ч. 2 ст. 177 СК України);

3) правочини, які батьки взагалі не мають права вчиняти з майном дитини:

• здійснювати дарування від імені дитини;

• зобов'язуватися від її імені порукою (ч. 2 ст. 86, ч. 2 ст. 720 ЦК України). Можна вважати, що вільно батьки можуть вчиняти правочини, щодо яких законом не передбачені спеціальні правила. Маються на увазі правочини, укладення яких не пов'язується з необхідністю одержання дозволу органу опіки та піклування (продаж дитячих речей індивідуального користування, які вже не задовольняють потреби дитини, використання доходу від майна дитини на купівлю продуктів, одягу тощо).

Не викликає сумнівів, що найбільш важливе значення мають договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку або квартири, що належить дитині на праві власності. Такі правочини з майном малолітньої дитини батьки вчиняють лише з дозволу органу опіки та піклування. При цьому дозвіл органу опіки та піклування на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається у разі гарантування збереження її права на житло (ч. 4 ст. 177 СК України).

До цієї категорії правочинів належать також видача батьками письмових зобов'язань від імені дитини та відмова від майнових прав дитини. Такі дії батьки можуть здійснювати лише з дозволу органу опіки та піклування. Інколи при укладенні правочинів батьки видають письмові зобов'язання від імені дитини.

Головне, щоб при цьому вони діяли виключно в її інтересах. Наприклад, батьки укладають договір купівлі-продажу належного дитині автомобіля, за яким вони видають від імені дитини письмове зобов'язання щодо передачі речі покупцеві (взамін одержання грошей). З дозволу органу опіки та піклування батьки можуть відмовитися від майнових прав, що належать дитині. Інколи такі випадки прямо передбачені в законі. Так, згідно із ч. 4 ст. 1273 ЦК України батьки можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній дитині.