8. Відповідно до ч. 1 коментованої статті батьки визначають в договорі строки сплати аліментів. У договорі може бути визначений загальний строк дії договору, а також проміжні строки виконання обов'язків. Якщо строк у договорі не визначений, договір вважається укладеним на невизначений строк. Сторони можуть визначити в договорі періодичність надання утримання (щомісячно, щоквартально тощо). В гл. 15 СК України не передбачено можливість так званої "капіталізації" аліментних виплат на дитину. Тому виникає питання, чи можуть сторони в договорі замінити періодичні платежі на одноразову грошову виплату. Свого часу в юридичній літературі вказувалося, що отримання аліментів не може мати своєю метою накопичення, тому капіталізація майбутніх коштів не допускається. В ч. 3 ст. 77 і ст. 89 СК України сплата аліментів наперед допускається за взаємною згодою подружжя щодо утримання одного з них. В юридичній літературі останнього часу також трапляються пропозиції закріпити у законі норму про те, що аліментні платежі мають періодичний характер. Р.А. Майданик зазначає, що аліментні зобов'язання мають пролонгований, триваючий характер і призначаються виключно для систематичного забезпечення утримання. Тому, на його думку, така особливість аліментного зобов'язання унеможливлює фіксацію загальної суми аліментного зобов'язання шляхом капіталізації аліментних платежів, тобто одноразового накопичення грошової суми для задоволення матеріальних потреб на майбутнє3. В законодавстві передбачено, що у разі виїзду одного з батьків, який є громадянином України, для постійного проживання в іноземній державі, з якою Україна не має договору про подання правової допомоги, він повинен виконати аліментні зобов'язання з утримання дитини (дітей) до досягнення нею повноліття, які оформляються договором між цією особою та одним з батьків, з яким залишається дитина (діти), або її опікуном, піклувальником, або договором про припинення права на аліменти для дитини (дітей) у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо). Якщо аліментні зобов'язання не були виконані особою, що виїжджає, стягнення аліментів провадиться за рішенням суду (п. 1 Порядку стягнення аліментів на дитину (дітей) у разі виїзду одного з батьків для постійного проживання в іноземній державі, з якою не укладено договір про подання правової допомоги, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1203 від 19.08.2002 р.). В ст. ст. 189 і 190 СК України не передбачено, що батьки можуть домовитися щодо сплати одноразової грошової виплати. Однак це єдиний спосіб, у який можна повністю виконати аліментні зобов'язання з утримання дитини (дітей) до досягнення нею повноліття, окрім передання права власності на нерухоме майно. Таким чином, можна зробити висновок, що за взаємною згодою сторін аліменти на дитину можуть бути сплачені наперед за договором у разі виїзду одного з них для постійного проживання у країни, з якими Україна не має договорів про надання правової допомоги.

У такому випадку в договорі доцільно відобразити розрахунок загальної суми одноразової виплати, виходячи з базової, наприклад, щомісячної суми утримання. Розрахунок провадиться, виходячи із загального строку, за який відповідно до договору провадитимуться виплати. Одноразова виплата може розраховуватися за весь період існування аліментного обов'язку, тобто весь час, який залишився до досягнення дитиною повноліття, або за більш короткий проміжок часу (період тривалої відсутності одного з батьків, на який укладається договір).

9. Можна припустити, що за договором про сплату аліментів одержувачу може передаватися певне майно, яке належить платнику аліментів, включаючи нерухомість (квартира, будинок тощо), у користування. Це може відповідати інтересам дитини, зокрема у випадку, якщо її житлові потреби не забезпечені, а на укладення договору, передбаченого ст. 190 СК України, платник аліментів не згодний.

10. Крім того, батьки можуть визначити в договорі порядок несення ними додаткових витрат на дитину. В договір може бути включено умову про те, що сплата аліментів за договором не звільняє платника від участі в додаткових витратах на дитину, у випадках, передбачених СК України. Примітно те, що зробити це можна, але не необхідно. Оскільки навіть при відсутності такого положення в договорі, норма ст. 185 СК України буде застосовуватися. Разом з тим, практичні працівники рекомендують вносити в договір такий пункт із метою конкретизації й посилення визначеності договору'.

11. Батьки можуть визначити в договорі порядок використання коштів, що сплачуються за договором. Сторони можуть домовитися про те, на які конкретно цілі мають використовуватися кошти, що надаються на утримання дитини. В цьому, як правило, заінтересований той з батьків, хто є платником аліментів. Наприклад, в договорі може бути передбачено, що певна частина коштів має йти на оплату навчання дитини, спеціальних занять, відпочинку тощо.

В п. 181 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженій Наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 03.03.2004 p., зазначено, що умови договору про сплату аліментів на дитину мають визначати підстави цільового використання аліментів.

12. Сторони можуть включити в договір умову про сплату аліментів за минулий час. При цьому вони можуть відійти від положення ч. 2 ст. 191 СК України і домовитися про сплату аліментів за весь минулий час без обмеження.

13. Батьки можуть укласти договір про сплату аліментів на повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання (див. ст. 201 СК України та коментар до неї). Можна припустити, що такий договір може містити умову про погашення заборгованості по аліментам на дитину до досягнення нею повноліття.

14. З появою й розширенням практики укладення договорів щодо утримання важливого значення набуває питання стосовно того, яким чином при досягненні домовленостей між батьками дитини гарантувати дотримання її інтересів. Відповідно до ч. 1 коментованої статті умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені СК України. Таким чином, батьки можуть визначити в договорі про сплату аліментів на дитину (шлюбному договорі) будь-які умови щодо утримання, якщо вони не порушують права дитини. В п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" від 15.05.2006 р. на роз'яснення вказаного положення зазначено, що розмір аліментів, який сторони визначають за домовленістю між собою, за жодних обставин не може бути меншим від передбаченого у ч. 2 ст. 182 СК. Відповідно до вказаної норми мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу. Таким чином, щомісячний розмір аліментів на дитину, визначений батьками в договорі, не може бути меншим 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Якщо батьки визначають в договорі єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на утримання двох і більше дітей, розмір коштів, що надаватимуться за договором, не може бути меншим, ніж 60 % прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, якщо діти належать до однієї вікової категорії (до 6 або від 6 до 18 років). Розмір коштів, що надаватимуться за договором на двох і більше дітей, не може бути меншим, ніж сума, що складається з сум по 30 відсотків прожиткового мінімуму на кожного з дітей відповідного віку, якщо вони належать до різних вікових категорій (до 6 і від 6 до 18 років). Іншими словами, вимога ч. 2 ст. 182 СК України має бути виконана щодо кожної дитини окремо.

Крім того, договір не може містити умову про відмову від права на отримання аліментів на дитину. Така умова договору також порушуватиме права дитини. Відмова від права є неправомірною (ст. 8 СК України, ст. 27 ЦК України). Порушуватимуть права дитини і умови про те, що платник звільняється від сплати заборгованості за аліментами, обов'язку щодо участі у додаткових витратах на дитину, а також про те, що дитина не претендуватиме на спадщину в разі отримання аліментів у визначеному в договорі розмірі тощо. Тому такі умови не можуть бути включеними в договір про сплату аліментів на дитину.

15. Сторони можуть передбачити в договорі відповідальність за його порушення, зокрема встановити сплату неустойки, передання певного майна в натурі тощо. Якщо в договорі передбачена відповідальність за прострочення сплати аліментів у вигляді неустойки, неустойка стягується в розмірі, визначеному в договорі. В інтересах одержувача аліментів закріпити таку умову в договорі. Якщо аліменти виплачуються не за рішенням суду, а відповідно до укладеного між батьками договору, передбачена ст. 196 СК санкція застосовується при наявності прямої вказівки на це в договорі (п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" бід15.05.2006 p.). Якщо в договорі не встановлено відповідальність за прострочення сплати аліментів, у разі примусового його виконання ст. 196 СК України не застосовується. В цьому разі, очевидно, можуть застосовуватися відповідні норми ЦК України, які визначають наслідки порушення грошового зобов'язання.

Так, в ч. 6 ст. 625 ЦК України вказано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Аналогічні правила встановлені в п. 289 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 03.03.2004 р.

16. Сімейне законодавство детально не визначає порядок укладення, виконання, зміни, розірвання та визнання недійсним договору про сплату аліментів. Договір може бути змінений, розірваний або визнаний недійсним відповідно до Цивільного кодексу України (ст. 8 СК України). Сторони можуть за взаємною згодою змінити договір. Підставою для змін можуть бути будь-які обставини, що мають значення для однієї зі сторін. В разі виникнення спору заінтересована сторона може звернутися до суду з вимогою про зміну договору (ст. ст. 651, 652 ЦК України).

17. Договір про сплату аліментів укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. Нотаріус роз'ясняє батькам зміст і значення проекту договору й з'ясовує, чи відповідає його зміст їхнім дійсним намірам і волі. Нотаріус перевіряє договір на предмет відповідності нормам закону й нерідко надає суттєву допомогу в складанні тексту договору з урахуванням особливостей їхніх життєвих умов. Якщо між батьками не досягнуто домовленості, нотаріус не посвідчує договір. Вирішення спорів належить до компетенції суду.

Відсутність нотаріального посвідчення за загальним правилом тягне недійсність договору. Однак в передбачених законом випадках суд може визнати такий договір дійсним (ч. 2 ст. 220 ЦК України).