1. Суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

2.  Суб'єкти господарювання підлягають державній реєстрації відповідно до цього Кодексу та закону.

3. Держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарювання у таких сферах:

збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб'єктами господарських відносин - за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності;

фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин -за додержанням суб'єктами господарювання кредитних зобов'язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни;

цін і ціноутворення - з питань додержання суб'єктами господарювання державних цін на продукцію і послуги;

монополізму та конкуренції - з питань додержання антимонопольно-конкурентного законодавства;

земельних відносин - за використанням і охороною земель;

водних відносин і лісового господарства - за використанням та охороною вод і лісів, відтворенням водних ресурсів і лісів;

виробництва і праці -за безпекою виробництва і праці, додержанням законодавства про працю; за пожежною, екологічною, санітарно-гігієнічною безпекою; за дотриманням стандартів, норм і правил, якими встановлено обов'язкові вимоги щодо умов здійснення господарської діяльності;

споживання - за якістю і безпечністю продукції та послуг;

зовнішньоекономічної діяльності - з питань технологічної, економічної, екологічної та соціальної безпеки.

4. Органи державної влади і посадові особи, уповноважені здійснювати державний контроль і державний нагляд за господарською діяльністю, їх статус та загальні умови і порядок здійснення контролю і нагляду визначаються законами.

5. Незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються.

6. Органи державної влади і посадові особи зобов'язані здійснювати інспектування та перевірки діяльності суб'єктів господарювання неупереджено, об'єктивно і оперативно, дотримуючись вимог законодавства, поважаючи права і законні інтереси суб'єктів господарювання.

7.  Суб'єкт господарювання має право на одержання інформації про результати інспектування і перевірок його діяльності не пізніше як через тридцять днів після їх закінчення, якщо інше не передбачено законом. Дії та рішення державних органів контролю та нагляду, а також їх посадових осіб, які проводили інспектування і перевірку, можуть бути оскаржені суб'єктом господарювання у встановленому законодавством порядку.

8. Усі суб'єкти господарювання зобов'язані здійснювати первинний (оперативний) та бухгалтерський облік результатів своєї роботи, складати статистичну інформацію, а також надавати відповідно до вимог закону фінансову звітність та статистичну інформацію щодо своєї господарської діяльності, інші дані, визначені законом. Забороняється вимагати від суб'єктів господарювання надання статистичної інформації та інших даних, не передбачених законом або з порушенням порядку, встановленого законом.

1. Коментована стаття виходить з приписів Конституції України (ст. 13, 41, 42 та ін.), які закріплюють права і свободи громадян України, у тому числі право на підприємницьку (господарську) діяльність, що не суперечить законодавству. Виходячи з цього, право без обмежень здійснювати діяльність, яка не заборонена законодавством і не суперечить йому, становить один із визначальних принципів господарювання (див. ст. 6 даного Кодексу і коментар до неї).

Слід звернути увагу на таку важливу обставину, стаття, присвячена питанням державного контролю та нагляду за господарською діяльністю, розпочинається з розгляду не саме цих напрямів державного регулювання, а з посилання на право вільного ведення господарської діяльності. Це є свідченням пріоритетності права вільно господарювати, а не бути лише об'єктом державного нагляду і контролю.

2. Початок господарської діяльності суб'єктів господарювання пов'язаний з їх державною реєстрацією. Держава, здійснюючи реєстрацію, веде облік суб'єктів підприємництва, регулює питання створення суб'єктів господарювання, обумовлює особливості початку їх діяльності. Основні відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців, крім цього Кодексу, тепер регулює нещодавно прийнятий Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" [115]. Згідно з цим Законом державна реєстрація полягає у засвідченні факту створення або припинення юридичної особи, засвідченні факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Державна реєстрація проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи - підприємця.

Законом можуть бути встановлені особливості державної реєстрації таких суб'єктів господарювання як банки, торгово-промислові палати, фінансові установи, біржі, інші установи та організації.

3. Третя частина коментованої статті торкається вельми "чутливих" питань взаємовідносин суб'єктів господарювання і державних органів, що здійснюють контроль та нагляд за господарською діяльністю. Тому вона потребує більш докладного коментування щодо сфер господарської діяльності, у яких відбувається цей контроль та нагляд (окремо по абзацах частини третьої).

3.1. Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" [64].

Перевірки фінансової діяльності, стану збереження коштів і матеріальних цінностей, достовірності обліку і звітності проводять Головне контрольно-ревізійне управління України та контрольно-ревізійні управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі згідно зі статтею 8 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" [110].

Положенням про Головне контрольно-ревізійне управління України [388] визначено, що основним із завдань цього органу є проведення ревізії та перевірки фінансової діяльності щодо використання коштів, матеріальних цінностей та їх збереження, стану і достовірності бухгалтерського обліку та фінансової звітності з метою посилення контролю за дотриманням касової дисципліни, наявністю, рухом і зберіганням товарно-матеріальних цінностей і запобігання зловживанням у фінансово-господарській діяльності підприємств, установ, організацій усіх форм власності та господарювання.

3.2. Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" [403] визначені контролюючі органи, які мають право проводити перевірки фінансово-господарської діяльності (ст. 2):

митні органи - стосовно акцизного збору та податку на додану вартість (з урахуванням випадків, коли законом обов'язок з їх стягнення або контролю покладається на податкові органи), ввізного та вивізного мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), які відповідно до законів справляються при ввезенні (пересиланні) товарів і предметів на митну територію України або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України;

органи Пенсійного фонду України - стосовно збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;

органи фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування - стосовно внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Статтею 13 декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" [444] визначені функції державних органів і функції банківської системи України у сфері валютного контролю. Зазначено, що Національний банк України є головним органом валютного контролю, який здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених цим декретом до компетенції інших державних органів та забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з цим декретом та іншими актами валютного законодавства України.

Уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами через ці банки. Державна податкова інспекція України веде фінансовий контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами на території України. Міністерство зв'язку України забезпечує контроль за додержанням правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через митний кордон України. Державний митний комітет України контролює додержання правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.

Держава забезпечує контроль і нагляд за додержанням суб'єктами господарювання кредитних зобов'язань перед державою і розрахункової дисципліни.

Безпосередній контроль за цільовим використанням позичальниками бюджетного кредиту здійснюють фінансуючі банки. Для повноти контролю за цільовим використанням бюджетних кредитів банки, що проводять фінансування, отримують від позичальника всю необхідну для цього документацію (бізнес-плани, розрахунки окупності, гарантовані джерела повернення бюджетного кредиту тощо).

Додержання вимог податкової дисципліни контролюють органи державної податкової служби. Вони вправі здійснювати на підприємствах, в організаціях та в інших суб'єктів господарювання перевірки грошових документів, бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, декларацій, товарно-касових книг, показників електронних контрольно-касових апаратів і комп'ютерних систем та інших документів незалежно від способу подання інформації (включаючи комп'ютерний), пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів (Закон України від 5 лютого 1998 р. "Про внесення змін до Закону України "Про державну податкову службу в Україні") [77].

3.3. Статтею 116 Конституції України та статтею 4 Закону України "Про ціни і ціноутворення" [493] встановлена виключна компетенція Кабінету Міністрів України щодо забезпечення проведення цінової політики. Відповідно до статті 9 цього Закону державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються державними органами України на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають монопольне становище на ринку.

Контроль за додержанням державної дисципліни цін здійснюється органами, на які ці функції покладено Урядом України. Такі органи здійснюють контроль у взаємодії з профспілками, спілками споживачів та іншими громадськими організаціями згідно зі статтею 13 вищезгаданого Закону. Постановою Кабінету Міністрів України від 13 вересня 2000 р. № 1432 [108] функції контролю за дотриманням державної дисципліни цін покладено на Держцінінспекцію з контролю за цінами та її територіальні органи - державні інспекції з контролю за цінами в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.