Підприємства, організації та інші юридичні і фізичні особи мають право оскаржити у судовому порядку порушення цін з боку державних органів, підприємств, організацій, кооперативів та інших юридичних і фізичних осіб і вимагати відшкодування завданих їм збитків у випадках реалізації їм товарів та послуг з порушенням вимог чинного законодавства.

Особи, винні в порушенні порядку встановлення та застосування цін і тарифів, притягуються до адміністративної або кримінальної відповідальності.

3.4.  Щодо державного контролю за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захист інтересів суб'єктів господарювання та споживачів від його порушень, то йому присвячена окрема стаття цього Кодексу (див.: ст. 40 та коментар до неї).

3.5. Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави.

Контроль за використанням та охороною земель перш за все полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

Основні завдання та принципи державного контролю за використанням та охороною земель, а також порядок здійснення такого контролю визначено Законом України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" [103]. Зокрема, у цьому Законі зазначається, що державний контроль за використанням та охороною земель здійснює спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Державний контроль за додержанням законодавства про охорону земель здійснює спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.

Державний контроль за використанням і охороною вод та лісів здійснюється згідно з вимогами, відповідно, Водного кодексу України і Лісового кодексу України.

3.6. Однією з гарантій забезпечення реалізації конституційного положення про створення умов для повного здійснення громадянами права на працю, згідно зі статтею 43 Конституції України, є виконання державою функції нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Стаття 259 Кодексу законів про працю України [15] визначає, що центральні органи державної виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні. Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів про працю здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці здійснюють: Державний комітет України по нагляду за охороною праці; Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки; органи державного пожежного нагляду; органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я України (ст. 260 КЗпП).

3.7.  За Конституцією України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Цим приписам мають відповідати заходи держави щодо контролю і нагляду за діяльністю суб'єктів господарювання у різних її сферах, насамперед, за якістю і безпечністю продукції та послуг. Законодавством України ще на початку самостійного її існування було передбачено право споживачів на гарантію, що придбана ними продукція вироблена з додержанням санітарно-гігієнічних, у тому числі радіологічних, протиепідемічних норм і правил та інших встановлених вимог, які виключають небезпеку для життя і здоров'я людей або заподіяння шкоди їх майну.

Продавець (виконавець) продукції зобов'язаний передати її споживачу (покупцю, замовнику) в такому стані, який відповідає за якістю вимогам стандартів, іншої нормативно-технічної документації. Продукція, в державних стандартах на яку є вимоги щодо забезпечення життя і здоров'я людей, їх майна, а також охорони навколишнього середовища, підлягає обов'язковій сертифікації на відповідність зазначеним вимогам (Закон України "Про захист прав споживачів" [286]).

3.8. Державний контроль у сфері зовнішньоекономічної діяльності, зокрема за експортом та імпортом товарів, які здійснюються з порушенням прав промислової та інтелектуальної власності, імпортом або транзитом будь-яких товарів, про які заздалегідь відомо, що вони можуть завдати шкоди здоров'ю або становити загрозу життю населення та тваринному світу, або призвести до шкоди навколишньому середовищу, покладений за Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" [293] на Центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики та митні органи.

4. Коментована частина четверта даної статті виходить з конституційного принципу, що встановлює: органи державної влади, місцевого самоврядування діють у межах повноважень і засобами, передбаченими Конституцією України та законами України. Тільки законодавчі акти закріплюють повноваження державних органів з контролю за окремими сторонами діяльності суб'єктів господарювання, посадових осіб цих органів. Особливості службових повноважень зазначених осіб можуть конкретизуватись на підставі законодавчих актів у документах Кабінету Міністрів України, інших центральних органів державної виконавчої влади.

5.  Межі контролю за діяльністю господарюючих суб'єктів визначені законодавством. Тільки в цих межах контролюючі органи можуть здійснювати свої повноваження. Норми цього Кодексу, що регламентують правовий статус суб'єктів господарювання різних організаційно-правових форм, чітко говорять про це. Більш того, дана норма прямо забороняє незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності з боку державних органів та їх посадових осіб.

6. Господарський кодекс України закріпив найважливіші моральні та юридичні вимоги до посадових осіб державних органів, які вони представляють при здійсненні контрольних функцій. До цих вимог відноситься неупередженість, об'єктивність, повага до прав та законних інтересів суб'єктів господарювання. Ці поняття введені в категорію законних, що підлягають у разі їх порушення судовому захисту. Вимоги коментованої частини статті 19 спрямовані на мінімізацію негативного впливу перевірок на господарську діяльність.

7. Всі суб'єкти господарської діяльності, які були перевірені, мають право на ознайомлення з результатами перевірок. Ця норма послідовно закріплює відомий конституційний принцип, а також принципи, що містяться в Законі України "Про інформацію" [299]. Ніякі відомості, що стали відомі за результатами перевірок, не можуть бути приховані контролюючими органами. Результати перевірок є підставами для державних органів та їх посадових осіб для прийняття рішень або інших дій в межах їх компетенції. Рішення можуть прийматись колегіально органами держави, їх підрозділами або одноосібно уповноваженими посадовими особами.

Суб'єкт господарювання, діяльність якого перевірялась, якщо за результатами перевірки було прийнято несприятливе для суб'єкта рішення, має право оскаржити як дії посадових осіб, що здійснювали перевірку, так і саме рішення. Дії більшості державних органів і посадових осіб можуть бути оскаржені в органі, вищому стосовно органу, дії якого оскаржуються, або перед вищою посадовою особою. У деяких органах, наприклад у структурі податкової адміністрації, існують спеціальні підрозділи, що розглядають скарги на рішення та дії працівників цих органів.

Крім зазначених вище, й інші дії посадових осіб, а також державних органів та їх рішення можуть бути оскаржені в судовому порядку.

8. Коментована стаття встановлює обов'язковість для суб'єктів господарювання здійснювати первинний і бухгалтерський облік результатів своєї роботи. Первинний облік - це облік здійснюваних господарських операцій. Підставою для бухгалтерського обліку як процесу виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації зовнішнім та внутрішнім користувачам про діяльність суб'єктів господарювання є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. Ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності здійснюється з метою надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємств. Але ніхто не може вимагати від суб'єктів господарювання інформації, не передбаченої законодавством, або з порушенням порядку, встановленого ним.

Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" [64] встановлено порядок ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності для всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правової форми і форми власності, а також для представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Суб'єкти підприємницької діяльності, яким відповідно до законодавства надано дозвіл на ведення спрощеного обліку доходів і витрат, ведуть бухгалтерський облік і подають фінансову звітність у порядку, встановленому законодавством про спрощену систему обліку і звітності.

Принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності визначаються національними Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку (П(С)БО), які розробляються відповідно до Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку і затверджуються Міністерством фінансів України.

Порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в банках встановлюється Національним банком України відповідно до вищезазначеного Закону та національних П(С)БО.

Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади у межах своєї компетенції, відповідно до галузевих особливостей розробляють на базі національних (П(С)БО методичні рекомендації щодо їх застосування.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого строку, але не менше трьох років, а також за своєчасне та повне надання бухгалтерської звітності користувачам та аудиторам несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів, згідно зі ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" [64] і ст. 11 Закону "Про аудиторську діяльність" [60].

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 р. [242] було затверджено Порядок подання фінансової звітності, дія якого поширюється на всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми і форми власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно із законодавством.

Відповідно до вищезазначеного Порядку фінансова звітність подається органам, до сфери управління яких належать підприємства, трудовим колективам на їх вимогу, власникам (засновникам) відповідно до установчих документів, а також - згідно із законодавством - іншим органам та користувачам, зокрема органам державної статистики.