процесуальних обов'язків. Адже сама собою змагальність кримінального провадження не може гарантувати, що обставини справи будуть встановлені повно, всебічно та неупереджено. імагальніс*. ь є важливим інструментом судового пізнання, необхідною, але ж діупек^ не завжди достатньою умовою для досягнення зазначеної мети. Змагальність (процесуальний спір) сторін здатна не лише встановити обставини справи всебічно, повно й об'єктивно, а й ігнорувати їх встановлення саме під таким кутом зору залежно від того, чи зацікавлена сторона в цьому. Важко уявити ситуацію, коли сторона захисту у всіх випадках буде докладати процесуальні зусилля для всебічного, повного і неупередже-ного встановлення всіх обставин справи, якщо це буде суперечити інтересам підозрюваного, обвинуваченого. На жаль, і сторона обвинувачення на практиці почасти має тенденцію до "згущення фарб" щодо обвинувачення, намагаючись формулювати, пред'являти і доказувати його "з запасом". Анемічний же суд за таких обставин здатний констатувати не лише перемогу однієї, хоч недостатньо активної у поданні доказів та доведенні їх переконливості, сторони, а й неправду більш активної сторони. Тож, суд при вирішенні справи та ухваленні законного, обгрунтованого і справедливого рішення не має залишатися пасивним спостерігачем за правовим поєдинком сторін, забезпечуючи лише дотримання його процедури (правил) та процесуальних прав сторін. Він повинен мати можливість за допомогою сторін, а також незалежно від них дослідити подані ними докази всіма процесуальними засобами, зокрема, судовими діями, які закон дає у його розпорядження. Саме тому КПК дає право головуючому і суддям протягом всього допиту обвинуваченого ставити йому запитання для уточнення й доповнення його відповідей (ч. 1 ст. 351 КПК), ставити запитання свідкам, потерпілим (ч. 11 ст. 352 КПК), спеціалістам (ч. 2 ст. 360 КПК), за своєю ініціативою повторно допитати свідка чи потерпілого (ч. 13 ст. 352, ч. 2 ст. 353 КПК), призначити і провести одночасний допит двох і більше допитаних учасників провадження (ч. 14 ст. 352 КПК), пред'явити свідкові, потерпілому чи обвинуваченому особу або річ для впізнання (ст. 355 КПК), викликати й допитати в судовому засіданні експерта з метою роз'яснення його висновку (ст. 356 КПК), оглянути речові докази (ст. 357 КПК), оголосити протоколи та інші документи, долучені до матеріалів провадження (ч. 1 ст. 358 КПК), оглянути певне місце (наприклад, місце події,) (ч. 1 ст. 361 КПК). Власне, за допомогою перелічених судових дій головуючий спрямовує судовий розгляд на забезпечення з'ясування всіх обставин кримінального провадження (ч. 1 ст. 321 КПК).

Зрозуміло, що в змагальному провадженні суд не несе обов'язку збирання додаткових доказів вини чи невинуватості обвинуваченого. Однак він зобов'язаний перевірити подані сторонами докази. Саме з цією метою він і уповноважений проводити названі судові дії не лише за клопотанням сторін, а й за власною ініціативою. Активність суду у змагальному провадженні, пов'язана із з'ясуванням обставин кримінального провадження, не лише можлива, а й необхідна, оскільки на судові лежить обов'язок виконати свою функцію - ухвалити законне, обгрунтоване і справедливе рішення. Тому коли суд ухвалює рішення

86

за власною ініціативою вчинити ту чи іншу судову дію, пов'язану з дослідженням обставин справи, він не стає на бік однієї чи іншої сторони провадження, оскільки наперед невідомо, якого характеру докази (обвинувальні чи виправдувальні) в таких випадках будуть одержані. Перевіряючи докази, оцінюючи їх за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження (ст. 94 КПК), суд діє в інтересах правосуддя.