1. Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

2. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

1. Строки позовної давності мають загальний характер, оскільки поширюються на всі цивільні правовідносини за винятком спеціально обумовлених в законі (див. коментар до ст. 268 ЦК). При цьому слід взяти до уваги, що згідно з пп. 6,7 прикінцевих та перехідних положень правила ЦК про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред´явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності ЦК. До позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред´явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

Загальний строк позовної давності складає три роки. Загальним цей строк називається тому, що застосовується до всіх правовідносин, за винятком тих, для яких законом встановлені інші, більш короткі, або більш тривалі строки (ст. 258 ЦК) і звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права.

2. ЦК 1963 р. (ст. 72) передбачав можливість встановлення тільки скорочених строків позовної давності. Натомість ст. 258 ЦК передбачає, що спеціальна позовна давність може бути не тільки меншою, але й більш тривалою порівняно із загальною позовною давністю. Конкретні скорочені або збільшені строки позовної давності прямо визначені у вказаній нормі ЦК.

3.  Разом з тим, ст. 259 ЦК вперше закріплює можливість сторін за взаємною згодою збільшити строк позовної давності. Введення цієї норми свідчить про поширення методу диспозитивності на відносини пов´язані з позовною давністю.

Виходячи із змісту ч. 1 ст. 259 ЦК, можна зробити висновок про можливість збільшення сторонами як загального (в три роки), так і спеціальних (як скорочених так і збільшених відносно загального) строків позовної давності. Про таке збільшення строків позовної давності сторони повинні укласти договір, для якого передбачається проста письмова форма.

Запровадження такого правила націлене, в першу чергу, на захист прав та інтересів учасників цивільних правовідносин, бо надає можливість звертатися за захистом своїх порушених прав на протязі більш тривалого часу, якщо на це є згода всіх учасників цивільних правовідносин. Однак в зв´язку із запровадженням такого правила, виникає проблема визначення максимального строку позовної давності. ЦК обмежень не встановлює, а це означає, що тривалість збільшення строку не обмежена.

Разом з тим, ч. 2 ст. 259 ЦК встановлює імперативне правило, згідно якому сторони (навіть при наявності взаємної згоди) не можуть зменшувати строк позовної давності.