1. Позовна давність не поширюється:

1) на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом;

2) на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу;

3) на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров´я або смертю;

4) на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право;

5) на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування).

2. Законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

Додатковою гарантією прав осіб, чиє цивільне право чи інтерес порушені, є встановлення у ст. 268 ЦК переліку вимог, на які не поширюється позовна давність. Причому цей перелік не має вичерпного характеру, тобто інші випадки можуть бути передбачені в спеціальних законах. При встановленні цього переліку ЦК виходить зі специфіки певних правовідносин, оскільки предметом захисту тут, як правило, є право, яке не обмежене в часі. Так, спеціальному захисту підлягають:

-  особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом і фізична особа володіє ними довічно (див. коментар до ст. 269 ЦК);

-  права вкладників за договором банківського вкладу (депозиту) (див. коментар до ст. 1058 ЦК), що пояснюється тим, що договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (див. коментар до ст. 633 ЦК);

- відшкодування шкоди завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров´я або смертю передбачені ЦК (див. наприклад, ст.ст. 1162,1166, 1168) та іншими законодавчими актами;

- скасування правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна (див. коментар до ст. 393 ЦК);

—  виплата сум за договором страхування, які одна сторона (страховик) зобов´язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі (див. коментар до ст. 879 ЦК).