1. У заяві до суду про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи має бути зазначено:

1) найменування суду, до якого подається заява;

2) ім’я (найменування) заявника та особи, щодо якої вимагається розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, їх місце проживання або місцезнаходження, а також ім’я представника заявника, коли заява подається представником;

3) найменування та місцезнаходження банку, що обслуговує особу, щодо якої необхідно розкрити банківську таємницю;

4) обґрунтування необхідності та обставини, за яких вимагається розкрити інформацію, що містить банківську таємницю, щодо особи, із зазначенням положень законів, які надають відповідні повноваження, або прав та інтересів, які порушено;

5) обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю, щодо особи та мету її використання.

1. Коментована стаття детально регулює вимоги до змісту заяви про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи. У такій заяві має зазначатися: найменування суду, до якого подається заява; ім’я (найменування) заявника та особи, щодо якої вимагається розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, їх місце проживання або місцезнаходження, а також ім’я представника заявника, коли заява подається представником; найменування та місцезнаходження банку, що обслуговує особу, щодо якої необхідно розкрити банківську таємницю; обґрунтування необхідності та обставини, за яких вимагається розкрити інформацію, що містить банківську таємницю, щодо особи, із зазначенням положень законів, які надають відповідні повноваження, або прав та інтересів, які порушено; обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю, щодо особи та мету її використання.

2. Особливістю щодо змісту даної заяви, що вирізняє її від змісту позовної заяви, врегульваного статтею 119 ЦПК є те, що вимагається наведення положень законів, які надають відповідні повноваження.

Також необхідно вказати обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю, щодо особи та мету її використання. Така вимога встановлена для того, щоб з’ясувати чи не грунтується заява на спорі про право. Оскільки ч. 6 ст. 235 ЦПК встановлює, що, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз’яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

3. Загальні правила про форму і зміст позовної заяви (статті 119, 120 ЦПК) та про залишення заяви без руху або її повернення (ст. 121 ЦПК) застосовуються також до заяв у справах окремого провадження. Недотримання загальних правил щодо форми і змісту заяв (статті 119, 120, 288 ЦПК) є наслідком застосування судами вимог про залишення заяви без руху, а у разі неусунення зазначених недоліків — повернення її заявнику (ч. 2 ст. 121 ЦПК).

Одним з найбільших недоліків у справах цієї категорії є те, що заявники не звертають на це увагу, а суди відповідно не реагують, коли в заяві немає посилання на обставини, якими обґрунтовується необхідність розкриття банківської таємниці, мету і межі її розкриття. Це залежить від суб’єкта звернення, його статусу, мети і завдань його діяльності, виконуваних функцій та компетенції.

Оскільки заяви про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, розглядаються в порядку окремого провадження, суд розглядає такі справи за участю заявника та заінтересованих осіб (статті 234, 235 ЦПК), а не позивача і відповідачів. Розкриття банківської таємниці можливе і в порядку позовного провадження у разі наявності спору про право (ч. 3 ст. 289 ЦПК), тому суду слід уточнювати у заявника суб’єктний склад учасників процесу для визначення виду провадження.

4. Складність у вирішенні процесуального питання про відкриття провадження у справі чи про визначення відповідності заяви вимогам закону полягає й у тому, що вже на цій стадії процесу відповідність форми і змісту заяви вимогам процесуального закону для справ цієї категорії має важливе значення, оскільки суддя має керуватися нормами спеціальних законів України: зокрема, згаданого вище Закону № 2121-ІІІ, від 20 травня 1999 р. № 679-ХІV «Про Національний банк України», від 2 жовтня 1992 р. № 2657-ХІІ «Про інформацію», від 25 червня 1991 р. № 1251-ХІІ «Про систему оподаткування», від 4 грудня 1990 р. № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» (далі — Закон № 509-ХІІ), від 20 грудня 1990 р. № 565-ХІІ «Про міліцію», від 5 листопада 1991 р. № 1789-ХІІ «Про прокуратуру», від 25 березня 1992 р. № 2229-ХІІ «Про Службу безпеки України», від 26 січня 1993 р. № 2939-ХІІ «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні», від 26 листопада 1993 р. № 3659-ХІІ «Про Антимонопольний комітет України», від 11 липня 1996 р. № 315/96-ВР «Про Рахункову палату», від 24 березня 1998 р. № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» та ін.

Наприклад, вирішуючи питання про відповідність форми і змісту заяви про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, поданої органами ДПС, суддя має застосувати положення статей 11, 111 Закону № 509-XII, які визначають права цих органів, підстави та порядок проведення податкових перевірок, оскільки про наявність підстав для розкриття банківської таємниці згідно з п. 4 ч. 1 ст. 288 ЦПК обов’язково має бути зазначено в поданій до суду заяві.

У разі відсутності відповідного процесуального реагування щодо застосування положень статей 119, 121 ЦПК на такий недолік заяви, на стадії судового розгляду виникають труднощі при виконанні вимог ч. 2 ст. 290 ЦПК, згідно з якою якщо під час судового розгляду буде встановлено, що заявник вимагає розкрити інформацію, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи без підстав та повноважень, визначених законом, то суд ухвалює рішення про відмову в задоволенні заяви.

Разом із тим положення пунктів 4 і 5 ч. 1 ст. 288 та ч. 2 ст. 290 ЦПК не суперечать одне одному. При поданні до суду заяви заявник обґрунтовує її відповідно до вимог ст. 288 ЦПК, проте давати остаточну оцінку такому обґрунтуванню при вирішенні питання про відкриття провадження у справі суд не може. Лише під час розгляду справи, встановивши відсутність у заявника підстав та повноважень на розкриття банківської таємниці, суд відмовляє в задоволенні заяви.

Одночасно з вирішенням питання про дотримання форми і змісту заяви суддя має перевірити відповідність заяви іншим вимогам процесуального закону, зокрема ч. 5 ст. 119 ЦПК щодо сплати судового збору та оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

5. Відповідно до статей 79—81 ЦПК, Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. № 7-93 «Про державне мито», Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов’язаних з розглядом цивільних та господарських справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. № 1258, заяви у таких справах повинні оплачуватись судовим збором та витратами на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільних справ.

Розмір судового збору із заяв у справах окремого провадження відповідно до підпункту «е» п. 1 ст. 3 зазначеного вище Декрету складає 8 грн 50 коп. При цьому необхідно брати до уваги, що відповідно до абз. 2 п. 15 ч. 1 ст. 4 цього Декрету від сплати державного мита звільняються фінансові органи та ДПІ за позовами до суду.

Згідно з ч. 5 ст. 81 ЦПК не підлягають оплаті витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах, в яких у випадках, встановлених законом, представництво інтересів громадянина або держави в суді здійснює прокурор.

Якщо встановлено, що заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 119, 121 ЦПК, або не сплачено судовий збір чи не оплачено витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, суддя постановляє ухвалу про залишення заяви без руху та встановлює заявнику строк для усунення недоліків.