У сфері торговельного мореплавства актуальним є питання про визначення, поряд з коносаментом, документа, що підтверджує наявність і зміст договору морського перевезення вантажу, - рейсового чартеру, якщо договір передбачає умову надання для перевезення всього судна, його частини або окремих суднових приміщень (п. 1 ч. 2 ст. 134 КТМ). Однак у разі укладення чартеру перевезення потім оформлюється видачею коносамента. Тому твердження про визначення чартеру формою договору морського перевезення вантажу залишається до сьогодні дискусійним. До того ж, коносамент і чартер не мають нічого спільного для того, щоб бути формами одного договору. По-перше, чартер є двостороннім документом, який оформлює договірні відносини з фрахтування морського судна, а коносамент - одностороннім документом. По-друге, чартер укладається за участю і підписом фрахтівника і фрахтувальника, тоді як коносамент - за участю відправника, перевізника і одержувача, але за підписом перевізника. По-третє, чартер укладається перед навантаженням вантажу, а коносамент оформлюється після навантаження. Тому термін "чартер" розглядається як синонім терміна "договір фрахтування", а рейсовий чартер, тайм-чартер і бербоут-чартер є видами договору фрахтування морського судна.

ГК покладає на перевізника обов'язок забезпечити вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

3. Метою укладення довгострокових договорів перевезення є визначення можливого обсягу вантажних перевезень та сумісних дій учасників процесу перевезення щодо їх виконання протягом певного періоду (рік, навігація тощо).

Предметом довгострокового договору є зобов'язання перевізника в установлений строк приймати, а вантажовідправника - подавати до перевезення вантажі у погодженому сторонами обсязі. Для довгострокового договору характерним є те, що він вступає в силу з моменту підписання, тобто є консенсуальним договором, і на момент укладення регулює відносини майбутнього вантажовідправника з перевізником.

Довгостроковий договір є організаційно-господарським договором, який характеризується певними ознаками. По-перше, довгостроковий договір перевезення вантажу, на відміну від договору перевезення вантажу, який укладається на окрему відправку вантажу, є консенсуальною угодою, для укладення якої достатньо лише згоди сторін, оскільки укладення не супроводжується передачею вантажу однією стороною іншій. По-друге, правові норми, що регулюють укладення довгострокових договорів, мають диспозитивний характер і надають тим самим сторонам можливість укладати їх за своїм волевиявленням. По-третє, правове значення довгострокового договору полягає у тому, що він є підставою для укладення так званого основного договору перевезення вантажу. Але, у будь-якому разі, перевага на боці останнього, оскільки довгостроковий договір не породжує прав та обов'язків сторін щодо перевезення певної партії вантажу.

Отже, довгостроковий договір спрямований на організацію вантажних перевезень, його можна визначити організаційно-господарським договором, за умовами якого перевезення певної партії вантажу здійснюється відповідно до договору перевезення вантажу, укладеного на його підставі.

4.  Укладення довгострокових договорів здійснюється на період навігації, на рік або на більший строк. Тому їх прийнято називати навігаційними, річними тощо залежно від виду транспорту, яким передбачається систематичне перевезення вантажів.

Згідно із статтями 17, 18 Статуту залізниць України перевезення вантажів залізничним транспортом організовуються на договірних засадах. Для забезпечення виконання договірних зобов'язань здійснюється місячне планування перевезень. Останнє здійснюється залізницями відправлення на основі поточних або довгострокових договорів про організацію перевезення вантажів та замовлень відправників.

На внутрішньому водному транспорті передбачено укладення навігаційних договорів на перевезення вантажу, в яких, згідно з пунктом 60 Статуту внутрішнього водного транспорту Союзу РСР, мають визначатися умови перевезення, що характеризують специфічні властивості вантажів. До того ж, встановлені у навігаційному договорі обсяги перевезень повинні відповідати затвердженому плану перевезення вантажів.

Положеннями статей 34-36 Статуту автомобільного транспорту УРСР передбачено, що на підставі плану перевезень вантажів автотранспортні підприємства або організації укладають з вантажовідправниками чи вантажоодержувачами річні договори на перевезення вантажів автомобільним транспортом. їх укладення має відбуватися у строк не пізніше ніж через 45 днів після затвердження річних планів перевезень. За річним договором на перевезення вантажів автомобільним транспортом автотранспортне підприємство або організація зобов'язуються в установлені строки приймати, а вантажовідправник - пред'являти до перевезення вантажі в обумовленому обсязі. У річному договорі встановлюються обсяги і умови перевезень, визначаються раціональні маршрути і схеми вантажопотоків тощо.

Згідно з частиною 3 статті 128 КТМ перевізник і вантажовласник у разі необхідності здійснення систематичних перевезень вантажів можуть укладати довгострокові договори про організацію морських перевезень.

Отже, на залізничному і морському транспорті укладаються довгострокові договори на організацію перевезень, на внутрішньому водному - навігаційні, на автомобільному транспорті - річні, а на повітряному - спеціальні договори щодо регулювання систематичних вантажних перевезень.

5. Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту визначаються спеціальними нормативними актами, які входять до системи законодавства про вантажні перевезення. До таких належать:

а) транспортні кодекси (Повітряний кодекс України, Кодекс торговельного мореплавства України);

б) транспортні статути (Статут залізниць України, Статут внутрішнього водного транспорту Союзу РСР);

в) правила перевезення вантажів:

- на морському транспорті (Загальні правила перевезення вантажів морем РД  31.10.10-89, затверджені наказом Міністерства морського флоту СРСР від 2 січня 1990 р.; Правила перевезення контейнерів морським транспортом РД 31.10.23-89, затверджені наказом Міністерства морського флоту СРСР від 2 січня 1990 р.; Правила морського перевезення вантажів, які супроводжуються провідниками відправників або одержувачів, і проїзду провідників РД 31.10.16-89, затверджені наказом Міністерства морського флоту СРСР від 2 січня 1990 р.);

- на автомобільному транспорті (Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтрансу України від 14 жовтня 1997 р. № 363; Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306);

- на залізничному транспорті (Правила приймання вантажів до перевезення, Правила видачі вантажів, Правила оформлення перевізних документів, Правила розрахунків за перевезення вантажів, затверджені наказом Мінтрансу України від 21 листопада 2000 р. № 644);

- на річковому транспорті (Правила перевезення вантажів та буксирування плотів і суден річковим флотом, затверджені наказом Мінрічфлоту СРСР від 14 серпня 1978 р. № 114);

- на повітряному транспорті (Правила повітряних перевезень вантажів, затверджені наказом Мінтрансу України від 14 жовтня 2003 р. № 793; Правила перевезення пасажирів, багажу і вантажів на повітряних суднах СРСР, затверджені наказом Міністра цивільної авіації СРСР від 16 січня 1985 р. № 19; Правила виконання чартерних рейсів, затверджені наказом Мінтрансу України від 18 травня 2001 р. № 297);

г) інші нормативно-правові акти (Інструкція про повітряні перевезення спеціальних та небезпечних вантажів, затверджена наказом Мінтрансу України від 25 жовтня 1999 р. № 509; Правила обслуговування залізничних під'їзних колій, затверджені наказом Мінтрансу України від 21 листопада 2000 р. № 644).

Істотними умовами договору перевезення вантажу, як і будь-якого іншого виду господарського договору, є його предмет, ціна та строк.

Коментованою статтею передбачено включення до змісту договору перевезення вантажу як обов'язкових умов, необхідність внесення яких визначена законодавством (плата за перевезення, повідомлення одержувача про прибуття вантажу), так і погоджених сторонами умов (додаткова відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань), щодо внесення яких було досягнуто згоди.