1. Вантаж до перевезення приймається перевізниками залежно від виду транспорту та вантажу в місцях загального або незагального користування.

2. Відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.

3. Вантажовідправник зобов'язаний підготувати вантаж до перевезення з урахуванням необхідності забезпечення транспортабельності та збереження його в процесі перевезення і має право застрахувати вантаж у порядку, встановленому законодавством.

4. У разі якщо для здійснення перевезення вантажу законодавством або договором передбачено спеціальні документи (посвідчення), які підтверджують якість та інші властивості вантажу, що перевозиться, вантажовідправник зобов'язаний передати такі документи перевізникові разом з вантажем.

5.  Про прийняття вантажу до перевезення перевізник видає вантажовідправнику в пункті відправлення документ, оформлений належним чином.

1. Перевезення вантажу - це тривалий процес, який супроводжують дії його учасників щодо подання вантажу до перевезення, сплати провізної плати та інших платежів, виконання робіт з навантаження та розвантаження, своєчасної доставки вантажу в пункт призначення тощо. Процес перевезення складають такі стадії: прийняття вантажу до перевезення, переміщення вантажу, видача вантажу. Для процесу перевезення вантажу характерним є системність (взаємозв'язок його стадій), єдність мети (як сам процес, так і всі його стадії спрямовані на досягнення спільної мети - переміщення вантажу) та динамічність (з переходом на кожну наступну стадію відбувається оновлення прав та обов'язків, які виникають на підставі та у зв'язку з попередніми).

Обов'язок перевізника щодо подання транспортного засобу для перевезення передбачає визначення місця його подання.

Місцем подання транспортного засобу на повітряному транспорті є місце знаходження аеропортів, аеродромів або спеціально обладнаних злітно-посадочних майданчиків. Під час перевезень залізничним та внутрішнім водним транспортом транспортні засоби подаються у місця загального користування (залізнична станція, причал, пристань тощо) або у місця незагального користування (залізничні під'їзні колії, причали, що знаходяться у віданні підприємств та організацій). На морському транспорті місцем подання морського судна для перевезення вантажів може бути морський порт (у цьому разі судно вважається поданим, якщо знаходиться у межах його акваторії), причал або географічний район порту, якщо йдеться про перевезення у міжнародному сполученні (у цьому випадку зазначається один з портів визначеної країни), а також порт, визначений у довгостроковому договорі перевезення. На відміну від інших видів транспорту, лише автомобільний забезпечує подання транспортного засобу до місця знаходження вантажовідправника. При цьому не виключається можливість подання на залізничні станції, у порт чи до аеропорту, аеродрому тощо.

З виконанням обов'язку щодо подання транспортного засобу для перевезення перевізник зобов'язаний привести транспортний засіб у технічно справний стан, щоб запобігти пошкодженню вантажу під час його перевезення. Транспортний засіб повинен бути, по-перше, у технічно справному стані, що має дозволити здійснити перевезення; по-друге, він повинен забезпечити перевезення певного виду вантажу; по-третє, транспортний засіб, його обладнання та призначені для перевезення місця мають відповідати вимогам законодавства щодо безпеки перевезень (санітарним, протипожежним тощо).

Щодо морського транспорту, то йдеться про "морехідність судна". Згідно з частиною 1 статті 143 КТМ перевізник зобов'язаний завчасно, до початку рейсу, привести судно у морехідний стан і забезпечити його технічну придатність до плавання, належним чином спорядити судно і забезпечити всім необхідним, укомплектувати екіпаж, а також привести трюми і всі інші його приміщення, у яких перевозиться вантаж, у стан, що забезпечує належне прийняття, перевезення і збереження вантажу. Отже, до основних елементів морехідності судна слід віднести: технічну придатність судна до плавання; укомплектування його екіпажем; спорядження та забезпечення судна всім необхідним; придатність до прийняття вантажу для перевезення. Крім цього, як уже зазначалося вище, судно має бути придатним до прийняття, розміщення вантажу та його схоронного перевезення. Морехідність судна є питанням факту і встановлюється з урахуванням конкретних обставин. На нашу думку, приведення судна у морехідний стан слід визначати як обов'язок перевізника за договором морського перевезення вантажу привести судно у такий технічний стан, за умов якого судно мало б можливість виконати перевезення визначеного договором вантажу.

2. Договір перевезення вантажу - це реальний договір, сутність якого полягає у тому, що він вважається укладеним з моменту прийняття вантажу до перевезення. Останнє відбувається шляхом передачі вантажовідправником вантажу перевізникові.

На автомобільному транспорті під Прийманням вантажу розуміється подання вантажовідправником підготовленого для відправлення вантажу та товарно-транспортних документів перевізнику з наступним навантаженням на транспортний засіб та оформлення документів про прийняття вантажу перевізником для відправлення. Перевізники приймають вантажі для перевезення на підставі укладених договорів із замовниками згідно з заявками або за разовими договорами. Заявка подається у вигляді та у строки, передбачені договором. За погодженням сторін заявка може бути подана на один день, тиждень, декаду або місяць. Разові договори повинні бути укладені у письмовій формі. Вантаж, поданий замовником у стані, що не відповідає правилам перевезень, і не приведений у відповідний стан у строк, який забезпечує своєчасне відправлення, вважається неподаним, а перевезення таким, що не здійснилося з вини замовника. Місце фактичної здачі-приймання вантажу точно зазначається у договорі з наступним уточненням у заявці (пп. 10.1-10.5 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом).

На річковому транспорті дата прийняття вантажу до перевезення засвідчується календарним штемпелем порту або пристані на накладній, квитанції чи подорожній відомості (п. 67 Статуту внутрішнього водного транспорту).

На залізничному транспорті договір перевезення вважається укладеним з моменту прийняття вантажу до перевезення, що засвідчується накладенням календарного штемпеля станції відправлення у перевізних документах. Для посвідчення прийняття вантажу до перевезення станція видає відправнику квитанцію (п. 28 Правил приймання вантажів до перевезення, ст. 23 Статуту залізниць України).

З прийняттям вантажу до перевезення постає питання про перехід права власності на вантаж до перевізника, яке в юридичній літературі розглядається неоднозначно.

З одного боку, можна зазначити, що з прийняттям вантажу до перевезення до перевізника переходить право володіння вантажем. У цьому разі перевізник не є власником вантажу, а € таким суб'єктом господарювання, який володіє річчю на підставі договору перевезення, тобто є титульним володільцем. На відміну від права володіння річчю власника, яке існує поряд з правом використання та розпорядження, право володіння перевізника вантажу характеризують такі ознаки:

- зміст прав перевізника щодо володіння вантажем виникає на підставі договору перевезення;

- це право перевізника має строковий характер, оскільки обмежено строком дії договору перевезення;

- право перевізника виникає за сукупністю двох юридичних фактів - договору сторін про перевезення вантажу і фактичного його вручення перевізникові.

З іншого боку, можна розглядати наведене питання щодо морського перевізника, інтереси якого під час здійснення перевезення представляє капітан морського судна (капітан є представником перевізника). Законодавством передбачено право капітана на здійснення реквізиції вантажу, продажу його частини та інші повноваження (ст. 68-69 КТМ), для здійснення яких не треба отримувати згоду судновласника, перевізника або власника вантажу. В цих випадках має місце факт розпорядження вантажем. Проте вказане право розпорядження здійснюється за певних умов, визначених законодавством. Наприклад, реквізиція вантажу здійснюється, якщо усі життєві запаси, у тому числі незнижуваний запас продовольства, вичерпані; продаж частини вантажу відбувається лише тоді, коли під час рейсу виникла невідкладна потреба у грошах для продовження плавання, особливо для ремонту судна або утримання екіпажу.

Згідно із статтею 51 Статуту залізниць України підприємства залізничного транспорту загального користування мають право на заставу майна переданих їм для перевезення вантажів для забезпечення гарантії належної провізної оплати та інших платежів. Заставне право діє, поки вантаж перебуває у віданні залізниці. Якщо вантажовідправник (вантажоодержувач) не внесе залізниці належні їй платежі, залізниця використовує заставне право і реалізує вантаж після закінчення передбаченого правилами граничного строку його зберігання. Такий строк не повинен перевищувати ЗО діб.

Під час перевезення вантажів повітряним судном інтереси перевізника представляє командир повітряного судна, до компетенції якого належить право здійснити скидання вантажу, що, у свою чергу, можна розглядати як підставу припинення права власності на вантаж (ст. 38 Повітряного кодексу України).

До того ж, не можна однозначно сказати, що з прийняттям вантажу до перевезення до перевізника переходить право власності на вантаж, оскільки вантажовідправник не завжди є його власником.

Згідно із статтею 334 ЦК до передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товаророзпорядчого документа на майно. Це дає підстави вважати, що перевізні документи за своєю правовою сутністю є товаророзпорядчими документами і тому надають їх одержувачам право здійснювати розпорядження вантажем.

Отже, якщо питання про перехід права власності до перевізника у зв'язку з прийняттям вантажу до перевезення є дискусійним, то імперативним є положення частини 2 статті 308 ГК про те, що саме з моменту прийняття вантажу до перевезення у перевізника виникає відповідальність за збереження вантажу.

3. Підготовка вантажу до перевезення пов'язується з обов'язком вантажовідправника забезпечити транспортабельність і збереження вантажу під час перевезення.

Зокрема, вантаж, що потребує тари або упаковки, має подаватися до перевезення у відповідній тарі або упаковці. Вимоги, яким повинна відповідати тара (упаковка), визначаються з урахуванням виду вантажу (навалочний, наливний тощо), його особливостей (наприклад, такий, що швидко псується) та умов перевезення і встановлюються правилами перевезення вантажів, які діють на всіх видах транспорту (наприклад, у п. 5 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні передбачено, що упаковка має відповідати кліматичним умовам, вимогам митного режиму, вона може виконувати рекламні цілі). При виборі упаковки потрібно враховувати спосіб, відстань і тривалість транспортування, можливість перевантаження вантажу в дорозі, температурний режим і вологість під час транспортування, погодні умови, сумісність з іншими вантажами тощо. Проте у всіх випадках тара (упаковка) повинна відповідати держстандартам і технічним умовам, а також забезпечувати повне збереження вантажу під час перевезення.