1.  Скарбом є закопані у землі чи приховані іншим способом гроші, валютні цінності, інші цінні речі, власник яких невідомий або за законом втратив на них право власності.

2.  Особа, яка виявила скарб, набуває право власності на нього.

Якщо скарб був прихований у майні, що належить на праві власності іншій особі, особа, яка виявила його, та власник майна, у якому скарб був прихований, набувають у рівних частках право спільної часткової власності на нього.

3.  У разі виявлення скарбу особою, яка здійснювала розкопки чи пошук цінностей без згоди на це власника майна, в якому він був прихований, право власності на скарб набуває власник цього майна.

4.  У разі виявлення скарбу, що є пам´яткою історії та культури, право власності на нього набуває держава.

Особа, яка виявила такий скарб, має право на одержання від держави винагороди у розмірі до двадцяти відсотків від його вартості на момент виявлення, якщо вона негайно повідомила міліції або органові місцевого самоврядування про скарб і передала його відповідному державному органові або органові місцевого самоврядування.

Якщо пам´ятка історії та культури була виявлена у майні, що належить іншій особі, ця особа, а також особа, яка виявила скарб, мають право на винагороду у розмірі до десяти відсотків від вартості скарбу кожна.

5. Положення цієї статті не поширюються на осіб, які виявили скарб під час розкопок, пошуків, що проводилися відповідно до їхніх трудових або договірних обов´язків.

Скарбом є навмисно закопані у землі чи приховані іншим способом гроші, валютні цінності, інші цінні речі, власник яких невідомий або за законом втратив на них право власності. Скарбом можуть бути не будь-яке сховане майно, а тільки гроші або інші цінні речі, тобто майно, що складає особливу цінність. На відміну від знахідки, при якій річ з володіння власника або іншої правомочної особи вибуває поза їх волею, скарбом можна вважати лише навмисно приховані цінності. Не можуть вважатися скарбом навмисно приховані цінності, власник яких відомий і не втратив на них право.

По зрівнянню з раніше діючим законодавством, стаття, що коментується, закріплює нові положення щодо долі скарбу. Якщо раніше скарб вважався власністю держави, то тепер він поступає у власність особи, якій належить майно, де був схований скарб, та особи, що його знайшла.

Виняток складають речі, що відносяться до пам´яток історії та культури. Виключного переліку таких речей в законі немає. Тому питання у разі виникнення спору повинно вирішуватися в судовому порядку на підставі наукової експертизи. В таких випадках власник майна, де був знайдений скарб, та особа, що знайшла його, мають право на винагороду, розмір якої встановлюється в частині четвертій коментованої статті. Винагороду сплачує державний фінансовий орган.

Особа, що знайшла скарб в чужому майні, стає учасником спільної часткової власності на скарб чи на винагороду. Частки можуть бути встановлені угодою сторін. У разі спору вони вважаються рівними. Спільна власність не виникає, якщо розкопки або пошук цінностей відбувалися без згоди власника майна, в якому знаходився скарб. Право на скарб в такому випадку має лише власник майна, а не особа, що знайшла скарб.

Попередні правила стосуються скарбів, що виявлені випадково. Але вони не застосовуються, коли метою розкопок та пошуку було виявлення скарбу. В таких випадках винагорода осіб, що проводили зазначені роботи, визначається угодою сторін або трудовим договором.