1. Якщо під час судового розгляду будуть встановлені підстави для здійснення кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, суд постановляє ухвалу про зміну порядку розгляду і продовжує судовий розгляд згідно з правилами, передбаченими главою 39 цього Кодексу.

1. Якщо під час судового розгляду будуть встановлені достатні підстави вважати, що особа вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності (отримані медичні документи, які свідчать про наявність у обвинуваченого розладу психічної діяльності або психічного захворювання, наочно встановлені наявні ознаки невмотивованих, неадекватних чи неконтрольованих дій, порушення сприйняття дійсності, мислення чи пам'яті тощо) або вчинила кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до постановления вироку, суд за власною ініціативою або за клопотанням сторін кримінального провадження постановляє ухвалу про зміну порядку розгляду і продовжує судовий розгляд згідно з правилами, передбачених главою 39 КПК.

2. У ст. 503 КПК робиться застереження, що кримінально-правова оцінка суспільно небезпечного діяння, вчиненого у стані неосудності, повинна грунтуватися лише на відомостях, які характеризують суспільну небезпеку вчинених дій, встановлених в ході судового розгляду. До уваги не береться факт попередньої судимості, вчинення раніше кримінального правопорушення, за який

-749

особу було звільнено від відповідальності чи покарання, факт попереднього застосування до неї примусових заходів медичного характеру.

3. Встановивши обставини, які дають підстави вважати, що особа під час вчинення суспільно небезпечного діяння була в неосудному стані або вчинила кримінальне правопорушення в осудному стані, але після його вчинення захворіла на психічну хворобу, яка позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, суд зобов'язаний залучити експерта (експертів) для проведення судово-психіатричної експертизи (п. З ч. 2 ст. 242 КПК).

4. Обставинами, які дають підстави вважати, що особа під час вчинення суспільно небезпечного діяння була в неосудному стані або вчинила кримінальне правопорушення в осудному стані, але після його вчинення захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, зокрема, є: а) наявність згідно з медичними документами в особи розладу психічної діяльності або психічного захворювання; б) поведінка особи під час вчинення суспільно небезпечного діяння або після нього була або є неадекватною (затьмарення свідомості, порушення сприйняття, мислення, волі, емоцій, інтелекту чи пам'яті тощо).

5. З огляду на ч. 2 ст. 509 КПК судово-психіатрична експертиза в судовому засіданні призначається ухвалою суду. Вона може мати характер амбулаторного обстеження, але коли під час дослідження або за вмотивованою пропозицією експерта-психіатра з'ясується, що для визначення психічного стану обвинуваченого необхідне здійснення тривалого спостереження та дослідження в умовах стаціонару, суд може вирішити питання про поміщення обвинуваченого до відповідного медичного закладу на строк не більше двох місяців.

6. Отримавши висновок судово-психіатричної експертизи про те, що обвинувачений під час вчинення суспільно небезпечного діяння або в подальшому не міг усвідомлювати характер своїх дій або керувати ними внаслідок хронічної психічної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану, суд має винести ухвалу про визнання такої особи неосудною. Після цього судовий розгляд щодо цієї особи продовжується на підставі рішення суду за правилами, передбаченими ст.ст. 512 і 513 КПК. Участь такої особи в судовому засіданні може мати місце лише в тому разі, якщо її психічний стан не перешкоджатиме цьому. У всіх випадках у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру участь захисника є обов'язковою (п. 5 ч. 2 ст. 52 КПК).

7. У разі необхідності до особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішується питання про їх застосування, суд за власною ініціативою або за клопотанням сторін кримінального провадження тільки з моменту встановлення факту розладу психічної діяльності особи чи наявності у неї психічної хвороби може застосувати заходи процесуального примусу: 1) передання особи на піклування опікунам, близьким родичам чи членам сім'ї з обов'язковим лікарським наглядом; 2) поміщення особи до психіатричного закладу в умовах, що виключають її небезпечну поведінку.

750

8. Згідно зі ст. 510 КПК кримінальне провадження, яке здійснюється у загальному порядку, і кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру можуть бути об'єднані в одне або виділені в окремі кримінальні провадження ухвалою суду з огляду на ст.ст. 217, 334 і 510 КПК.

9. У випадку об'єднаного кримінального провадження після закінчення судового розгляду суд виходить до нарадчої кімнати для ухвалення вироку щодо обвинувачених та ухвали щодо застосування примусових заходів медичного характеру (див. ч. З ст. 512 КПК).

10. Цілком природно, що судові дебати з приводу ухвалення рішення про застосування до особи примусових заходів медичного характеру не проводяться і особі, стосовно якої розглядається питання про застосування цих заходів, останнє слово не надається.

11. Якщо на момент судового розгляду особа видужала або внаслідок змін у стані її здоров'я відпала потреба в застосуванні примусових заходів медичного характеру, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, після чого прокурор повинен здійснити кримінальне провадження в загальному порядку.