1) чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа;

2) чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений;

3) чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення;

4) чи підлягає обвинувачений покаранню за вчинене ним кримінальне правопорушення;

5) чи є обставини, що обтяжують або пом'якшують покарання обвинуваченого, і які саме;

6) яка міра покарання мас бути призначена обвинуваченому і чи повинен він її відбувати;

7) чи підлягає задоволенню пред'явлений цивільний позов і, якщо так, на чию користь, в якому розмірі та в якому порядку;

8) чи вчинив обвинувачений кримінальне правопорушення у стані обмеженої осудності;

9) чи є підстави для застосування до обвинуваченого, який вчинив кримінальне правопорушення у стані обмеженої осудності, примусового заходу медичного характеру, передбаченого частиною другою статті 94 Кримінального кодексу України;

10) чи слід у випадках, передбачених статтею 96 Кримінального кодексу України, застосувати до обвинуваченого примусове лікування;

11) чи необхідно призначити неповнолітньому громадського вихователя;

12) що належить вчинити з майном, на яке накладено арешт, речовими доказами і документами;

13) на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі;

760

14) як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження.

2. Якщо особа обвинувачується у вчиненні декількох злочинів або декількох кримінальних проступків, суд вирішує питання, зазначені у пунктах 1-8 частини першої цієї статті, окремо за кожним кримінальним правопорушенням.

3. Якщо обвинувачую! ься декілька осіб, суд вирішує питання, зазначені в цій статті, окремо щодо кожного з обвинувачених.

4. Примусовий захід медичного характеру, передбачений пунктом 9 частини першої цієї статті, може бути застосовано до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення у стані обмеженої осудності, лише за наявності акта психіатричної експертизи та висновку лікувальної установи.

5. Примусове лікування, передбачене пунктом 10 частини першої цієї статті, може бути застосоване лише за наявності відповідного висновку лікувальної установи.

6. Обираючи при ухваленні вироку норму закону України про кримінальну відповідальність, яка підлягатиме застосуванню до суспільно небезпечних діянь, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені в його ухвалах, у випадках, передбачених частиною другою статті 455 і частиною другою статті 456 цього Кодексу.

1. Вирок - це судове рішення, у якому суд вирішує питання щодо достовірності обвинувачення, висунутого до конкретної особи, по суті. Вирішення цього питання пов'язане зі з'ясуванням великого кола питань, які є його невід'ємною складовою частиною. Тільки після їх з'ясування суд може ухвалити обгрунтоване судове рішення про визнання особи винною у вчиненні злочину та про її покарання чи виправдання.

2. Головна суть вироку полягає в тому, що тільки в результаті судового розгляду і лише за вироком суду особа може бути визнана винною у вчиненні злочину.

3. Ухвалення судом вироку іменем України є свідченням того, що саме держава Україна в особі суду надає правову оцінку особі та вчиненому нею діянню, і після набрання вироком законної сили ці оцінки стають обов'язковими для всіх без винятку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, організацій, установ, посадових осіб, окремих громадян та їх об'єднань та підлягають виконанню на всій території України. У разі невиконання службою особою судового рішення законом передбачено кримінальну відповідальність (ст. 382 КК України).

4. Вирок суду повинен бути ухвалений судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими з точки зору належності, допустимості і достовірності, а сукупність доказів повинна бути достатньою та взаємозв'язаною для прийняття законного, обгрунтованого і вмотивованого судового рішення.

761

5. Законним є вирок, який ухвалений компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених кримінальним процесуальним законом. Істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило чи могло перешкодити суду ухвалити законне та обгрунтоване судове рішення, є підставою для скасування вироку (див. ст. 412 КІ1К). Вирок є незаконним і позиції матеріального закону і підлягає скасуванню у випадках неправильного його застосування (див. ст. 413 КПК).

6. Свідченням обгрунтованості вироку є ухвалення судом рішення на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду і відповідним чином оціненими. Вирок підлягає скасуванню чи зміні, коли встановлено невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, які вплинули чи могли вплинути на вирішення питання про винуватість або невинуватість обвинуваченого.

7. Вмотивованим є вирок, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення з усіх питань, що вирішуються судом при ухваленні вироку. Вмотивований вирок забезпечує його переконливість і є свідченням справедливості ухваленого вироку.

8. Наведений у коментованій статті перелік питань, що вирішуються судом при ухваленні вироку, не є вичерпним. Суд зобов'язаний вирішити всі питання, наведені в ст. 368 КПК, але одночасно повинен і має право вирішити й інші питання, потреба у вирішенні яких виникає під час судового провадження. Виписані в ч. 1 ст. 368 КПК чотирнадцять питань є програмою дій суду при підготовці вироку, а тому обговорюватись судом вони мають у тій послідовності, в якій вони викладені у коментованій статті. Знаходження судом відповідностей у кожному питанні переліку дає можливість логічно викласти всі обставини розглянутого кримінального правопорушення, базуючи це на доказах, які розглянуті і встановлені під час судового розгляду.

9. Даючи відповідь на перші два запитання, суд повинен виходити з того, що злочин - це конкретне суспільно небезпечне діяння людини. Воно може проявлятися у формі дії або бездіяльності. У разі встановлення, що не було діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, або діяння не містять складу кримінального правопорушення, передбаченого Кримінальним кодексом, суд зобов'язаний ухвалити виправдувальний вирок (ч. 6 ст. 284 КПК). Якщо ж на два запитання суд одержує стверджувальну відповідь, треба здійснити кримінально-правову кваліфікацію діяння обвинуваченого і визначити характер його вини.

10. При вирішенні питання про вину обвинуваченого не можна виходити з припущень, повинні бути належні докази, які підвереджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, коли усунені всі суперечності, що мали місце, і відсутні будь-які сумніви у тому, що вина обвинуваченого доведена.

762-

11. Розглядаючи питання про покарання обвинуваченого, суд зобов'язаний з'ясувати, чи не закінчився строк давності притягнення його до кримінальної відповідальності, чи немає акту амністії, який усуває покарання за вчинене кримінальне правопорушення, чи є підстави призначити покарання більш м'яке, ніж передбачене законом, або навіть звільнити від нього, чи призначити найбільш суворе покарання в передбачених відповідними статтями Особливої частини КК межах. У будь-якому разі суд повинен виходити з того, що покарання не є формою відплати особі з боку держави за вчинений злочин, а є комплексом відповідних обмежень його прав і свобод, який буде відчутним і водночас достатнім для досягнення мети покарання - кари за вчинене і виправлення засудженої особи (ч. 2 ст. 50 КК).

12. При складанні покарань остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається в межах, встановлених санкцією статті Особливої частини КК, яка передбачає більш суворе покарання. Якщо хоча б один із злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для цього виду покарання в Загальній частині КК. У випадку, коли хоча б за один із вчинених злочинів призначено довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається шляхом поглинання будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі (ст. 70 КК).

13. Призначаючи міру покарання, суд повинен одночасно вирішити питання про те, чи підлягає воно відбуванню обвинуваченим. Підстави звільнення обвинуваченого від покарання та його відбування повинні бути враховані судом при ухваленні вироку. Питання звільнення від покарання та його відбування регулюються в розділі XII Загальної частини КК.

14. Встановлюючи наявність обставин, які пом'якшують або обтяжують покарання, суд повинен враховувати, що передбачений ст. 66 КК перелік обставин, які пом'якшують покарання, не є вичерпним, і суд може визнати такими, що пом'якшують, й інші обставини, які не вказані в законі, наприклад, участь обвинуваченого у бойових діях по захисту Батьківщини. Це правило не поширюється на перелік обставин, які обтяжують покарання, перелік яких наведено в ст. 67 КК, і він є вичерпним.

15. Поряд з основним обвинуваченому може бути призначено і додаткове покарання, якщо санкція відповідної статті Особливої частини КК це передбачає.

16. Вирішення питання про задоволення пред'явленого цивільного позову залежить від того, який вирок винесено судом. При ухваленні обвинувального вироку суд за своїм внутрішнім переконанням, яке повинно грунтуватися на всебічному, повному і неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, повністю або частково задовольняє його. У випадку, коли неможливо здійснити повний і чіткий розрахунок по пред'явленому цивільному позову, суд може визнати за цивільним позивачем право на задоволення позову і направити питання про визначення точного його розміру на розгляд

-763

у порядку цивільного провадження. Таке визначення долі цивільного позову можливе за умови, якщо уточнення розміру завданої шкоди ніяким чином не впливає на кваліфікацію кримінального правопорушення, визначення міри покарання і вирішення інших питань при ухваленні вироку.

17. При задоволенні цивільного позову суд до набрання вироком законної сили за клопотанням прокурора або цивільного позивача може постановити ухвалу про вжиття заходів для забезпечення цивільного позову, якщо таких заходів не було вжито раніше. Ухвала про забезпечення цивільного позову направляється судом для виконання органу Державної виконавчої служби (див. ст. З Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 p.).