Вид колонії, в якій засуджені до позбавлення волі відбувають покарання, визначається Державним департаментом України з питань виконання покарань.

1. Рішення про первісне призначення засудженим до позбавлення волі виду установи виконання покарань, у якій вони повинні відбувати покарання, здійснює великий вплив на всю діяльність Цих установ, на правове положення засуджених і у кінцевому результаті на досягнення цілей покарання. Вірне визначення виду Установи повинно не тільки забезпечувати реалізацію відповідного обсягу кари та здійснення індивідуальної превенції. Шляхом створення більшої ізоляції для осіб, які становлять більшу небезпеку для суспільства, повинна не тільки регулюватися каральна сила позбавлення волі, а й досягатися загальнопревентивна мета.

262

263

2.  У ст. 86 КВК України закріплено, що вид колонії, в якій за суджені до позбавлення волі відбувають покарання, визначається Державним департаментом України з питань виконання покарань а не судом, як це було раніше.

З 2001 р. ця процедура здійснюється відповідними Регіональними комісіями, які створюються при кожному управлінні Державного департаменту України з питань виконання покарань в областях і здійснюють розподіл та направлення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк, та довічного позбавлення волі. Подібні комісії є українською новацією, оскільки у жодній країні на пострадянському просторі схожого порядку не існує.

3.  Здійснення визначення виду установи виконання покарань, де повинен відбувати покарання засуджений до позбавлення волі ґрунтується на класифікації цих осіб.

У науці кримінально-виконавчого права під класифікацією засуджених до позбавлення волі розуміють розподіл їх на відносно однорідні категорії за певними ознаками для створення найбільш ефективних умов у досягненні цілей покарання.

На основі загальновизнаних досягнень сучасної думки з урахуванням принципових і практичних позицій у сфері поводження з засудженими Європейські пенітенціарні правила у ст.12 рекомендують проводити класифікацію засуджених до позбавлення волі з метою: а) відокремити ув'язнених, яких в силу їх кримінального минулого або особистих якостей, доцільно ізолювати від інших, а також тих, хто може негативно вплинути на інших засуджених; б) розмістити ув'язнених таким чином, щоб полегшити виправний вплив та їх соціальну реадаптацію, враховуючи при цьому вимоги управління і безпеки.

1. Первинна та вторинна класифікація засуджених до позбавлення волі є двома окремими видами, які випливають один із одного в процесі виконання покарання, однак мають різні цілі й первинна класифікація детермінує вторинну. Наявність саме двох видів (етапів) класифікації засуджених до позбавлення волі обумовлює наявність щонайменше двох суб'єктів, які її здійснюють. Первинна класифікація засуджених проводиться Державним департаментом України з питань виконання покарань (а точніше Регіональними комісіями, що створюються у всіх областях і діють при слідчих ізоляторах) шляхом визначення рівня безпеки колонії, вторинна - безпосередньо адміністрацією виправних установ при розміщенні засуджених у тій чи іншій дільниці.
2. При визначенні виду колонії здійснюється так звана первинна класифікація засуджених до позбавлення волі, тобто розподіл засуджених на певні групи, який, перш за все, має на меті створення оптимальних умов для реалізації кари та індивідуального попередження.

Вторинна класифікація засуджених - це розподіл засуджених на певні групи, який має на меті сприяння застосуванню заходів виховного впливу.

1. Нова класифікація як засуджених до позбавлення волі, так і установ виконання покарань, була введена на виконання Спільної програми комісії європейського співтовариства й Ради Європи у галузі реформи правової системи, місцевого самоврядування та правоохоронної системи України, з метою приведення кримінально-виконавчої системи України з метою приведення кримінально-виконавчої системи України у більшу відповідність до західноєвропейських стандартів та Європейських в'язничних правил.
2. Розподіл та направлення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі, здійснюється комісіями з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі (далі - Регіональні комісії), що утворюються в територіальних органах управління Державного департаменту України з питань виконання покарань, та Апеляційною комісію Державного департаменту України з питань виконання покарань з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі (далі - Апеляційна комісія), що утворюється в Державному департаменті України з питань виконання покарань (далі - Департамент).

Регіональна комісія у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, наказами, розпорядженнями, рішеннями, вказівками, роз'ясненнями та методичними рекомендаціями Державного департаменту України з питань виконання покарань.

Підставою для визначення колонії з необхідним рівнем безпеки, де засуджені до позбавлення волі будуть відбувати покарання, є вирок суду та інші матеріали, які характеризують засудженого. Регіональна комісія відповідно до покладених на неї завдань:

• здійснює у межах своєї компетенції визначення рівня безпеки виправної колонії, переведення засуджених до позбавлення волі, направлення та розподіл осіб, засуджених до позбавлення волі, до установ виконання покарання у межах регіону або відповідно до вимог Інструкції запитує у Державному департаменті України з питань виконання покарань наряди на направлення засуджених осіб до установ виконання покарань;
• направляє відповідні матеріали на розгляд Апеляційної комісії;
• узагальнює практику застосування законодавства з питань, Що належать до її компетенції, розробляє пропозиції про вдосконалення законодавства і нормативно-правових актів та в установленому порядку вносить їх на розгляд Апеляційної комісії;

265

264

• забезпечує апробацію та впровадження інформаційних технологій у практику своєї діяльності та здійснює їх інтеграцію в інформаційну систему Департаменту;
• організовує підготовку, підвищення кваліфікації та стажування членів Регіональної комісії; вносить пропозиції до Департаменту щодо вдосконалення її діяльності;
• здійснює іншу діяльність у межах своїх повноважень та покладених на неї завдань.

Регіональна комісія має право залучати спеціалістів установ і органів кримінально-виконавчої системи та інших відомств за погодженням з їх керівниками для розгляду і вирішення питань, що належать до її компетенції; проводити в установах та органах кримінально-виконавчої системи соціальні дослідження.

Комісію очолює голова (перший заступник начальника територіального органу управління Департаменту за посадою), який має двох заступників (заступника начальника територіального органу управління Департаменту з соціально-виховної та психологічної роботи та начальника слідчого ізолятора за посадою).

Голова Комісії здійснює керівництво діяльністю Регіональної комісії, несе персональну відповідальність за виконання покладених на Комісію завдань щодо законності прийнятих рішень, визначає ступінь відповідальності членів Комісії, затверджує структуру Комісії в межах чисельності її членів, затверджує положення про Комісію та функціональні обов'язки її членів, видає в межах своєї компетенції рішення та розпорядження, організовує і контролює їх виконання, діє від імені Комісії і представляє її у державних та громадських організаціях і установах.

Заступники голови Регіональної комісії та її члени призначаються та звільняються наказами начальників територіальних органів управління Департаменту за поданням голів Регіональних комісій. До складу комісії входять: начальники відділу, відділення (групи) по контролю за виконанням судових рішень, начальники медичної служби, начальники оперативного відділу, (відділення) територіального органу управління Департаменту та слідчого ізолятора. До складу комісії можуть включатись також інші фахівці.

Вищевказані особи виконують функцію розподілу засуджених на "громадських засадах", тобто поряд із виконанням основних функціональних обов'язків. Вони зобов'язані відвідувати СІЗО і розглядати матеріали особових справ засуджених без їх особистої присутності.

Контроль за діяльністю Регіональних комісій покладається на першого заступника Голови Департаменту. Регіональні та Апеляційна комісії підзвітні й підконтрольні Голові Департаменту.

8. Розподіл та направлення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі, до установ виконання покарань здійснюється на

підставі ст. 12, 64 ,65 КК України та ст. 11, 18, 19, 86, 87, 92, 93, 101,138,140,147 КВК України, за відповідними індивідуальними чи персональними нарядами.

При цьому важливого значення набуває вірне визначення наявності чи відсутності у осіб попередніх судимостей. Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України (постанова № 16 від 26.12.2003 р.), судимість є правовим станом особи, який виникає у зв'язку з її засудженням до кримінального покарання і за зазначених у законі умов тягне настання для неї певних негативних наслідків, і що правильне застосування правових норм про судимість, її погашення чи зняття має важливе значення, зокрема, для вирішення питання визначення виду установи виконання покарань (наприклад, при визнанні особи двічі судимою за вчинення певних категорій злочинів, в результаті чого визначається відбування покарання в установах різного рівня безпеки, враховуються виключно не зняті та непогашені судимості).

Під час розгляду питання визначення виду установи, в яких вирішується питання про наявність чи відсутність судимості, Регіональні комісії в першу чергу повинні керуватися вироком суду. Зазвичай, установивши, що попередня судимість погашена, суди зазначають у вироку, що особа не має судимості, з посиланням на відповідні норми КК 1960 р. чи КК 2001 р., залежно від того, за яким законом вирішено це питання.

Однак на практиці достатньо часто трапляються випадки, коли суд при винесенні вироку не мав повної інформації про судимості осіб, в результаті чого ці дані не повністю вказуються у вироку. Водночас, за правилами, встановленим КПК України, у вироку відображаються тільки не зняті та непогашені у встановленому порядку судимості. В даних випадках при прийнятті рішення Регіональна комісія отримує інформацію в порядку, передбаченому Інструкцією про порядок формування, ведення та використання оперативно-довідкового і дактилоскопічного обліку в органах внутрішніх справ та органах (установах) кримінально-виконавчої системи, у відповідних облікових установах органів внутрішніх справ чи виконання покарань, оскільки погашення судимості не потребує посвідчення спеціальним рішенням суду чи іншим документом.

При з'ясуванні питання щодо погашення чи зняття судимості, вказаної у вимозі управління оперативної інформації, Регіональні комісії (як і судові органи) керуються вимогами ст. 55 КК України (1960 р.) та ст. 88-91, 108 КК України (2001 р.). При цьому враховується як те, що згідно з п. 11 розділу II "Прикінцевих та перехідних положень" КК 2001 р. правила щодо погашення і зняття судимості, встановлені КК 1960 р., поширюються на осіб, які вчинили злочини до набрання чинності новим Кодексом, за винятком випадків, коли відповідно до його положень пом'якшується кримінальна відповідальність цих осіб (про пом'якшення криміналь-

266

267