Цивільне законодавство передбачає величезну кількість договорів, що викликає потребу їх класифікації. Втім це питання далеко не просте, адже договір є складним правовим явищем, і різнопланові його риси призводять до численних критеріїв, які покладаються в основу поділу договорів на види. Причому є такі види договорів, угрупування яких закріплено в цивільному законодавстві, а є ті, класифікація яких пропонується наукою. Тим не менш цінність та значущість останньої класифікації від цього не зменшується. Так, згідно з ЦК України, є договори на передання майна у власність, у користування, на виконання робіт, надання послуг. А є окремі види договорів, які: а) дещо не вписуються в цю схему (наприклад, договір про спільну діяльність); б) є ті, які варто згрупувати окремо, хоча можна й віднести до однієї із зазначених груп (наприклад, банківські договори - на проведення розрахунків, кредитний та депозитний договір та ін.; договори на фондовому ринку - ан- дерайтингу, дилерські та ін.; на реалізацію результатів інтелектуальної діяльності); в) є договори, передбачені не ЦК (або не стільки ЦК), а іншими законами (і не завжди суто цивільними) та кодексами (наприклад, договори оренди земельної ділянки, викупу державного майна при приватизації); г) є ті, що передбачені в книзі V ЦК, а є ті, регулювання яких поміщено в інших його книгах (наприклад, договір про створення господарського товариства); д) є пойменовані (купівлі-продажу, дарування, комісії та багато ін.) та не пойменовані договори (про уступку права вимоги, про набуття права власності на предмет іпотеки); е) є майнові, а є організаційні договори (наприклад, попередній договір) або ті, що мають змішану природу (наприклад, договір про створення, злиття чи приєднання юридичної особи); є) є речові та зобов'язальні договори;

ж)  основні та акцесорні (застави, поруки та ін.); з) основні та попередні; і) договори, що укладаються на користь сторін та на користь третіх осіб; к) алеаторні (ризикові) та комутативні.
 

 
Виділяють також умовні, строкові, фідуціарні, біржові, публічні договори та договори приєднання, підприємницькі та споживні, посередницькі. Можуть мати місце й інші модифікації видів договорів.

Часто до договорів застосовується класифікація їх як правочинів (реальні та консенсуальні, оплатні та безоплатні). Втім є й однойменна з правочинами класифікація, яка істотно відрізняється від останньої. Так, односторонні та двосторонні договори не тотожні одностороннім та двостороннім правочинам, оскільки договір - це домовленість якнайменш двох сторін, у той час як односторонній правочин є виразником волі однієї особи.

Варто зазначити й те, що певні класифікації договорів не мають характеру їхніх жорстких груп - один і той самий договір може бути як реальним, так і консенсуальним, як оплатним, так і безоплатним. Так, договори перевезення або зберігання можуть бути як реальними, так і консенсуальними, а позики - лише реальними; договори зберігання або позики можуть бути як оплатними, так і безоплатними, а дарування та позичка - лише безоплатними.

Тут наведено окремі види договорів, враховуючи, що певною мірою це питання розкривалося при характеристиці видів право- чинів[85].

Договори про передання майна у власність, у користування, на виконання робіт, надання послуг є однією з найпоширеніших класифікацій.

Договори, які опосередковують передання майна у власність від однієї особи до іншої, приводять до того, що у відчужувача майна право власності припиняється, а у набувача - виникає. Це такі договори, як купівля-продаж, дарування, довічне утримання (догляд), спадковий договір, рента та ін.

Договори про передання майна у користування покликані забезпечити користування особою майном іншої особи (найм, оренда, лізинг, позичка). Однак стверджувати, що при цьому сторони не мають на меті набуття користувачем права власності на майно, не можна, оскільки в окремих видах договорів саме така мета обумовлює їхню специфіку. Прикладом може слугувати договір найму-продажу (ст. 705 ЦК України).

Договори на виконання робіт - це ті, в яких важливим для сторін є не процес виконання роботи, а її результат. Це договори підрядного
 

 
типу (ст. 837 ЦК) та на виконання науково-дослідних або дослідно- конструкторських та технологічних робіт (ст. 892 ЦК).

Договори про надання послуг, в яких послуга споживається в процесі її надання і, як правило, відсутній її матеріальний результат, хоча наявним і важливим для них є результат юридичний. До цього виду договорів відносять доручення (ст. 1000 ЦК), комісію (ст. 1011 ЦК), зберігання (ст. 936 ЦК), перевезення (ст. 909 ЦК), управління майном (ст. 1029 ЦК) та ін.

Майнові та організаційні договори. Майновими слід вважати договори, завдяки яким відбувається передача або набуття майна, тобто будь-яких матеріальних та інших благ, що мають майнову оцінку. При цьому не має значення те, на якому праві переходить і набувається це майно, яка мета цього договору (чи підлягає майно поверненню, чи обробці, чи знищенню, чи переходить воно у власність) та інші критерії, важливі для різноманітних класифікацій договорів. Отже, головне, що за умовами майнових договорів фігурує майно, з приводу якого виконуються певні дії. На відміну від цих договорів, організаційні договори спрямовані на організацію тих майнових відносин, які складатимуться пізніше. Організаційні договори покликані встановити, підготувати, скоординувати укладення майнових договорів. Тобто їх метою буде саме укладення іншого договору, і тому самі по собі вони є допоміжним правовим засобом, який полегшує сторонам таке укладення. Яскравим прикладом організаційного договору є попередній договір, але іноді укладаються так звані генеральні договори, сутність яких полягає також у визначенні основоположних засад, якими підготовляється укладення майнового договору.

Між тим часто організаційні за своєю природою договори містять й елементи майнових договорів, коли ним не лише передбачається, а є й важливою умовою передача певного майна. Це договір про створення господарського товариства (з обмеженою та додатковою відповідальністю, акціонерного товариства), метою яких є не лише створення цих товариств, а й задля її досягнення засновниками (учасниками договорів) має бути передане певне майно, без чого створення товариств буде неможливим, оскільки такий порядок передбачається законодавством.

Своєрідний характер мають договори про злиття юридичних осіб чи приєднання однієї юридичної особи до іншої, адже вони опосередковують відносини з приводу майна цих юридичних осіб, але сутність цих договорів полягає не в обороті майна, а в забезпеченні належного правонаступництва юридичних осіб.
 

 
Речові (аборозпорядчі) та зобов'язальні договори також являють собою певну своєрідність, оскільки українське цивільне законодавство не знає речових договорів і не містить механізмів, які б надавали можливість упевнено твердити про існування в нашому правовому полі речових договорів. Оскільки одним із розумінь договору є його бачення як зобов'язання, то склалося загальне правило, що всі договори мають зобов'язальну природу. Між тим існує й точка зору про речові договори, які безпосередньо спрямовані і тягнуть за собою встановлення, зміну та припинення речових прав, на відміну від зобов'язальних договорів, які безпосередньо не тягнуть за собою таких наслідків, а лише передбачають права та обов'язки сторін, дії, спрямовані на встановлення, зміну та припинення речових прав. Так, купівля-продаж є зобов'язальним договором, за яким сторони зобов'язуються передати і відповідно прийняти річ. А передання-прийняття цієї речі (яка йменувалася ще здавна tradition) є речовим договором як двосторонньою дією, угодою, актом[86].

Основні та акцесорні договори. Виокремлення таких видів договорів є наслідком забезпечення виконання договірного зобов'язання іншим зобов'язанням особи - заставою (ст. 572 ЦК України), порукою (ст. 553 ЦК України) та ін., про що сторони домовляються. Ясно, що самостійне існування останніх виключається, адже вони завжди є вторинними і укладаються задля виконання первинного договору. Наприклад, первинним буде договір кредиту, а вторинним (акцесорним) - договір застави.

Односторонні та двосторонні договори. Ця класифікація договорів залежить від розподілу між їх сторонами прав та обов'язків. За наявності у кожної зі сторін прав і обов'язків договір є двостороннім (вживається ще й таке їхнє найменування - взаємні або синалагма- тичні), а якщо право належить лише одній стороні, а обов' язок - другій, то договір є одностороннім. Переважна ж більшість цивільних договорів є двосторонніми (купівля-продаж, оренда, підряд тощо). Так, покупець вправі вимагати від продавця передачі йому речі і зобов'язаний сплатити її вартість, а продавець має право вимагати від покупця коштів за придбану річ і зобов'язаний її передати покупцеві. Прикладом одностороннього договору є договір позики, оскільки в позикодавця відсутній обов'язок, а він має лише право вимагати повернення переданих позичальнику грошей або речей, визначених родовими ознаками, а у позичальника немає прав, а є лише обов'язок повернути позикодавцеві позичене (грошові кошти або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості).

Основні та попередні договори. У разі укладення складного договору, розробці якого має передувати ретельне опрацювання його умов із врахуванням різноманітних чинників, для чого потрібен певний час та зусилля, а також для впевненості осіб у принциповій домовленості, якої вони досягли з приводу встановлення між собою правовідносин у майбутньому, виникає потреба в укладенні спочатку попереднього договору.

Згідно зі ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти основний договір у майбутньому на умовах, встановлених попереднім договором. Отже, основним призначенням попереднього договору є зв'язання осіб зобов'язанням укласти основний договір. За своєю природою попередній договір є організаційним і не породжує жодних майнових прав та обов'язків (з передачі майна, надання послуг, виконання робіт тощо). На відміну від попереднього, основний договір безпосередньо породжує права та обов'язки сторін, пов'язані з передачею майна, виконанням робіт, наданням послуг тощо.

Попередній договір слід відрізняти й від договору (або як його ще часто називають протоколу) про наміри, який не породжує обов' язку укласти основний договір, а є лише підтвердженням про висловлені сторонами наміри щодо досягнення між собою домовленості про це (ч. 4 ст. 635 ЦК України).

Для укладення попереднього договору сторони мають домовитися, по-перше, стосовно істотних умов основного договору або про порядок їх опрацювання при укладенні основного договору, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства; по-друге, про строк укладення основного договору (ч.1 ст. 635 ЦК України).

Попередній договір має укладатися в формі, встановленій для основного договору, а якщо вона не визначена - у письмовій формі. Враховуючи наявність лише двох форм правочинів (усної та письмової - ч. 1 ст. 205 ЦК України), слід розуміти норму ч. 1 ст. 635 ЦК України таким чином: якщо основний договір потребує нотаріального посвідчення, то й попередній договір має бути також посвідчений нотаріаль-
 

 
но. Усна ж форма попереднього договору виключається взагалі. Тим не менш недодержання сторонами простої письмової форми попереднього договору не тягне за собою його недійсність (ст. 218 ЦК України), хоча докази на підтвердження його укладення часто приречені на недоведеність того, що сторони домовлялися саме про попередній договір, а не про наміри укласти основний договір.