Система зв'язку в Україні надзвичайно складна і постійний розвиток новітніх технологій веде до її подальшого розгалуження та ускладнення. У найбільш загальному вигляді вона складається з поштового зв'язку, електричного зв'язку, спеціального зв'язку та фельд'єгерської служби.

Під телекомунікаціями (електрозв'язком) слід розуміти передавання, випромінювання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних або інших електромагнітних системах. Зокрема до телекомунікацій належать: фіксований телефонний зв'язок, фіксований телефонний зв'язок з використанням безпроводного доступу до телекомунікаційних мереж, рухомий (мобільний) телефонний зв'язок, радіозв'язок, зв'язок через мережу Інтернет та інші форми зв'язку, що не використовують матеріальні носії інформації.

Правові основи діяльності у сфері телекомунікацій, а саме повноваження держави щодо управління та регулювання у цій сфері, а також права і обов'язки учасників ринку телекомунікаційних послуг тощо визначаються Законом України "Про телекомунікації"[127].

Поштовий зв'язок зводиться до приймання, оброблення, перевезення та доставлення (вручення) поштових відправлень, виконання доручень користувачів щодо поштових переказів, банківських операцій. Тобто він пов'язаний з передаванням грошей (поштові перекази), матеріальних цінностей (посилки та бандеролі) та інформації на матеріальних носіях (листи, цінні листи, листи з описом вкладення).

Правові основи надання послуг поштового зв'язку та загальні засади відносин між органами державної влади, операторами поштового зв'язку і користувачами їх послуг визначено Законом України "Про поштовий зв'язок"[128].

Центральним органом виконавчої влади, уповноваженим здійснювати управління у сфері як телекомунікацій, так і поштового зв'язку, є Мінтрансзв'язку України, однак його повноваження переважно обмежуються нормотворчістю. Воно розробляє проекти законів та інших нормативно-правових актів, а також затверджує власні нормативно-правові акти з питань зв'язку; визначає вимоги щодо рівня якості послуг зв'язку; організовує та відповідає за розроблення стандартів зв'язку; затверджує технічні вимоги до телекомунікаційних мереж, засобів і об'єктів телекомунікацій; вирішує в межах компетенції питання щодо забезпечення зв'язку для потреб державної системи урядового зв'язку, національної системи конфіденційного зв'язку, органів безпеки, оборони, охорони правопорядку; здійснює співробітництво з міжнародними організаціями та відповідними органами інших держав.

Повноваження щодо прийняття та виконання конкретних управлінських рішень у цій сфері надано Національній комісії з питань регулювання зв'язку (НКРЗ). Це колегіальний центральний орган виконавчої влади із спеціальним статусом, який підконтрольний Президенту України. До складу НКРЗ входять Голова та сім членів, які приймають рішення на засіданнях шляхом голосування.

НКРЗ у межах своєї компетенції: видає ліцензії на надання послуг поштового зв'язку та телекомунікаційних послуг; веде державні реєстри операторів та провайдерів зв'язку; здійснює відповідно до законодавства тарифне регулювання у сфері телекомунікацій та поштового зв'язку; приймає рішення, які є обов'язковими до виконання суб'єктами ринку телекомунікацій; здійснює контроль за додержанням законодавства та ліцензійних умов, а також за якістю послуг зв'язку; застосовує адміністративні стягнення за порушення у сфері зв'язку; забезпечує в межах спеціальної процедури досудове вирішення спорів між операторами, провайдерами телекомунікацій щодо взаємоз'єднання телекомунікаційних мереж; передає до Антимонопольного комітету України матеріали в разі виявлення порушень законодавства про захист економічної конкуренції у сфері зв'язку; розробляє та реалізує технічну політику у формуванні номерного ресурсу телекомунікаційних мереж; проводить сертифікацію засобів зв'язку та іншого технічного обладнання, що застосовується у цій сфері.

Захист прав споживачів телекомунікаційних послуг є одним з пріоритетних напрямків діяльності НКЗР. З цією метою вона співпрацює з організаціями споживачів, забезпечує такі організації та самих споживачів необхідною інформацією щодо діяльності операторів, провайдерів телекомунікацій, за винятком випадків, коли існує обмеження доступу до такої інформації. У будь-якому разі споживачі телекомунікаційних послуг мають право звертатися до НКРЗ для вирішення питань, що зачіпають їх законні права та інтереси і перебувають у її сфері відання.

Мінтрансзв'язку і НКРЗ співпрацюють у процесі управління у сфері зв'язку, однак вони не пов'язані відносинами влади - підпорядкування.

Окремим суб'єктом управління є Національний центр оперативно- технічного управління мережами телекомунікацій України. За звичайних обставин він не реалізовує владні повноваження, а взаємодіє з центрами управління операторів телекомунікацій, у тому числі іноземних, координує їх діяльність на підставі укладених з ними цивільно- правових договорів. Однак в умовах надзвичайної ситуації, надзвичайного та воєнного стану цьому органу можуть надаватися широкі повноваження щодо оперативно-технічного управління телекомунікаційними мережами загального користування всіх операторів телекомунікацій України незалежно від форми власності.

Специфічні особливості має управління у телекомунікаційній мережі Інтернет. Повноваження державних органів у цій сфері досить обмежені. Натомість законодавець передбачає, що адміністрування адресного простору українського сегмента мережі Інтернет здійснюється недержавною організацією, яка утворюється самоврядними організаціями операторів/провайдерів Інтернет в Україні та має бути зареєстрована відповідно до міжнародних вимог. Завданнями цієї організації є: створення реєстру адрес мережі українського сегмента Інтернет; створення і підтримка автоматизованої системи реєстрації та обліку доменних назв і адрес українського сегмента мережі Інтернет; створення умов для використання адресного простору на принципах рівного доступу, оптимального використання, захисту прав споживачів послуг Інтернет та вільної конкуренції; представництво та захист у відповідних міжнародних організаціях інтересів споживачів українського сегмента мережі Інтернет.

Поряд із загальнодоступною системою зв'язку існує спеціальний зв'язок, іншими словами, системи зв'язку з обмеженим доступом.

Спеціальний електрозв'язок (спеціальні телекомунікації) зводиться до передавання та приймання різними шляхами інформації з обмеженим доступом з використанням засобів криптографічного та/або технічного захисту інформації з додержанням вимог законодавства щодо її захисту. Можна виділити дві відносно самостійні системи спеціального електрозв'язку.

Так, система урядового зв'язку призначена для забезпечення управління державою в мирний час, в умовах надзвичайного та воєнного стану, а також у разі виникнення надзвичайних ситуацій та забезпечує додержання вимог законодавства з питань захисту інформації, яка містить державну таємницю. Послуги цього зв'язку надаються лише державним органам, а користуватися ним можуть тільки особи, яким у встановленому порядку надано допуск до інформації з обмеженим доступом.

Національна система конфіденційного зв'язку теж є системою зв'язку з обмеженим доступом, але на відміну від урядового конфіденційним зв'язком може користуватися значно ширше коло суб'єктів. Це виявляється у тому, що, з одного боку, послуги конфіденційного зв'язку можуть надаватися не лише державними установами, а й операторами, які є приватними юридичними особами та мають ліцензії на право надання послуг фіксованого та/або рухомого (мобільного) телефонного зв'язку, а також надання послуг у галузі криптографічного та/або технічного захисту інформації. З другого ж боку, послуги конфіденційного зв'язку можуть надаватися на підставі цивільно-правового договору будь-якому замовникові, а не лише державним органам.

Порядок функціонування систем урядового та конфіденційного зв'язку визначається законами України "Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України"[129] та "Про Національну систему конфіденційного зв'язку"[130].

Державне управління щодо спеціального електрозв'язку здійснює Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України (Держспецзв'язок). Це центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується Кабінетом Міністрів України, проте з питань захисту інформації України він підконтрольний Верховній Раді України, а з питань, пов'язаних із забезпеченням національної безпеки України, - підпорядковується і підконтрольний Президенту України.

Держспецзв'язок очолює Голова, який призначається на посаду та звільняється з неї Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр- міністра України. До особового складу Держспецзв'язку належать переважно особи рядового і начальницького складу, які проходять мілітарну службу за контрактом з присвоєнням їм спеціальних звань. Разом з тим законодавство не виключає залучення до роботи в Держ- спецзв'язку цивільних державних службовців.

Основними напрямками діяльності Держспецзв'язку є: забезпечення функціонування і розвитку системи урядового зв'язку; забезпечення функціонування Національної системи конфіденційного зв'язку;

захист державних інформаційних ресурсів в інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних системах; криптографічний та технічний захист інформації.

До компетенції Держспецзв'язку належить: забезпечення урядовим зв'язком Президента, Голови Верховної Ради та Прем'єр-міністра України в місцях їх постійного і тимчасового перебування; забезпечення урядовим зв'язком посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військового управління; участь у виконанні заходів, спрямованих на підтримання правового режиму воєнного та надзвичайного стану; впровадження систем захисту інформації на об'єктах інформаційної діяльності та в інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних системах закордонних дипломатичних установ України; ліцензування господарської діяльності у сфері криптографічного та технічного захисту інформації; участь у сертифікації засобів криптографічного та технічного захисту інформації; видання інформаційним системам у мережі Інтернет атестата відповідності тощо.

Самостійною складовою системи зв'язку України є зв'язок, що здійснюється органами фельд'єгерської служби.

Головне управління державної фельд'єгерської служби - це структурний підрозділ Мінтрансзв'язку України. Її створено для забезпечення Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів виконавчої влади, посольств, дипломатичних представництв і консульств України оперативним кур'єрським зв'язком. Діяльність фельд'єгерської служби регламентовано підза- конними відомчими актами.

Фельд'єгерська служба може забезпечувати кур'єрський зв'язок не тільки в межах однієї держави, а й між урядами різних країн. У такому разі порядок її діяльності регулюється міжнародними угодами. Нині таку угоду укладено між усіма колишніми республіками Радянського Союзу, за винятком прибалтійських.

У 2007 р. Кабінет Міністрів України прийняв рішення про необхідність створення національної системи супутникового зв'язку та затвердив відповідний план заходів. На виконання цього плану Національне космічне агентство України та спеціально створений орган - Міжвідомча координаційна рада із створення національної супутни- кової системи зв'язку мають забезпечити введення в дію нового для України виду зв'язку до кінця 2011 р.

Запитання до самоконтролю