Порука як особистий вид забезпечення виконання зобов'язання означає, що у разі порушення боржником зобов' язання, нею забезпеченого, майнові інтереси кредитора задовольняються поручителем. Встановлюється порука виключно в договірному порядку. Згідно зі ст. 553 ЦК за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Незважаючи на традиційне закріплення в законодавстві положень, що поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов' язання боржником (ч. 1 ст. 553 ЦК), а боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (ч. 1 ст. 554 ЦК) і сьогодні серед цивілістів немає усталеного підходу до розуміння змісту поняття "відповідальність поручителя за договором поруки".

Перш за все спірним є питання стосовно того, чи несе поручитель відповідальність за невиконання зобов'язання боржником, або зобов'язаний виконати зобов'язання боржника в натурі; крім того, під сумнів ставиться наявність власної відповідальності поручителя за порушення договору поруки.

Одні дослідники вбачають обов'язок поручителя у несенні відповідальності за несправного боржника і при цьому розглядають "відповідальність" у вузькому розумінні - як обов'язок відшкодувати кредитору збитки та сплатити санкції, які є наслідком порушення боржником зобов'язання[22]. За такого підходу відкритим залишається питання щодо обов' язку поручителя сплатити кредитору суму боргу за забезпеченим порукою грошовим зобов'язанням, оскільки традиційно сплата грошового боргу цивільно-правовою відповідальністю не вважається[23]. У доктрині цивільного права покладання на особу цивільно-правової відповідальності означає виникнення у неї обов'язку майнового характеру, якого не було до вчинення правопорушення. Так, відповідальність у разі порушення договірного зобов'язання проявляється у приєднанні до порушеного обов'язку боржника додаткового обов'язку, а недо- говірна відповідальність - у встановленні нового обов'язку. Ці обов' язки не супроводжуються зустрічним наданням блага, і відповідно правопорушник позбавляється майнового блага, не отримуючи замість нього еквівалента. Саме тому обов'язок виконати зобов'язання в натурі, навіть у разі відшкодування збитків та сплати неустойки (реальне виконання зобов' язання), не розглядається як міра цивільно- правової відповідальності (ст. 622 ЦК). Такий обов'язок встановлений для боржника незалежно від порушення прав кредитора[24].

Отже, вказуючи, що поручитель зобов'язаний відшкодувати кредитору "лише збитки" або що він несе "лише відповідальність" у зв'язку з порушенням боржником зобов'язання, дослідники не враховують повернення поручителем кредитору боргу боржника, з чим не можна погодитися.

Інші вчені розуміють під відповідальністю поручителя обов'язок виконати за боржника його зобов'язання надати кредитору те, що повинен був передати несправний боржник[25], вважаючи, що використання законодавцем словосполучення "відповідати за виконання" - лише данина традиції словозастосування й безпосередньо не стосується норм про відповідальність за порушення зобов'язань[26]. Дійсно, тлумачення статей, присвячених правовим наслідкам порушення зобов' язання, забезпеченого порукою і правами поручителя, який виконав останнє, приводить до висновку, що поручитель повинен виконати зобов'язання боржника, а вислів законодавця, що поручитель "відповідає", слід сприймати не більш як умовність, певний епітет, який не міняє сутності його обов'язку сплатити кредитору борг за боржника[27]. На практиці часткова відповідальність поручителя означає, що він обмежує своє зобов'язання перед кредитором поверненням лише основної суми боргу без відшкодування неустойки або збитків, які виникли у зв'язку з невиконанням основного зобов'язання[28].

Отже, відповідальністю поручителя як у законодавстві, так і в юридичній літературі традиційно називається обов'язок поручителя за договором поруки. Що ж до змісту цього обов'язку, то, крім відшкодування збитків і сплати санкцій, поручитель зобов'язаний виконати грошове зобов'язання боржника. Таким чином, обов'язок поручителя за договором поруки має комплексний характер і містить: 1) обов'язок виконати грошове зобов'язання у разі його порушення боржником - сплатити суму основного боргу та проценти за користування чужими грошима; 2) сплатити проценти, викликані простроченням, неустойку, якщо вона була встановлена договором, та відшкодувати збитки, якщо їх зазнав кредитор у зв'язку з порушенням боржником грошового зобов'язання.

Незважаючи на те, що законодавець у ЦК УРСР 1922 р., ЦК УРСР 1963 р. і в чинному ЦК України 2003 р. називає відповідальністю поручителя обов'язок останнього за договором поруки, зміни, які відбулися в ЦК 2003 р., свідчать на користь нового підходу законодавця щодо вирішення даної проблеми. Так, назву ст. 554 ЦК, в якій розкривається зміст обов'язку поручителя, на відміну від ст. 192 ЦК УРСР змінено з "Відповідальність поручителя" на "Правові наслідки порушення зобов'язання, забезпеченого порукою", а в ч. 2 ст. 554 ЦК вперше закріплено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, а саме, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Зазначені положення підкреслюють комплексний характер обов'язку поручителя та дозволяють стверджувати, що забезпечене порукою зобов' язання, яке має виконати поручитель у разі його порушення боржником, є зобов'язанням грошовим, оскільки "сплата основного боргу" становить предмет грошового, а не будь- якого іншого зобов'язання. Такий висновок підтверджується і відсутністю на практиці судових справ щодо забезпечених порукою негро- шових зобов'язань[29].

Що ж до самостійної відповідальності поручителя за договором поруки, то на практиці усталеного підходу ще немає. Суди в деяких випадках виходять з того, що поручитель самостійно відповідає перед кредитором за неналежне виконання грошового зобов' язання, яке виникло з договору поруки, та покладають на поручителя відповідальність, передбачену ст. 625 ЦК у разі необґрунтованої відмови або прострочення у виплаті грошових сум кредитору. Іноді ж суди виходять з того, що поручитель відповідає так само, як і боржник, - сплачує кредитору суми, передбачені ч. 2 ст. 554 ЦК, і відповідно самостійної відповідальності перед кредитором не несе. При цьому звертає на себе увагу той факт, що ні раніш діюче (ЦК 1922 р. та ЦК 1963 р.), ні чинне законодавство не містить положень щодо строку виконання поручителем свого обов'язку за договором поруки та не встановлює відповідальності за його порушення. У зв'язку із цим необхідно підкреслити: те, що основним обов'язком поручителя є обов'язок нести відповідальність за боржника у разі порушення основного договору, не повинно приводити нас до висновку про відсутність самостійної відповідальності поручителя за порушення договору поруки. Оскільки сплатити грошові суми у зв'язку з порушенням боржником грошового зобов' язання є обов'язок поручителя за договором поруки, то відповідно у разі порушення цього обов'язку для поручителя має настати відповідальність, а саме - відповідальність за порушення ним грошового зобов'язання. Відповідно до положень ст. 555 ЦК зі спливом розумного строку після отримання письмової вимоги кредитора поручитель є боржником, який прострочив виконання грошового зобов'язання,

1.  тому, крім сплати сум за договором поруки в обсязі, визначеному ч.
2.  ст. 554 ЦК, кредитор вправі вимагати від поручителя сплати 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений сторонами в договорі поруки (ст. 625 ЦК). Крім процентів річних з поручителя може стягуватися і неустойка, якщо вона буде встановлена договором поруки. Отже, сплачуючи проценти та неустойку, поручитель як боржник за грошовим зобов'язанням, несе самостійну відповідальність за порушення договору поруки.

Таким чином, сутність поруки як одного із видів забезпечення виконання зобов' язань полягає в тому, що кредитор в особі поручителя фактично отримує додаткового боржника, до якого може пред'явити вимогу у обсязі всіх невиконаних боржником зобов'язань. При цьому в законодавстві, як і в доктрині цивільного права, такий обов'язок поручителя традиційно називається відповідальністю поручителя. Враховуючи, що відповідальність за порушення забезпеченого порукою зобов'язання настає тільки для боржника, а для поручителя - це складова обов'язку за договором поруки, використовуватися термін "відповідальність поручителя" може лише з огляду на умовний характер загальноприйнятої термінології. Відповідно при вирішенні конкретних питань щодо регулювання відносин за договором поруки необхідно абстрагуватися від традиції й сприймати обов'язок поручителя таким, яким він є по суті. Так, боржник в порядку ст. 556 ЦК не зобов'язаний компенсувати поручителю суми, сплачені останнім кредитору, у зв'язку із власним простроченням, оскільки, сплачуючи їх, поручитель несе відповідальність за неналежне виконання свого обов' язку за договором поруки - сплатити кредитору борг у разі порушення зобов'язання боржником, хоча саме це традиційно й називається відповідальністю поручителя.

Встановлення поруки оформлюється договором про поруку, який укладається між кредитором за основним зобов' язанням і поручителем. Якщо договір поруки укладений як тристоронній договір між кредитором, боржником та поручителем, немає підстав визнавати його недійсним, коли всі істотні умови поруки в ньому викладені[30], наприклад, коли договір поруки укладений як одна з умов основного договору, зокрема, договору позики.

Необхідність в укладенні договору (договір про надання послуг щодо поруки) між поручителем та боржником виникає, коли постає питання про оплату послуг поручителя: вимагати виплати певної винагороди за надану послугу поручитель має тільки тоді, коли про це є спеціальний правочин між поручителем і боржником.

Сторонами договору поруки можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи.