№ 4. Створення юридичної особи
Сторінки матеріалу:
- № 4. Створення юридичної особи
- Сторінка 2
лі; розмір, склад та строки внесення ними вкладів. При цьому слід розрізняти засновницький договір, договір про заснування товариства з обмеженою відповідальністю (ст. 142 ЦК) та договір про створення акціонерного товариства (ч. 2 ст. 153 ЦК). Договір про заснування товариства з обмеженою відповідальністю та договір про створення акціонерного товариства укладається тільки у тому разі, коли вказані підприємницькі товариства створюються декількома особами. Вони не належать до установчих документів, а тому подання їх при здійсненні державної реєстрації не обов'язкове. Вказані договори теж цивільно- правові, але на відміну від засновницького договору мають зовсім іншу мету - визначення взаємовідносин, що виникають і продовжуються між засновниками до моменту державної реєстрації нового учасника цивільних правовідносин - товариства з обмеженою відповідальністю або акціонерного товариства. За своєю правовою природою вони є договорами про сумісну діяльність, але мета їх зовсім інша - організувати засновників на створення юридичної особи.
Установчий акт (індивідуальний або спільний) - це односторонній або багатосторонній правочин (залежно від кількості осіб, що його укладають), спрямований на створення установи. У зазначеному установчому документі вказуються: найменування установи, засновник (-ки), мета, майно, яке необхідне для досягнення цієї мети, структура управління, порядок і підстави припинення діяльності установи, доля майна, яке залишиться після цього.
ЦК дозволяє створення установи на підставі установчого акта, який міститься у заповіті. При цьому передбачається, що коли в такому установчому акті відсутні окремі із вказаних положень, їх встановлює орган, який здійснює державну реєстрацію (ч. 3 ст. 88 ЦК). Такий підхід не є безспірним, оскільки якщо установчий акт не буде відповідати вимогам, які пред'являються щодо його змісту законом, то установа взагалі не повинна бути зареєстрована як юридична особа. Тому не можна вести мову про можливість виправлення певних недоробок в установчому акті ні з боку органу державної реєстрації, ні навіть з боку суду.