Юридична особа - самостійний щодо своїх учасників суб'єкт цивільних правовідносин. Вона набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом.

Орган юридичної особи (далі - орган) - це юридична конструкція, що створюється правом з метою дати можливість сформувати і виразити волю юридичної особи, відстоювати її інтереси. Між юридичною особою і її органом правові відносини не виникають. Дії органа - дії самої юридичної особи. Орган - це законний представник юридичної особи, оскільки його повноваження засновані на вказівках закону і можуть здійснюватися без довіреності. Тому його треба розглядати як інституціонально-функціонального представника юридичної особи. Інституціональність представництва органу виявляється у затвердженні на законодавчому рівні механізму набуття останньою цивільних прав та обов'язків безпосередньо через свої органи, встановлення не тільки можливості, а й необхідності формування відповідних органів останньої, їх склад, порядок створення, а також компетенції. Функціональність органу виявляється у здійсненні ним в інтересах останньої своїх повноважень у межах визначеної законом (статутом) компетенції[191].

Виходячи з наведеного, слід розмежовувати представництво як інститут цивільного права, введення якого пов'язано з необхідністю здійснювати юридичні дії за тих суб'єктів цивільного права - фізичних чи юридичних осіб, які за певних обставин позбавлені здатності або можливості їх здійснювати самостійно, і як функціонального представника юридичної особи - орган, виходячи з особливості юридичної особи, яка полягає у тому, що вона, як самостійний суб'єкт права, бере участь у цивільному обороті тільки через цей орган (органи). Такий підхід притаманний сучасним законодавствам більшості розвинутих країн Заходу[192]. Законодавець України теж стоїть на цій позиції. У відносинах із третіми особами орган виступає від її імені і зобов'язаний діяти в інтересах юридичної особи добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень щодо представництва (ч. 3 ст. 94 ЦК). До представників закон відносить і членів органу юридичної особи (ч. 4 ст. 94).

Органи юридичної особи можуть бути:

за складом - колегіальними (правління, дирекція, рада) і одноосібними (президент, директор). Колегіальні органи, за правилом, обираються, одноосібні - призначаються;

за призначенням - волеутворюючі та волевиявляючі (виконавчі). Зокрема, загальні збори є вищим органом акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю[193], але вони тільки формують волю останнього, а виражати її може або правління акціонерного товариства - колегіальний виконавчий орган, або одноосібний виконавчий орган.

Юридична особа може мати як один орган (раду, правління), так одночасно й декілька органів (загальні збори акціонерів, наглядову раду, правління тощо). Порядок призначення або обрання органів управління, а також інші правила, що регламентують їх діяльність, встановлюються законами і установчим документом юридичної особи.

Разом з тим чинне законодавство закріпило не тільки можливість реалізації правосуб'єктності юридичної особи через систему органів останньої. ЦК передбачає, що юридична особа може набувати цивільні права та обов'язки також і через своїх учасників у випадках, встановлених законом (ч. 2 ст. 94). Таким чином, законодавець мов би легалізує можливість учасників своїми діями набувати для юридичної особи певні права і обов'язки. Утім така можливість не може бути безмежною. Слід визнати правильним, що законодавець вказує на її межі - це може відбуватися виключно у випадках, передбачених законом. Пов'язується це з тим, що в системі юридичних осіб функціонують такі організації, в яких реалізація правосуб'єктності через систему органів приведе до руйнації основних принципів їх функціонування. Так, повне товариство належить до господарських товариств, в основі яких лежить особистий момент, оскільки для нього характерним є поєднання особистої участі учасників і їх майна з метою здійснення підприємницької діяльності від імені товариства. У цьому товаристві учасники солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями усім майном, що їм належить, а звідси, зацікавленість кожного з учасників у справах товариства, що можливо лише за умови, якщо ведення цих справ буде здійснюватися ними самими. Кожний учасник має право діяти від імені повного товариства, якщо засновницьким договором не визначено, що всі учасники ведуть справи спільно або що ведення справ доручено окремим учасникам (ч. 1 ст. 122 ЦК України).

У разі спільного ведення учасниками справ товариства для вчинення кожного правочину є необхідною згода всіх учасників товариства, хоча засновницьким договором можуть бути передбачені випадки, коли рішення приймається більшістю їх голосів. Кожний учасник має один голос, якщо засновницьким договором не передбачений інший порядок визначення кількості голосів.

Якщо ведення справ доручено окремим учасникам, інші учасники можуть вчиняти правочини від імені товариства за наявності у них довіреності, виданої учасниками, яким доручено ведення справ товариства.

Відповідно до ст. 136 ЦК управління діяльністю командитного товариства здійснюється повними учасниками у порядку, встановленому для повного товариства. З огляду на те, що вкладники до участі у цьому товаристві залучаються виключно з метою збільшення його складеного капіталу, вони відсторонюються від будь-якої участі у веденні справ останнього і, як наслідок, від представництва з його справ. Щодо цього вкладники не наділені жодними правами і не несуть жодних обов'язків. Так, вони не мають права заперечувати проти дій повних учасників щодо управління діяльністю командитного товариства, хоча і мають право оспорювати такі дії, якщо ними порушуються умови засновницького договору товариства або вони не відповідають закону. Проте вкладник може бути допущений до управління веденням справ цього товариства, але виключно тоді, коли йому буде видана довіреність повними учасниками як особами, що здійснюють управління товариством.

Таким чином, можна констатувати, що чинне законодавство закріпило декілька моделей реалізації юридичною особою правосуб'єктності: або через систему своїх органів, залежно від виду юридичної особи, або через учасників (осіб) у випадках, установлених законом. Але незалежно від того, яка б легальна модель реалізації правосуб'єктності юридичною особою не застосовувалася, закон вимагає і від органів, і від особи, яка відповідно до установчих документів чи закону виступає від імені юридичної особи, здійснення повноважень таким чином, щоб це відповідало вимогам добросовісності і розумності. Цей припис спрямований не тільки на захист інтересів самої юридичної особи, а й інтересів її учасників. За допомогою таких категорій, як добросовісність і розумність, закон встановлює межі здійснення повноважень зазначених інституціонально-функціональних представників, запобігаючи тим самим зловживанню правом з боку останніх.

Розумність і добросовісність дій зазначених осіб презюмуються (ч. 5 ст. 12 ЦК України). Вчинення правочину з перевищенням повноважень не може створювати правових наслідків для особи, від імені якої він вчинений. Тому перевищення органом юридичної особи повноважень, імперативно встановлених законом, тягне за собою визнання правочину недійсним за правилами статей 215-216 ЦК України.

Структурна побудова органів юридичної особи повністю залежить від виду останньої. За загальним правилом, органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. Винятки стосуються, перш за все, повних і командитних товариств, а також товариств, які мають спеціальну правоздатність. Так, органами корпоративних інвестиційних фондів, які провадять діяльність виключно із спільного інвестування, відповідно до Закону України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди")[194] є загальні збори акціонерів та спостережна (наглядова) рада. Утворення інших органів у цих фондах заборонено (ст. 14). Проте управління активами цього фонду на підставі відповідного договору здійснює компанія з управління активами. У відносинах із третіми особами зазначена компанія повинна діяти від імені та в інтересах корпоративного інвестиційного фонду на
 

 
підставі договору про управління активами (ст. 11). Відповідно до Закону України "Про кредитні спілки"[195] органами управління кредитної спілки є загальні збори її членів, спостережна рада, ревізійна комісія, кредитний комітет та правління. Причому рішенням загальних зборів членів кредитної спілки можуть бути створені й інші органи управління. Кредитний комітет є спеціальним органом, відповідальним за організацію кредитної діяльності спілки. Він призначається спостережною радою, підзвітний загальним зборам та спостережній раді і несе перед ними відповідальність за ефективність кредитної діяльності спілки.

В акціонерних товариствах може до того ж бути створена наглядова рада, яка здійснює контроль за діяльністю виконавчого органу та захист прав акціонерів товариства (ч. 1 ст. 160 ЦК). Таким чином, наглядова рада - це орган, який поєднує в собі і управлінські, і контрольні функції. Створення наглядової ради є обов'язковим в акціонерних товариствах з кількістю акціонерів - власників простих акцій 10 осіб і більше. У товаристві з кількістю акціонерів - власників простих акцій 9 осіб і менше у разі відсутності наглядової ради її повноваження здійснюються загальними зборами (ч. 2 ст. 51 Закону України "Про акціонерні товариства"[196]).

У структурі органів товариства виділяють вищий орган - загальні збори учасників як волеутворюючий орган, який визначає питання, пов' язані з життєдіяльністю товариства на всіх етапах його існування аж до прийняття рішення про припинення діяльності (ч. 5 пп. "е", "ї" ст. 41, ч. 1 ст. 59, ч. 3 ст. 65 Закону України "Про господарські товариства"[197], ч. 2 ст. 15 Закону України "Про кооперацію"[198]). Відповідно до законодавства саме цей орган формує інші органи управління та органи контролю, зокрема ревізійну комісію, причому виконавчі органи підзвітні загальним зборам (ч. 5 пп. "в", "г" ст. 41, ч. 1 ст. 59, ч. 3 ст. 65 Закону України "Про господарські товариства", ч. 2 ст. 15 Закону України "Про кооперацію"). Щодо установчих зборів, то вони не є різновидом загальних зборів учасників, бо загальні збори - це орган управління товариством, а на момент скликання установчих зборів товариства як суб'єкта права ще не існує, тобто немає суб'єкта, в якому здійснюється управління.
 

 
Визнання загальних зборів учасників (акціонерів, членів) вищим органом управління товариства означає, що діяльність цього органу - спосіб здійснення товариством своєї дієздатності. Так, відповідно до

ч.   5 п. "д" ст. 41, ч. 1 ст. 59, ч. З ст. 65 Закону України "Про господарські товариства", ч. 1 пп. 11-12 ст. 33 Закону України "Про акціонерні товариства" загальні збори АТ, ТОВ, ТДВ затверджують річні результати діяльності цих товариств, порядок розподілу прибутку, строк та порядок виплати частки прибутку (дивідендів), а відповідно до ч. 1 ст. 59, ч. З ст. 65 Закону України "Про господарські товариства" загальні збори ТОВ, ТДВ затверджують договори (правочини), укладені на суму, що перевищує вказану в статуті цих товариств. Відсутність такого рішення тягне за собою недійсність правочину.