Організаційно-правова форма юридичної особи - певний тип організації, в якій повинна створюватися і діяти юридична особа того чи іншого виду[202]. ЦК встановлює організаційно-правові форми тільки для такого виду юридичних осіб, як юридичні особи приватного права (ч. 3 ст. 81). Відповідно до ст. 83 ЦК вони можуть створюва-
 

 
тися у формі товариств, установ та в інших формах, установлених законом. Таким чином, лише законодавець може встановлювати організаційно-правові форми існування юридичних осіб приватного права. Уособлення юридичної особи кожної організаційно-правової форми знаходить своє відбиття в притаманному тільки цій формі установчому документі.

Утім кожна з організаційно-правових форм юридичних осіб приватного права може мати свої види, особливості правового статусу яких теж встановлюються, за правилом, законом (ч. 3 ст. 83, ч. 2 ст. 85 ЦК). При цьому законодавець встановлює, що положення глави 7 ЦК "Загальні положення про юридичну особу" застосовуються до всіх товариств та установ, якщо інші правила для окремих видів товариств або установ не встановлені законом (ч. 4 ст. 83).

Таким чином, вид організаційно-правової форми юридичної особи - це тип організації, яка має сукупність конкретних ознак, що об'єктивно відрізняють її від інших юридичних осіб однієї організаційно-правової форми.

Розглянемо кожну з організаційно-правових форм юридичних осіб приватного права. Відповідно до ч. 2 ст. 83 ЦК товариство - це організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Слід зауважити: дане легальне визначення не враховує, що такий вид товариства, як господарське товариство - це організація, яка створюється не тільки об' єднанням осіб, а й об'єднанням майна або, якщо мова йде про товариство однієї особи, - виключно виділенням майна.

Товариства поділяються на підприємницькі і непідприємницькі. Підприємницькі товариства - це юридичні особи, які створюються виключно як господарські товариства або виробничі кооперативи і здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (ст. 84 ЦК). Непідпри- ємницькі товариства - товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками (ч. 1 ст. 85 ЦК). Таким чином, як системоутворюючий (кваліфікуючий) критерій для розрізнення юридичних осіб приватного права на підприємницькі і непідприємницькі у ЦК обраний функціональний критерій - здійснення непідприємницької діяльності. Беззаперечно, із цим погодитись не можна, оскільки всі юридичні особи приватного права мають право займатися підприємницькою діяльністю в межах, установлених законом. Тому єдиним системоутворюючим критерієм їх розрізнення слід 172
 

 
вважати заборону розподілу прибутку на користь або учасників юридичної особи, або інших заздалегідь визначених осіб, зокрема, засновників установ.

Розглянемо такий вид підприємницьких товариств, як господарське товариство. Господарське товариство - юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Назване товариство - родове поняття, яке об'єднує п'ять самостійних видів товариств: повне товариство, командитне, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство. Для них загальною ознакою є наявність статутного (складеного) капіталу, поділеного на частки між учасниками. Учасником вказаних товариств можуть бути фізичні або юридичні особи. Обмеження щодо участі у господарських товариствах може бути встановлено законом.

Водночас кожний із видів господарського товариства має свої особливі ознаки.

Повне товариство - товариство, учасники якого відповідно до засновницького договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов' язаннями усім майном, що їм належить, на яке може бути звернене стягнення. Ця додаткова відповідальність виникає тоді, коли у повного товариства недостатньо майна для задоволення вимог кредиторів. Причому учасник відповідає за боргами товариства незалежно від того, виникли ці борги до чи після його вступу в товариство, до моменту свого вибуття з останнього. Учасник, який сплатив повністю борги товариства, має право звернутися з регресною вимогою у відповідній частині до інших учасників, які несуть перед ним відповідальність пропорційно своїм часткам у складеному капіталі товариства.

Особа може бути учасником тільки одного повного товариства.

Прибуток та збитки товариства розподіляються між його учасниками пропорційно до їхніх часток у складеному капіталі, якщо інше не передбачено засновницьким договором або домовленістю учасників.

Командитне товариство - товариство, у якому разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов' язаннями товариства усім своїм майном (повними учасниками), є один чи кілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів та не беруть участі у діяльності товариства.
 

 
Правовий статус повних учасників командитного товариства та їх відповідальність за зобов' язаннями товариства тотожні правовому статусу учасників і відповідальності учасників повного товариства.

Особа може бути повним учасником тільки в одному командитно- му товаристві. Повний учасник командитного товариства не може бути вкладником цього ж товариства і не може бути учасником повного товариства.

Командитне товариство створюється і діє на підставі засновницького договору, який підписується усіма повними учасниками. Засновницький договір, окрім загальних умов, характерних для всіх товариств, повинен містити умови: про розмір та склад складеного капіталу товариства; розмір та порядок зміни часток кожного з повних учасників у складеному капіталі; сукупний розмір вкладу вкладників.

Вкладник зобов'язаний зробити вклад до складеного капіталу, що посвідчується свідоцтвом про участь у командитному товаристві, та має певні права, включаючи право на одержання частини прибутку товариства відповідно до його частки у складеному капіталі товариства у порядку, встановленому засновницьким договором (меморандумом), яка належить на його вклад; право вимоги першочергового повернення вкладу у разі ліквідації товариства; право на ознайомлення з річними звітами та балансами товариства (ст. 137 ЦК).

Командитне товариство ліквідується при вибутті всіх вкладників. Однак повні учасники мають право у разі вибуття всіх вкладників перетворити командитне товариство у повне товариство.

У частині, яка не стосується правового положення вкладників, командитне товариство аналогічне повному товариству.

Товариство з обмеженою відповідальністю - це засноване одним або декількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір котрих встановлюється статутом.

Статут товариства, крім відомостей, що повинні містити установчі документи інших господарських товариств, повинен містити відомості: про розмір статутного капіталу, з визначенням частки кожного учасника; склад та компетенцію органів управління і порядок прийняття ними рішень; розмір і порядок формування резервного фонду; порядок передання (переходу) часток у статутному капіталі.

ЦК передбачає наявність спеціального закону, який повинен встановити мінімальний розмір статутного капіталу товариства та врегулювати максимальну кількість його учасників. При перевищенні цієї кількості товариство підлягає перетворенню на акціонерне товариство 174
 

 
протягом одного року, а зі спливом цього строку - ліквідації в судовому порядку, якщо кількість його учасників не зменшиться до встановленої межі.

До моменту державної реєстрації товариства його учасники повинні сплатити не менше ніж п'ятдесят відсотків суми своїх вкладів. Частина статутного капіталу, що залишилася несплаченою, підлягає сплаті протягом першого року діяльності товариства.

Учасники товариства не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах вартості своїх вкладів.

Товариство з обмеженою відповідальністю - це організація з фіксованим складом учасників, тобто частки розподіляються в них серед відомого обмеженого кола осіб. Учасник такого товариства має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) в статутному капіталі одному або декільком його учасникам. Відчуження своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства.

Слід зазначити, що ЦК допускає можливість звернення стягнення на частину майна товариства, пропорційну частці учасника товариства у статутному капіталі, за особистими боргами останнього лише у разі недостатності у нього іншого майна для задоволення вимог кредиторів. Звернення стягнення на всю частку учасника у статутному капіталі товариства припиняє його участь у товаристві.

Товариство з додатковою відповідальністю - це товариство, засноване однією або кількома особами, статутний капітал якого поділений на частки, розмір котрих визначений статутом.

Учасники такого товариства солідарно несуть додаткову (субсиді- арну) відповідальність за його зобов'язаннями своїм майном у розмірі, який встановлюється статутом товариства і є однаково кратним для всіх учасників до вартості внесеного кожним учасником вкладу.

У разі визнання банкрутом одного з учасників його відповідальність за зобов'язаннями товариства розподіляється між іншими учасниками товариства пропорційно їх часткам у статутному капіталі товариства.

До товариства з додатковою відповідальністю застосовуються положення про товариство з обмеженою відповідальністю, якщо інше не встановлено статутом товариства і законом (ч. 4 ст. 151 ЦК).

Акціонерне товариство (далі - АТ) - товариство, статутний капітал якого поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості (ч. 1 ст. 152 ЦК)[203]. Відповідно до Закону України "Про акціонерні товариства" останні за типом поділяються на публічні і приватні (ст. 5), що відповідає практиці регулювання відносин у праві Європейського Союзу. Кількісний склад акціонерів приватного акціонерного товариства не може перевищувати 100 акціонерів. Що ж до Закону України "Про господарські товариства", то останні поділялись ним на відкриті і закриті акціонерні товариства (ст. 25).

АТ може бути створено шляхом заснування або злиття, поділу, виділу чи перетворення підприємницького (підприємницьких) товариства, державного (державних), комунального (комунальних) та інших підприємств у АТ.

Специфіка правового статусу АТ полягає в тому, що його статутний капітал формується шляхом емісії та продажу акцій фізичним та (або) юридичним особам, причому він не може бути меншим від суми, яка встановлюється законом.

АТ самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном. Акціонери не відповідають за зобов'язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства у межах вартості акцій, що їм належать. Акціонери, які не повністю оплатили акції, у випадках, встановлених статутом, відповідають за зобов'язаннями товариства у межах неоплаченої частини вартості належних їм акцій. Утім особи, що створюють АТ, несуть солідарну відповідальність за зобов' язаннями, що виникли до державної реєстрації товариства. Вони укладають між собою договір, який, як вже вказувалося, є не установчим документом товариства, а визначає порядок здійснення ними спільної діяльності щодо створення.