Творчі спілки - добровільне об'єднання професійних творчих працівників відповідного фахового напряму в галузі культури та мистецтва, яке має фіксоване членство і діє на підставі статуту. Правовий статус названих спілок регулюється Законом України "Про професійних творчих працівників та творчі спілки" від 7 жовтня 1997 р.[212] Творча спілка діє на засадах добровільного об'єднання її членів, які належать до одного фахового напряму культури та мистецтва (музики, архітектури, дизайну, журналістики, кінематографії, композиторів, майстрів народного мистецтва, письменників, театральних діячів, фотохудожників, художників, кобзарів, рекламістів), самоврядування, взаємодопомоги і співробітництва, невтручання у творчий процес, вільного вибору форм і методів творчої діяльності, визнання авторських прав. У кожному фаховому напрямі може бути створено одне або більше добровільних творчих об'єднань.

Творчі спілки можуть мати всеукраїнський та регіональний (місцевий) статус. До всеукраїнських творчих спілок належать ті, діяльність яких поширюється на територію всієї України і котрі мають місцеві творчі осередки у більшості її областей. До регіональних (місцевих) творчих спілок належать спілки, діяльність яких поширюється на територію відповідної адміністративно-територіальної одиниці чи регіону.

Діяльність творчої спілки припиняється згідно з рішенням загальних зборів (з' їзду, конференції) або на підставі рішення суду в разі порушення законодавства. У випадку ліквідації спілки майно, яке їй належало на праві власності, передається організації-правонаступнику, а коли вона відсутня, - реалізується в установленому законом порядку. Кошти, отримані від реалізації майна, можуть бути використані лише на цілі, пов'язані з розвитком відповідної галузі культури та мистецтва.

Релігійні організації - найстаріші суб'єкти права, які стали підґрунтям для утворення окремої самостійної системи, в основі якої лежить релігійна віра фізичних осіб. На сьогодні - це функціональні види непідприємницьких юридичних осіб, які створюються з єдиною метою - задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру та діють на підставі конституційно-правового принципу відокремлення від держави й відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури.

Правовий статус релігійних організацій регулюється Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації" (далі - Закон) від 23 квітня 1991 р.[213] До таких організацій, а Закон закріплює їх вичерпний перелік, належать: релігійні громади, релігійні управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні (релігійні) навчальні заклади, а також об' єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій (ст. 7 Закону). На інші організації, утворені за релігійною ознакою, дія цього Закону не поширюється.

Загальними ознаками релігійних організацій є: спільність інтересів громадян, які об'єднуються; добровільність об'єднання; відсутність фіксованого членства; дія на підставі статутів; схожа система органів управління; тотожне спрямування коштів та майна після їх ліквідації.

Релігійні організації, за винятком об'єднань релігійних організацій[214], мають всі ознаки юридичної особи: організаційну єдність; майнову відокремленість, самостійну цивільно-правову відповідальність; виступ у цивільному обороті від свого імені. Проте, для релігійних організацій юридична особа - це лише одна з можливих форм участі в цивільному обороті. Так, на законодавчому рівні релігійним громадам дозволено діяти без державної реєстрації. Такі громади можна віднести до квазісуб'єктних утворень (релігійних груп), які повинні повідомляти державні органи про своє заснування[215].

Закон не містить визначення поняття релігійної організації. Зробити це дуже складно, оскільки існує безліч релігійних течій, які мають неоднаковий рівень розвитку, різні традиції, догматичні уявлення. Закон не дає і понять окремих різновидів цих організацій, за винятком поняття релігійної громади як місцевої релігійної організації віруючих громадян того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Таким чином, на рівні Закону визнається, що релігійна громада - основна форма організації віруючих.

Проте, враховуючи спрямованість діяльності окремих видів релігійних організацій, можна визначити кожну з них. Так, монастир - це релігійна організація, що створюється за рішенням релігійного об'єднання шляхом об'єднання фізичних осіб, які спільно проживають за особливими правилами і традиціями чернечого життя, з метою свого духовно-морального удосконалення. Релігійне братство - це релігійна організація, яка утворюється для проведення релігійно-
 

 
просвітницької діяльності: поглиблення вивчення основ православної віри, виховання дітей та молоді на основах християнської моралі та культури. Місіонерське товариство (місія) - релігійна організація, заснована виключно релігійними управліннями (центрами) з метою поширення через місіонерську роботу певного віровчення серед населення, яке сповідує іншу віру.

Щодо духовних навчальних закладів, то їх лише умовно можна віднести до релігійних організацій, оскільки за своєю суттю - це установа, метою якої є здійснення освітньої діяльності з підготовки кадрів священнослужителів.

Кожний із різновидів релігійних організацій має складну правову природу, що обумовлено метою створення, порядком заснування та організаційною структурою.

Хоча всі релігійні організації створюються з метою задоволення релігійних потреб громадян, але кожний із видів забезпечує досягнення цієї мети на своїй ділянці діяльності, що дає можливість класифікувати релігійні організації на культові - релігійні громади та монастирі і не культові - релігійні управління (центри), духовні навчальні заклади, релігійні братства.

Релігійні організації в цілому не можна підвести під жодну з організаційно-правових форм юридичної особи - товариство або установу. Так, релігійні громади, релігійні братства, місіонерські товариства (місії) формуються на засадах добровільності вступу до них учасників і нематеріальному інтересі з боку останніх, тобто мають ознаки товариства. Монастир має ознаки як непідприємницького товариства, так і установи, а релігійні управління (центри) та духовні навчальні заклади - ознаки установи.

Релігійні організації створюються у нормативно-явочному порядку, тобто на тих умовах і за тими правилами, які передбачені в Законі, а відповідний державний орган лише контролює дотримання законності створення цього суб'єкта засновниками і реєструє його статут. Статути всіх цих організацій, за винятком релігійних об' єднань, приймаються на загальних зборах на підставі відповідного рішення релігійного управління (центру) про заснування цих організацій. Релігійні об'єднання приймають статути на своїх з'їздах (конференціях), причому це може бути або статут про управління релігійного об' єднання (церкви), або статут управління (центру). Перший із них є внутрішнім документом і прав юридичної особи релігійному об'єднанню не дає. У ньому визначається ієрархічна та інституційна структура, а саме: 184
 

 
порядок утворення, заснування або створення тих чи інших церковних структур, їх цілі, завдання, права, обов'язки, функції, а також взаємовідносини між церковними структурами, підрозділами, їх підпорядкованість за канонами і традиціями церкви. На підставі цього документа вже приймається і реєструється цивільно-правовий статут релігійного управління (центру), а також окремо цивільно-правові статути кожного структурного підрозділу об'єднання. Якщо ж на з'їзді (конференції) приймається статут управління (центру), то після його реєстрації він і стає цивільно-правовим статутом, за яким релігійне управління (центр) набуває прав юридичної особи. Цей статут стає внутрішнім управлінським документом, за яким із відповідних структурних підрозділів (релігійна громада, братство, місія, монастир, духовний навчальний заклад) формується релігійне об'єднання (церков).

Релігійні організації наділяються спеціальною правоздатністю, оскільки їх правомочності обумовлені виключно метою створення, а межі діяльності визначаються не тільки Законом, а й внутрішніми канонічними настановами. Звідси, здійснення правочинів, а також інших юридично-значущих дій має бути підпорядковано встановленій Законом і зафіксованій у Статуті меті, і не може їй суперечити. При цьому релігійні організації мають право здійснювати підприємницьку діяльність, якщо ця діяльність відповідає меті їх створення і сприяє її досягненню.

Щодо релігійних груп, то порівняно з релігійними організаціями вони мають обмежений обсяг правоздатності і наділяються лише правами на здійснення богослужінь та інших релігійних обрядів і церемоній.

Майно релігійних організацій має цільове призначення і повинно використовуватися виключно для досягнення статутних цілей, а також тих цілей, які за своїм характером спрямовані на досягнення релігійної мети. Чинне законодавство не враховує цієї особливості, але канонічне право чітко на це спрямовано, про що свідчать такі його положення, як контроль за використанням майна за призначенням з боку структурних підрозділів центрами (управліннями) релігійних організацій; заборона профанації священних сосудів, різницьких речей, які освячені застосуванням при відправленні богослужіння; заборона на заставу, а також на відчуження церковних речей шляхом продажу та дарування тощо. Таким чином, майнова правосуб'єктність релігійних організацій залежить не тільки від їх виду, а й від об'єктів церковного майна, що їм належить на праві власності, а також положень, що містяться в канонічному праві і локальних актах цих організацій.

Діяльність релігійної організації може бути припинена у зв'язку з її ліквідацією, яка здійснюється відповідно до її власних настанов. У разі порушення такою організацією положень законодавства її діяльність може бути припинена за рішенням суду. Але це можливо лише у випадках діяльності названої організації, пов'язаної з посяганням на життя, здоров'я, свободу і гідність особи; систематичного порушення нею встановленого законодавством порядку проведення публічних релігійних заходів тощо.

Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку - юридична особа, створена власниками для сприяння використанню їх власного майна та управління, утримання і використання неподільного та загального майна.

Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації вказаної юридичної особи визначаються Законом України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" від 29 листопада 2001 р.[216] Об'єднання створюється для забезпечення і захисту прав його членів та дотримання їхніх обов'язків, належного утримання і використання неподільного та загального майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством і установчими документами. Об'єднання створюється на установчих зборах власників жилих та нежилих приміщень і діє на підставі статуту. Членом об'єднання може бути фізична та юридична особа, яка є власником квартири (квартир) або приміщення (приміщень) у багатоквартирному будинку. Органами управління об'єднання є загальні збори та правління. Для здійснення контролю за фінансово-господарською діяльністю створюється ревізійна комісія.