ЦК, розглядаючи гарантію як односторонній правочин і відповідно регулюючи відносини лише між гарантом і бенефіціаром, не дає цілісного уявлення щодо даного забезпечувального інституту. Останній включає три правочини, за якими кредитор-бенефіціар виступає стороною лише в одному - основному договорі, а право вимоги має як за основним зобов'язанням, так і за незалежною від цього зобов'язання гарантією. Якщо він не отримає виконання за основним договором, то, пред'являючи вимогу гаранту, отримає виконання за гарантією, до речі, отримає терміново. Якщо ж бенефіціар скористується своїми правами за гарантією не в зв'язку з порушенням принципалом основного зобов'язання, наприклад, пред'явить вимогу гаранту після належного виконання зобов'язання боржником, то останній, отримавши регресну вимогу гаранта, має право звернутися до суду і, довівши, що кредитор отримав подвійне виконання (від нього і від гаранта), вимагати від кредитора повернення грошової суми як безпідставно одержаної, що є можливим лише за умови сприйняття гарантії видом забезпечення виконання зобов'язання, встановленого в інтересах кредитора за основним зобов'язанням.

Отже, гарантія призначена перш за все для того, щоб бенефіціар як кредитор за основним зобов' язанням безперешкодно міг задовольнити свої вимоги за рахунок гаранта, якщо боржник (принципал) належним чином не виконає зобов'язання, і тому самостійність і незалежність гарантії від договірних правовідносин принципала і бенефі- ціара дозволяють вважати останню одним із надійних способів забезпечення виконання зобов'язань.

Оскільки гарантія діє протягом строку, на який вона видана, вимога кредитора до гаранта може бути пред'явлена лише у межах встановленого у гарантії строку (ч. 1 ст. 565 ЦК).

Поряд з основним обов'язком гаранта, що полягає у задоволенні письмової вимоги бенефіціара, ЦК встановлює для нього додаткові обов'язки, пов'язані із розглядом вимоги бенефіціара. Зокрема, після одержання вимоги кредитора гарант повинен негайно повідомити про це боржника і передати йому копію вимоги разом із доданими до неї документами. Вимога бенефіціара повинна бути розглянута гарантом у строк, визначений у гарантії, а за його відсутності - у розумний строк. Питання про те, який строк є розумним, залежить від конкретних обставин справи і буде мати значення у разі судового розгляду щодо визначення моменту, з якого гарант є таким, що прострочив виконання за своїм грошовим зобов' язанням, а також для визначення моменту обчислення позовної давності за зобов'язанням по сплаті грошової суми, визначеної умовами гарантії, та за позовом про стягнення з гаранта процентів річних.

Таким чином, якщо добровільне виконання гарантом прийнятого на себе обов'язку відповідати перед кредитором за порушення боржником зобов'язання не відбудеться, бенефіціар має право заявити позов про стягнення грошової суми відповідно до умов гарантії в межах загального строку позовної давності та сплати процентів річних з простроченої суми. Як і поручитель, гарант не тільки відповідає перед бенефіціаром за порушення зобов'язання боржником, але й несе самостійну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання свого обов'язку, і це є відповідальністю боржника за грошовим зобов'язанням.

Припиняється зобов'язання гаранта перед кредитором у разі: сплати кредитору суми, на яку видано гарантію; закінчення строку дії гарантії; відмови кредитора від своїх прав за гарантією через повернення її гарантові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов' язків за гарантією.