Людина з "перших днів" свого існування й формування деякої подоби суспільства мала потребу в споживанні природних ресурсів ("дарунків природи") у найрізноманітніших їх формах. Потреба в теплі й світлі задовольнялася за допомогою придбання і подальшого використання різних речей, підданих горінню, - пальних матеріалів. Інтенсивний розвиток промисловості, початий в Європі в ХУІІІ-ХІХ сторіччях, що одержав виразну назву "промислової революції", посилення процесу урбанізації європейських і північноамериканських держав вимагало від науки і техніки вирішення спектра проблем, пов' язаних з дефіцитом і дорожнечею традиційних у ту епоху джерел енергії, необхідністю забезпечення безперебійного постачання промисловості і населення спочатку тепловою, а потім і електричною енергією, газом. Науково-технічний геній Людини блискуче впорався з поставленою задачею, у результаті чого практично неможливо уявити нормальний розвиток світової економіки, і економіки України в тому числі, без галузі, що вже стала органічною її частиною, - енергетики. Життя сучасної, "мінімально цивілізованої" людини вже немислиме без значного числа електричних і електронних предметів і пристроїв, що забезпечують комфортні умови її проживання в найрізноманітніших кліматичних зонах, задоволення побутових потреб, доступ до систем комунікації й інформації. Послідовний і ритмічний розвиток промисловості і сфери обслуговування в даний час не можна уявити без ефективного і безупинного энерго- і газопостачання, значення яких над-

225

звичайно велике вже не тільки для нормальної життєдіяльності населення окремих держав, але і цілих регіонів та континентів.

Непрямим підтвердженням викладеної тези є укладення 17.12.1991 р. у Гаазі Європейської енергетичної хартії (далі - Хартія). Прийняття зазначеного міжнародно-правового договору обумовлено усвідомленням того, що розширення енергетичного співробітництва між країнами - учасницями Хартії (однією з яких є й Україна) є необхідною умовою економічного прогресу та - у більш широкому плані - соціального розвитку і підвищення якості життя громадян та переконанням у першорядній важливості створення ефективних енергетичних систем у галузі виробництва, перетворення, транспортування, розподілу і використання енергії в інтересах надійності енергопостачання й охорони навколишнього середовища, забезпечуючи тим самим енергетичну та екологічну безпеку держав, що приєдналися до Хартії. З метою формування відповідного правового простору і сприяння довгостроковому співробітництву у сфері енергетики на основі взаємодоповнюваності і взаємної вигоди, відповідно до цілей і принципів Хартії в Лісабоні 17.12.1994 р. був укладений Договір до Енергетичної Хартії.

Поняття та види договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу. Порівняння з іншими договорами. Зі створенням відповідних технічних пристроїв, що забезпечують виробництво, безупинне транспортування і споживання енергії й енергоносіїв виникла можливість залучити їх до економічного обігу у статусі товару. У свою чергу повсюдне використання електричної і теплової енергії, газу, нафти викликало до життя необхідність регламентації відносин по забезпеченню енергією та іншими ресурсами через приєднану мережу. Зазначену функцію виконує договір постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу.

Необхідно зазначити, що в Цивільному кодексі УРСР 1963 року були відсутні норми, присвячені договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, а надзвичайно поширені і складні правовідносини, пов'язані з подачею і споживанням енергетичних та інших ресурсів, у яких беруть участь практично всі суб'єкти цивільного права, регулювалися підзаконними нормативно- правовими актами. У новому Цивільному кодексі України 2003 року (далі - ЦК) вищезазначена прогалина усунута. Норми, присвячені договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через при- 226
 

 
єднану мережу, зосереджені в № 5 глави 54 книги 5 ЦК. У частині, що не суперечить ЦК, діють спеціальні нормативно-правові акти[171], а з огляду на те, що на ринку постачання деяких видів ресурсів функціонують природні монополії, то варто брати до уваги і деякі локально- правові акти, прийняті зазначеними суб'єктами цивільного права[172].

За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов 'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов 'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання (ч.1 ст. 714 ЦК). Даний договір є консенсуальним, двостороннім і оплатним.

У № 5 глави 54 ЦК відсутні норми, що визначають договір постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу як публічний. Проте згідно з ч. 3 ст. 714 ЦК законом можуть бути перед-
 

 
бачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами, а відповідно до ч. 6 ст. 24 Закону України "Про електроенергетику" від 16.10.1997 р. енергопостачаль- ники, що здійснюють постачання електричної енергії на закріпленій території, не мають права відмовити споживачу, який розташований на такій території, в укладенні договору на постачання електричної енергії, крім випадків, якщо відсутня технічна можливість. Таким чином, аналіз вищевказаних норм дозволяє стверджувати, що такий різновид договору постачання енергетичними та іншими ресурсами, як договір постачання електричної енергії, слід відносити до публічних договорів.

Договір постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу потрібно відносити до групи (типу) договорів про передачу речей у власність і розглядати як різновид договору купівлі- продажу. Подібний висновок можливо зробити в силу таких аргументів. По-перше, зобов'язання, що породжується аналізованим договором, містить всі ознаки зобов'язання про передачу речей у власність: одна сторона (постачальник) передає за плату іншій стороні (абоненту) товар (енергетичні та інші ресурси). По-друге, норми, присвячені досліджуваному договору, містяться у № 5 глави 54 ЦК, що називається "Купівля- продаж". По-третє, відповідно до ч. 2 ст. 714 ЦК до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір постачання, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Отже, правило про субсидіарне застосування до відносин із постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу загальних положень про купівлю-продаж свідчить про однозначну позицію законодавця з даного питання.

Разом з тим договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу притаманна значна кількість специфічних рис, наявність яких довгий час була підставою для дискусії про його правову природу.

Деякі дослідники пропонували відносити договір постачання електричної енергії (як різновид договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу) до договорів підрядного типу, стверджуючи, що оскільки електричну енергію неможливо кваліфікувати як річ, то при її передачі споживачу постачальник (електростанція) виконує роботу[173]. Але змісту договору підряду притаманна
 

 
низка прав і обов'язків, що не властиві договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, і дозволяють віднести перший до самостійного типу договорів про виконання робіт. До них належать обов' язки підрядника виконувати роботи за завданням замовника, іноді зі своїх матеріалів, у встановлений строк, яким кореспондує право замовника в будь-який час перевіряти хід, якість і строки виконання робіт, не втручаючись у діяльність підрядника. Споживач (абонент) укладає договір постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу з метою одержання від постачальника певного товару - енергетичних чи інших ресурсів. Участь постачальника в їх виробництві (створенні, видобутку) споживача не цікавить. Крім того, варто погодитися із С. М. Корнєєвим, який стверджував, що енергія як продукція відповідної галузі промисловості - енергетики має економічні ознаки товару (собівартість, ціна) і саме в цій якості може бути об'єктом цивільних правовідносин, у тому числі і права власності[174].

У часи, коли в науці, а слідом за нею й у законодавстві, договір постачання розглядався як самостійний, відмінний від купівлі-продажу договір, ряд авторів відносили договір постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу до різновидів договору постачання. Б. М. Сейнароєв стверджував, що договір постачання електроенергії за характером відносин, що опосередковуються ним, за основними правами й обов'язками сторін не має принципових відмінностей від договору постачання, у зв'язку з чим договір постачання енергії варто відносити до договірного типу постачання[175]. Однак як у той час, так і на сучасному етапі розвитку цивілістики, коли адміністративно-командна система і планова економіка поступилися місцем ринковим відносинам, "самостійність" договору постачання викликала сумнів і зазнавала критики в науковій літературі. Позиція законодавця, що розмістив норми щодо постачання у № 3 глави 54 "Купівля- продаж" ЦК, з даного питання є недвозначною. Необхідно зазначити також, що для договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу специфічний об'єкт відносин (енергетичні й інші ресурси) і спосіб подачі і споживання енергетичних та інших ресурсів є серед найважливіших особливостей, що впливають і на зміст договірних відносин. Подібний об'єкт і спосіб виконання договірних обов'язків невластивий зобов' язанням, що породжені договором постачання. І, нарешті, у літературі наводились істотні і достатні доводи на користь розмежування договору постачання і договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу[176].

Варто згадати ще про одну точку зору, прихильники якої звертали увагу на особливості договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, які, на їх погляд, роблять його якісно відмінним від усіх інших договорів і дозволяють визнати його самостійним, особливим видом договору в системі договорів цивільного права[177]. Але і вищевикладений погляд на правову природу договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу не знайшов широкої підтримки серед учених, а з урахуванням змін, що відбулися в економіці, і розвитку науки цивільного права був підданий аргументованій критиці[178].

Найбільше поширення одержала позиція, відповідно до якої договір постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, "будучи окремим видом договору купівлі-продажу, відноситься до нього як вид до роду"[179]. Зазначеного погляду на аналізований договір дотримується і вітчизняний законодавець, про що вже було згадано. Подібний висновок також ґрунтується на значних відмінностях договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу від інших різновидів договору купівлі- продажу.