Землям сільськогосподарського призначення відведена окре­ма глава 5 розділу II чинного Земельного кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЗК України, землями сільськогосподарського призначен­ня визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та на­вчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструкту­ри, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

В ієрархії категорій земель, що визначені в ст. 19 ЗК України, зем­лі сільськогосподарського призначення посідають перше місце, що під­креслює виняткову цінність земель сільськогосподарського призна­чення для України як для держави аграрно-промислового вектору роз­витку.

До земель сільськогосподарського призначення належать:

а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сі­ножаті, пасовища та перелоги);

б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що від­несені до земель лісогосподарського призначення, землі під господар­ськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових рин­ків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Враховуючи відсутність законодавчих визначень понять, що є скла­довими сільськогосподарських угідь, та виняткову значимість земель сільськогосподарського призначення для нашої держави як бази сіль­ськогосподарського виробництва і засобу забезпечення продовольчої безпеки держави є потреба розглянути складові сільськогосподарських угідь.

Отже, рілля (орна земля) — земельні ділянки, які систематично обробляються і використовуються під посіви сільськогосподарських культур, включаючи посіви багаторічних трав, а також чисті пари, пло­щі парників і теплиць. До ділянок ріллі не належать сіножаті і пасови­ща, що розорані з метою їх докорінного поліпшення і використовуються постійно під трав´яними кормовими культурами для сінокосіння та ви­пасу худоби, а також міжряддя садів, які використовуються під посіви.

Багаторічні насадження (багаторічники) — рослини, що жи­вуть більше двох років. Багаторічні рослини можуть бути як трав´яни­стими, так і дерев´янистими. Трав´янистими багаторічними рослинами називають багаторічні рослини, наземні частини яких не дерев´яніють, як це відбувається у дерев і кущів, а дерев´янистими — решту багато­річних рослин. Тоді як дерева і кущі завжди багаторічні, трав´янисті рослини можуть також бути однорічними та дворічними.

Сіножаті, сінокоси — сільськогосподарські угіддя, рослинність яких систематично використовують на сіно, один з основних видів кор­мової бази. Рослинність сіножаті складається з різних видів багаторіч­них трав. Розрізняють сіножаті заплавні (їх заливають весняні води річок), суходільні і заболочені (їх найбільше на Поліссі); серед двох перших виділяють природні (не поліпшені) та поліпшені сіножаті.

Пасовища — сільськогосподарські угіддя, призначені для випа­сання худоби. Ділянка землі з трав´янистою рослинністю, де пасеться худоба, птиця. Розрізняють пасовища: суходільні, обводнені, болотис­ті, гірські та інші.

Перелоги — сільськогосподарські угіддя, які тимчасово не викори­стовуються як базис для здійснення сільськогосподарської діяльності з метою природного оновлення родючості ґрунтів.

До земель сільськогосподарського призначення належать також особливо цінні землі, склад яких передбачено ч. 1 ст. 150 ЗК України, серед яких, зокрема, чорноземи нееродовані несолонцюваті на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові грун­ти; темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерновобуроземні глибокі і середньоглибокі; дер­ново-підзолисті суглинкові ґрунти; торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра і осушені незалежно від глибини; коричне­ві ґрунти Південного узбережжя Криму; дернові глибокі ґрунти Закар­паття.

Виходячи з вищевикладеного визначальними факторами, що впли­вають на особливості правового режиму земель сільськогосподарсько­го призначення, є склад земель сільськогосподарського призначення (ч. 2 ст. 22, ч. 1 ст. 150 ЗК України) та цілі використання земель сіль­ськогосподарського призначення, перелік яких не є вичерпним (ч. 1 ст. 22 ЗК України).

Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення. Особливе стратегічне значення земель сільськогосподар­ського призначення для внутрішньої безпеки України та як базису за­безпечення економічної потужності держави обумовлює необхідність здійснення правового регулювання відносин, що виникають між суб´єк­тами при набутті земельних ділянок сільськогосподарського призна­чення на певному правовому титулі, їх використанні, охороні.

Норми, що визначають вимоги до суб´єктів, які можуть набути зе­мельні ділянки сільськогосподарського призначення у власність чи у користування, визначають порядок набуття земель сільськогосподар­ського призначення у власність чи користування, а також правила ви­користання земель сільськогосподарського призначення утворюють правовий режим земель сільськогосподарського призначення.

Відносини щодо набуття та використання земель сільськогосподар­ського призначення регулюються нормами Земельного кодексу Украї­ни, законами України «Про особисте селянське господарство», «Про фермерське господарство», «Про землеустрій», «Про державну експер­тизу землевпорядної документації» та ін.

Цінність земель сільськогосподарського призначення для держави обумовлює особливості правового режиму земель сільськогоспо­дарського призначення, які проявляються у суб´єктному складі власни­ків та користувачів земель сільськогосподарського призначення, зміст прав та обов´язків суб´єктів та порядку набуття земельних ділянок сіль­ськогосподарського призначення у власність чи користування.