В умовах проведення аграрної реформи важливе місце в діяль­ності сільськогосподарських товаровиробників посідають договірні від­носини, оскільки саме на підставі укладання договорів здійснюється реалізація виробленої сільськогосподарської продукції, суб´єкти агро­бізнесу вступають у відносини з банківськими установами щодо одер­жання кредитів та позик, здійснюють придбання засобів виробництва (мінеральних добрив, пально-мастильних матеріалів, давальницької сировини), проводять технічне обслуговування сільськогосподарської техніки, обладнання та устаткування на підприємствах агросервісу та вступають у відносини з органами державної влади та управління, ін­шими суб´єктами господарювання. Суб´єкти агробізнесу наділені пра­воздатністю налагоджувати підприємницькі зв´язки у різних сферах діяльності на підставі аграрних зобов´язань. Таким чином, успішна сіль­ськогосподарська діяльність передбачає укладання та виконання аграр­но-правових зобов´язань їх учасниками.

Стаття 67 ГК України констатує, що відносини сільськогосподар­ського підприємства з іншими підприємствами, організаціями, грома­дянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Таким чином, підставою виникнення зобов´язання є договір. Саме аграрні договори є правовою формою регулювання зовнішніх та внутрішніх підприємницьких відносин за участю суб´єктів агробізнесу. Договірна правоздатність кожного суб´єкта аграрної підприємницької діяльності визначається чинним законодавством України а також у ло­кальних актах аграрного законодавства, зокрема в статутах аграрних підприємств та фермерських господарств.

Стаття 14 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» встановлює, що підприємство має право вступати в до­говірні відносини з будь-якими державними, кооперативними, громад­ськими та приватними підприємствами, установами і організаціями, з окремими громадянами, самостійно вибирати партнерів, у тому числі зарубіжних, для укладення договорів.

У ст. 28 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» визначається, що відносини кооперативу з іншими підприємствами, установами та організаціями, а також з громадянами в усіх сферах госпо­дарської діяльності встановлюються на основі договорів (угод). Анало­гічно ст. 24 Закону України «Про фермерське господарство» регламен­тує, що фермерське господарство самостійно визначає напрями своєї діяльності, спеціалізацію, організує виробництво сільськогосподарської продукції, її переробку та реалізацію, на власний розсуд та ризик підби­рає партнерів з економічних зв´язків у всіх сферах діяльності, у тому числі іноземних; має право вступати в договірні відносини з будь-яки­ми юридичними або фізичними особами, органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

Професор А. М. Статівка здійснює класифікацію договірних відно­син у сільському господарстві за трьома основними групами. До пер­шої групи належать: договори про спільну діяльність з виробництва певної продукції рослинництва та тваринництва; договори про спільну діяльність з виробництва, дорощування та відгодівлі молодняку худоби та птиці; договори на виробництво та переробку кормів для тваринниц­тва, інші договори про виробництво сільськогосподарської продукції. До другої групи належать: договори про реалізацію сільськогосподар­ської продукції та товарів; договори про матеріально-технічне забезпе­чення; про фінансове забезпечення, інші договори про реалізацію про­дукції та постачання. До третьої групи належать: договори про агрохі­мічне обслуговування сільськогосподарських підприємств; договори про виконання меліоративних робіт; договори про ремонт техніки та її технічне обслуговування; договори про виконання інших підрядних робіт; договори про надання наукових послуг аграрним підприємствам; договори з банківськими установами та про надання різноманітних по­слуг[9].

До ознак аграрно-правового договору, зокрема, належать: він є юридичною формою організації виробничого процесу, права й обов´яз­ки сторін у договорі визначаються специфікою аграрного виробництва, він є правовою формою реалізації взаємних інтересів сторін з ураху­ванням юридичних, природно-кліматичних, екологічних можливостей. Таким чином, аграрні договори відрізняються від інших видів догово­рів саме за специфічним предметом, яким є сільськогосподарська про­дукція або сільськогосподарська діяльність та суб´єктами, оскільки од­нією із сторін договору обов´язково виступає аграрний товаровироб­ник.

Сучасний розвиток сільського господарства України неможливо здійснювати без залучення на договірних засадах передових світових технологій аграрного виробництва до таких сфер, як: вирощування та реалізація продукції, що містить генетично модифіковані організми, розвиток новітніх технологій виробництва біопалива, реалізація інших прогресивних технологічних проектів у АПК. Правовою основою для здійснення інноваційної діяльності є Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» від 16 січня 2003 р., норми якого визначають пріоритетні напрями інноваційної діяльності щодо створення високотехнологічного сільського господарства і переробної промисловості. Таким чином, суб´єкти агробізнесу укладають догово­ри купівлі-продажу ноу-хау, ліцензійні договори, договори комерцій­ної концесії, договори про трансфер технологій.