Правовою основою створення та діяльності особистих селян­ських господарств в Україні є Закон України «Про особисте селянське господарство» від 15 травня 2003 р., відповідно до якого особисте се­лянське господарство (далі — ОСГ) — це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родин­них відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогоспо­дарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з викори­станням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

За даними Держкомстату України, за станом на 1 січня 2009 р. у сільських населених пунктах на території сільських, селищних та місь­ких рад, зареєстровано 4666,0 тисяч особистих селянських господарств, членам яких відповідно до чинного законодавства надані земельні ді­лянки загальною площею 6585,2 тис. та. Саме ці господарства є основ­ними виробниками тваринницької продукції, оскільки в 2008 р. у них утримувалося: 66,1% поголів´я великої рогатої худоби, вт. ч. корів — 78,1%; свиней - 58,2%; овець та кіз - 82,6%; коней - 88,2%; кролів - 98,0%; птиці — 50,5 %; бджіл — 96,1% від загальної чисельності зазначе­них видів тварин в Україні.

Незважаючи на підсобний характер ведення особистого селянсько­го господарства, виробництво валової сільськогосподарської продукції у зазначених господарствах за 2008 р. складало 54,0% валової продук­ції сільського господарства у загальному обсязі виробництва, зокрема: картоплі — 97,8%; овочів — 86,1%; плодів та ягід — 84,6%; зернових та зернобобових - 21,0%; соняшнику - 19,0%; цукрових буряків - 12,2%; молока - 82,2%; м´яса - 48,6%; яєць - 43,4%; вовни - 78,5%; меду - 97,5%.
 

 
Таким чином, діяльність особистих селянських господарств має на меті забезпечення власних потреб мешканців сіл та селищ у продуктах харчування та праці на землі без створення юридичної особи.

Кваліфікаційні ознаки ОСТ стосуються можливості членства та ви­дів здійснення виробничо-господарської діяльності. Членами особис­тих селянських господарств можуть бути громадяни України, що меш­кають на селі і досягли 18-річного віку або з моменту укладання шлюбу. Члени особистого селянського господарства здійснюють діяльність на власний розсуд. Вони є особами, які забезпечують себе роботою само­стійно і відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» на­лежать до зайнятого населення за умови, що робота в цьому господар­стві для них є основною.

Зазначимо, що особисті селянські господарства не є суб´єктами аграрної підприємницької діяльності, а відповідна форма діяльності є способом організації праці на селі з обов´язковим використанням зе­мельної ділянки, наданої у власність або переданої в оренду. Водночас, як свідчать вищенаведені статистичні показники, основними виробни­ками овочів, плодів та картоплі в Україні є саме особисті селянські гос­подарства. Особисті селянські господарства не підлягають державній реєстрації, але відповідно до ст. 4 Закону України «Про особисте селян­ське господарство» вони підлягають обліку в сільських, селищних ра­дах за місцем розташування земельної ділянки.

Слід також підкреслити, що продаж виробленої в особистому се­лянському господарстві продукції рослинництва, худоби, кролів, нут­рій, птиці (як у живому вигляді, так і продукції їх забою в сирому ви­гляді та у вигляді первинної обробки), продукції власного бджільниц­тва не декларується та не оподатковується, що є позитивом у розвитку ОСГ.

Ще одним напрямом діяльності, який набуває подальшого поши­рення, є надання мешканцями сіл та селищ послуг у сфері зеленого сільського туризму. На жаль, в Україні досі не існує окремого спеціаль­ного законодавчого акта щодо регулювання організації зеленого сіль­ського туризму. Існує лише постанова Верховної Ради України «Про прийняття за основу проекту Закону України про сільський та сіль­ський зелений туризм» від 16 листопада 2004 р. № 2179, а також роз­порядження Кабінету Міністрів України від 3 липня 2006 р. № 373-р, яким затверджено План заходів щодо державної підтримки розвитку сільського туризму на 2006-2010 роки. Заходи державної підтримки розвитку сільського туризму спрямовані на покращення економічних умов його розвитку, розвиток інфраструктури, маркетингу та форму­вання кадрового потенціалу забезпечення розвитку сільського туризму.

18-473

Виходячи зі світової практики діяльності зеленого сільського ту­ризму існує три типи: агротуризм, відпочинковий туризм, екотуризм. Агротуризм — вид сільського зеленого туризму, як пізнавального, так і відпочинкового характеру, пов´язаний з використанням підсобних гос­подарств населення або земель сільськогосподарських підприємств, які тимчасово не використовуються в аграрній сфері. Цей вид може не мати обмежень у навантаженості на територію і регламентуванні видів розважального відпочинку.

Другий тип — відпочинковий туризм (відпочинок на селі). Базою його розвитку є капітальний житловий фонд на садибах господарів та наявні природні, рекреаційні, історико-архітектурні, культурно-побу­тові й інші надбання тієї чи іншої місцевості. Нарешті, екотуризмом є науково-пізнавальний вид сільського зеленого туризму, характерного для сільських місцевостей і сіл, розташованих у межах територій на­ціональних парків, заповідних зон, природних парків тощо, де передба­чено відповідні обмеження щодо навантажень на територію та регла­ментовано види розважального відпочинку.

Головною фігурою в забезпеченні функціонування зазначених ви­дів туризму, в організації відпочинку на селі виступає сільська родина, яка надає житло, забезпечує харчування і знайомить з особливостями сільської місцевості. Сільський зелений туризм являє собою специфіч­ну форму відпочинку на селі з широкою можливістю використання природного, матеріального і культурного потенціалу регіону.

Сільський зелений туризм у більшості країн розглядається як не­від´ємна складова частина комплексного соціально-економічного роз­витку села та як один із засобів вирішення багатьох сільських проблем. Враховуючи те, що в умовах загальноекономічної кризи економічні і соціальні проблеми села надзвичайно загострилися, широке розповсю­дження і розвиток сільського зеленого туризму є особливо бажаними.

Позитивний вплив сільського зеленого туризму на вирішення соці­ально-економічних проблем села полягає передусім у тому, що він роз­ширює сферу зайнятості сільського населення, особливо жінок, і дає селянам додатковий заробіток; розширює можливості зайнятості сіль­ського господаря не тільки у виробничій сфері, айв сфері обслугову­вання. При певному нагромадженні числа відпочиваючих з´являється потреба в задоволенні їх різноманітних запитів, а це, в свою чергу, сти­мулює розвиток сфери послуг: транспортних, зв´язку, торгівлі, служби побуту, відпочинково-розважальних та інших.

Важливим результатом розвитку сільського зеленого туризму є роз­ширення можливостей реалізації продукції ОСГ, причому реалізації її на місці і не як сільськогосподарської сировини, а як готових продуктів харчування після відповідної обробки і приготування. Досвід показує, шо ті сім´ї, які приймають відпочиваючих, удосконалюють і структуру посівів на присадибних ділянках з урахуванням потреб гостей, розши­рюють асортимент овочевих культур, фруктових дерев, ягідників тощо; розвивають і урізноманітнюють присадибне тваринництво, заводять тепличне господарство. Розвиток сільського зеленого туризму спону­кає до покращення благоустрою сільських садиб, вулиць, у цілому сіл; стимулює розвиток соціальної інфраструктури. Суттєву роль відіграє розвиток сільського зеленого туризму в підвищенні культурно-освіт­нього рівня сільського населення. Виходячи із викладеного необхід­ним та своєчасним є прискорення прийняття законопроекту «Про сіль­ський та сільський зелений туризм» з метою встановлення правових основ здійснення зеленого туризму в Україні.