Правовий режим земель особистого селянського господар­ства включає різні засоби формування загального масиву земель, при­значених для ведення сільськогосподарського виробництва цією фор­мою господарювання. Так, ст. 5 Закону України «Про особисте селян­ське господарство» визначає, що для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2 гектарів, передані фізичним особам у власність або оренду. Громадя­ни України, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмірі менше 2 гектарів, мають право на збільшення земельної ділян­ки в межах норм, встановлених ст. 121 ЗК України для ведення особис­того селянського господарства.

Розмір земельної ділянки особистого селянського господарства може бути збільшений у разі отримання в натурі (на місцевості) зе­мельної частки (паю) та її спадкування членами особистого селянсько­го господарства, відповідно до Закону України «Про порядок виділен­ня в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) від 5 червня 2003 р.

Земельні ділянки особистого селянського господарства можуть бу­ти власністю однієї особи, спільною сумісною власністю подружжя та спільною частковою власністю членів особистого селянського госпо­дарства. Членам особистого селянського господарства земельні частки (паї) можуть виділятися в натурі (на місцевості) єдиним масивом у спільну часткову власність та спільну сумісну власність (подружжя).

У разі виходу з особистого селянського господарства кожен його член має право на виділення належної йому земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Указом Президента України «Про заходи щодо подальшого розви­тку садівництва та городництва» від 23 вересня 1999 р. № 1204 було визначено першочергові заходи державної підтримки колективного са­дівництва та городництва, зокрема: формування системи фінансово- кредитної підтримки розвитку колективного садівництва та городниц­тва, надання податкових та інших пільг підприємствам, установам, ор­ганізаціям, що виконують роботи (надають послуги) для садівницьких і городницьких товариств; забезпечення садівників та городників насін­ням і посадковим матеріалом сільськогосподарських культур, органіч­ними та мінеральними добривами, засобами захисту рослин, сільсько­господарською технікою, садовим інвентарем, іншим необхідним об­ладнанням тощо.

Громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди зе­мельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садів­ництва. Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть мати земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садів­ництва на умовах оренди. Земельні ділянки, призначені для садівниц­тва, можуть використовуватись для закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, а також для зведення необхідних будинків, господарських споруд тощо.

У ст. 36 ЗК України визначається, що громадянам або їх об´єднан­ням із земель державної або комунальної власності можуть надаватися в оренду земельні ділянки для городництва. На земельних ділянках, наданих для городництва, закладання багаторічних плодових наса­джень, а також спорудження капітальних будівель і споруд не допуска­ється. На земельних ділянках, наданих для городництва, можуть бути зведені тимчасові споруди для зберігання інвентарю та захисту від не­погоди. Після закінчення строку оренди зазначеної земельної ділянки побудовані тимчасові споруди підлягають знесенню власниками цих споруд за їх рахунок. Статтею 34 ЗК України визначено, що громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худо­би. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування мо­жуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті й пасовища.

Добросусідство є запорукою підтримання життєдіяльності особис­тих селянських господарств. Землевласники та землекористувачі по­винні обирати способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам су­сідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінен­ня, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Влас­ники та землекористувачі земельних ділянок зобов´язані не викорис­товувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив). Власники та землеко­ристувачі земельних ділянок зобов´язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та ви­користання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресив­них технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).

Члени особистих селянських господарств як землевласники спла­чують земельний податок — обов´язковий платіж за користування зе­мельними ділянками, що перебувають у власності громадян. Об´єктом плати за землю є певна земельна ділянка, що перебуває у приватній власності. Стаття 6 Закону України «Про плату за землю» у редакції від 19 вересня 1996 р. визначає ставки земельного податку з одного гек­тару сільськогосподарських угідь у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах: для ріллі, сіножатей та пасовищ — 0,1; для багаторіч­них насаджень — 0,03. Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Платежі за землю зарахову­ються до відповідних місцевих бюджетів.

Звільняються від сплати земельного податку члени особистих се­лянських господарств, які мають статус осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасників бойових дій, учасників війни, ветеранів праці, інвалідів, багатодітні сім´ї. У ст. ЗО Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших гро­мадян похилого віку в Україні» від 16 грудня 1993 р. встановлено, що самотні громадяни похилого віку, які мають у власності жилий буди­нок, звільняються повністю або частково від сплати земельного подат­ку або орендної плати за землю. Такі самі права мають громадяни по­хилого віку за наявності дачі або будинку в садівничому товаристві.

Громадяни України мають право на приватизацію земельних діля­нок, що являє собою зміну форми власності на приватну від державної та комунальної. Стаття 121 ЗК України визначає, що громадяни Украї­ни мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селян­ського господарства у розмірі до 2 гектарів. Громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної державної адміністрації або сіль­ської, селищної ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Рішен­ня органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування що­до приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Громадяни—працівники державних та комунальних сільськогос­подарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ді­лянок, які перебувають у постійному користуванні цих підприємств, установ та організацій, звертаються з клопотанням про приватизацію цих земель відповідно до сільської, селищної ради або районної дер­жавної адміністрації. Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і на­дає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проек­ту приватизації земель.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земель­ної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства або садівництва у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву про вибір місця розташуван­ня земельної ділянки до відповідної районної державної адміністрації або сільської, селищної ради за місцезнаходженням земельної ділянки. До заяви додаються: обґрунтування необхідності відведення земельної ділянки; позначене на відповідному графічному матеріалі бажане міс­це розташування земельної ділянки з її орієнтовними розмірами; копія документа, що посвідчує особу.

Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовлен­ням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сто­рін. Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та по­дається на розгляд відповідних органів місцевої державної адміністра­ції або органу місцевого самоврядування. Державна адміністрація або сільська, селищна рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без роз­гляду питання вирішується в судовому порядку.

Виходячи зі змісту ст. 7 Закону України «Про особисте селянське господарство» члени ОСГ мають право: самостійно господарювати на землі; укладати особисто або через уповноважену особу будь-які угоди, що не суперечать законодавству, реалізовувати надлишки виробленої продукції на ринках, а також заготівельним, переробним підприємствам та організаціям, іншим юридичним і фізичним особам; самостійно здій­снювати матеріально-технічне забезпечення власного виробництва; від­кривати рахунки в установах банків та отримувати кредити в установ­леному законодавством порядку; бути членами кредитної спілки та ко­ристуватися її послугами; отримувати трудову пенсію, а також інші види соціальної державної допомоги та субсидії; надавати послуги з ви­користанням майна особистого селянського господарства; використо­вувати для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоши- рені корисні копалини (пісок, глина, гравій), торф, лісові насадження, водні об´єкти, а також інші корисні властивості землі; на відшкодуван­ня збитків у випадках, передбачених законом; вільно розпоряджатися належним майном, виробленою сільськогосподарською продукцією та продуктами її переробки; брати участь у конкурсах сільськогосподар­ських виробників для отримання бюджетної підтримки відповідно до загальнодержавних і регіональних програм; об´єднуватися на добро­вільних засадах у виробничі товариства, асоціації, спілки з метою ко­ординації своєї діяльності, отримувати дорадчі послуги, відповідно до Закону України «Про сільськогосподарську дорадчу діяльність» від 17 червня 2004 р.