Члени особистого селянського господарства зобов´язані: дотриму­ватися вимог земельного законодавства та законодавства про охорону довкілля; забезпечувати використання земельної ділянки за цільовим призначенням; підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корис­ні властивості землі; не порушувати права власників суміжних земель­них ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусід- ства та обмежень, пов´язаних зі встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату; дотримуватися діючих нормативів щодо якості продукції, сані­тарних, екологічних та інших вимог; надавати сільським, селищним, міським радам необхідні дані щодо їх обліку.

До майна, яке використовується для ведення особистого селян­ського господарства, належать жилі будинки, господарські будівлі та споруди, сільськогосподарська техніка, інвентар та обладнання, транс­портні засоби, сільськогосподарські та свійські тварини і птиця, бджо­лосім´ї, багаторічні насадження, вироблена сільськогосподарська про­дукція, продукти її переробки та інше майно, набуте у власність члена­ми господарства в установленому законодавством порядку. Майно, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, може бути власністю однієї особи, спільною частковою або спільною сумісною власністю його членів. Звернення стягнення на майно члена особистого селянського господарства допускається лише на підставі рішення суду.

Члени особистого селянського господарства мають право укладати договори на вирощування худоби та птиці, здійснювати здачу грибів, ягід, молока та м´яса до заготівельних приймальних пунктів сільсько­господарських підприємств. Спільним наказом Міністерства аграрної політики України та Державного Департаменту ветеринарної медици­ни «Про затвердження Ветеринарно-санітарних вимог утримання пти­ці в особистих селянських господарствах» від 19 грудня 2006 р. № 100 визначено умови та порядок утримання птиці в особистих селянських господарствах. Встановлено, що з метою запобігання занесенню збуд­ників інфекції на територію особистого селянського господарства при­дбання інкубаційних яєць, добового молодняку тощо здійснюється тіль­ки за наявності відповідних ветеринарних документів у осіб чи підпри­ємців, які реалізують птахопродукцію. Для профілактики захворювань птиці власник повинен забезпечити комплекс заходів, які сприяють збереженню птиці в особистому господарстві, керуючись ветеринарно- санітарними правилами для птахівницьких господарств. Використан­ня води з відкритих водоймищ для напування птиці заборонено.

Приміщення, де утримується птиця, повинно бути непроникним для гризунів та підтримуватися в належному санітарно-гігієнічному стані. Реалізація яєць свійської птиці на ринках, а також заготівля і ви­користання качиних та гусячих яєць від здорової птиці дозволяється після проведення ветеринарно-санітарної експертизи. У період виро­щування птиці власник повинен щоденно спостерігати за фізіологіч­ним та клінічним станом птиці, за поїданням кормів, споживанням во­ди, контролювати поведінку кожної птиці, динаміку приросту ваги, стан пір´яного покриву.

При виявленні будь-яких відхилень від нормального фізіологічно­го стану птиці, при яких спостерігаються клінічні прояви хвороби або загибель птахів тощо, власник повинен терміново повідомити фахівця територіальної установи ветеринарної медицини, який відбере загиблу птицю або проби матеріалу від птиці та направить до лабораторії ветме- дицини для проведення необхідних лабораторних досліджень у поряд­ку, передбаченому законодавством.

Для профілактики заразних хвороб, крім загальних санітарних за­ходів, проводять вакцинацію птиці. При закупівлі кормів або їх складо­вих на ринках необхідно у продавця вимагати ветеринарні документи на корми та з´ясовувати їх походження і для якого виду тварин вони призначені. Забороняється заготовляти зелені корми на скотомогиль­никах, сміттєзвалищах або після обробки сільськогосподарських куль­тур пестицидами. Приміщення для утримання птиці повинне бути спроектоване і побудоване так, щоб забезпечити зручне та належне у ветеринарному та санітарному відношенні утримання. Це означає, що власник має враховувати господарсько-побутові умови, санітарно-гігіє­нічні та протипожежні вимоги, а також загальне об´єктно-планувальне рішення забудови садиби.

У сучасних умовах суб´єкти агробізнесу пропонують укладання договорів франчайзингу (комерційної концесії), відповідно до яких на­дається право членам особистих селянських господарств, юридичним особам та приватним підприємцям самостійно вирощувати та вироб­ляти продукцію певної торгової марки. Предметом договору франчай­зингу є право на використання об´єктів права інтелектуальної власності (торгових марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації. Стаття 1115 ЦК України визначає умови договору комерційної концесії. За догово­ром комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов´язу­ється надати другій стороні (користувачеві) за плату право користу­вання відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) на­дання послуг.

Ведення ОСГ припиняється у разі: рішення членів господарства про припинення його діяльності; якщо не залишилося жодного члена господарства або спадкоємця, який бажає продовжити його ведення; припинення прав на земельну ділянку згідно із ЗК України. У разі при­пинення ведення ОСГ відповідна рада за місцем розташування земель­ної ділянки, наданої для цих цілей, вилучає його з обліку особистих селянських господарств. Спори щодо ведення ОСГ можуть вирішува­тись органами місцевого самоврядування та органами виконавчої вла­ди в межах їхніх повноважень або судом.