Спеціально-попереджувальна функція режиму полягає в тому, що, по-перше, завдяки організаційно-правовому впливу на засудженого в процесі відбування покарання створюються такі умови, з допомогою яких вчинення злочину надзвичайно важко або неможливо; по-друге, кара, виражена в режимі, чинить на свідомість і волю засудженого винятковий за своєю силою вплив, викликає у нього моральні переживання і страждання, такий психічний стан, який здатний стримати засудженого від скоєння нового злочину.

Ця функція реалізується шляхом ізоляції засуджених і постійного нагляду за ними, точного і неухильного виконання ними своїх обов'язків, перегляду кореспонденції, огляду посилок, передач, бандеролей, застосування заходів стягнення і безпеки, проведення опе-ративно-розшукових та інших заходів, які безпосередньо спрямовані на профілактику злочинів з боку засуджених.

Безпосередній загальнопревентивний вплив режиму позбавлення волі здійснюється на осіб, які вже відбули цей вид покарання, і перебуває у прямій залежності від рівня організації і забезпечення процесу виконання покарання. В цьому плані важливе загальнопре-вентивне значення має реалізація таких вимог режиму, як обов'язкова ізоляція засуджених, точне і неухильне виконання ними своїх обов'язків. Поряд з цим засобом вирішення завдань загального попередження виступають різні правообмеження засуджених, тобто прослідковується тісний взаємозв'язок загальнопревентивної і спеціально-превентивної функцій.

Отже, всі функції режиму спрямовані на досягнення однакової мети — виховати у засуджених дисциплінованість, почуття добровільного виконання вимог режиму, виключити можливість скоєння в подальшому правопорушень і в кінцевому підсумку — щоб кожний засуджений став законослухняним громадянином.

Зміст режиму виражається в його вимогах, закріплених у кримінально-виконавчому праві. У ст. 28 ВТК України вони позначені словами "основні вимоги режиму в місцях позбавлення волі".

Вимоги — це правила, що накладаються кимсь або чим-небудь. Стосовно режиму — це правила, що містяться в нормах кримінально-виконавчого права. Коли законодавець встановлює основні вимоги, він має на увазі основні правила у сфері відбування (виконання) покарання, що регламентують принципові положення змісту режиму. Однак вони не можуть забезпечити регулювання всіх різноманітних аспектів життєдіяльності засуджених в умовах позбавлення волі і визначають тільки головне в режимі, служать базою для встановлення інших вимог, що конкретизують загальне правило. Разом з основними вимогами вони утворюють цілісний зміст режиму відбування покарання у вигляді позбавлення волі.

Основними вимогами режиму в місяцях позбавлення волі є:

— обов'язкова ізоляція засуджених і постійний нагляд за ними з тим, щоб виключалася можливість вчинення ними нових злочинів чи інших антисуспільних вчинків;

— точне і неухильне виконання ними своїх громадянських обов'язків;

— різні умови тримання залежно від характеру та ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину, особи й поведінки засудженого.

Безумовно, без деталізації і конкретизації цих найважливіших вимог режиму не можна скласти уявлення про режим відбування покарання у вигляді позбавлення волі. Тому законодавець, закріплюючи основні вимоги режиму в ст. 28, одночасно деталізує їх у гл. 5 ВТК України — "Режим у місцях позбавлення волі".

Відповідно до закону, засуджені носять одяг єдиного зразка, їх піддають обшукові; особистий обшук проводиться особами однієї статі з обшукуваним. Кореспонденція засуджених, а також посилки, передачі і бандеролі, що надходять на їх ім'я, підлягають перегляду.

У виправно-трудових колоніях встановлюється суворо регламентований внутрішній розпорядок.

Зберігання засудженими при собі грошей і цінних речей, а також предметів, які заборонено використовувати у виправно-трудових установах, не допускається. Виявлені у засуджених гроші та цінні речі вилучаються і, як правило, передаються в дохід держави за мотивованою постановою начальника виправно-трудової установи, санкціонованою прокурором.

Перелік і кількість предметів та речей, які засуджені можуть мати при собі, а також порядок вилучення предметів, які заборонено використовувати у виправно-трудових установах, встановлюються Правилами внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ.

У порядку, встановленому ВТК, засудженим дозволяється купувати за безготівковий розрахунок продукти харчування і предмети першої потреби, мати побачення, одержувати посилки, передачі, бандеролі, грошові перекази, листування, відправляти грошові перекази родичам.

Наукою кримінально-виконавчого права вимоги, що складають зміст режиму, діляться на:

— вимоги, пов'язані з обмеженням волі пересування засуджених;

— вимоги, які регламентують життя і побут засуджених;

— вимоги, спрямовані на ізоляцію засуджених;

— вимоги загальногромадянського характеру.

Вимоги, пов'язані з обмеженням волі пересування засуджених в УВП. Тут варто виділити передусім заборону самовільно залишати місце позбавлення волі. Забороняється порушувати лінію охорони об'єктів УВП, виходити без дозволу адміністрації за межі ізольованих одна від одної ділянок і локальних зон, виробничих об'єктів і цехів, перебувати без дозволу адміністрації в гуртожитках, в яких вони не проживають, або на виробничих об'єктах, на яких не працюють. Засуджені зобов'язані пересуватися по території УВП лише групами і тільки строєм.

Вимоги, які регламентують життя і побут засуджених. Передусім — це організація в кожній установі розпорядку дня, встановлення різних умов тримання і правил розміщення засуджених, їх матеріально-побутового забезпечення, правил користування грошима, а також правил, що регулюють питання взаємин адміністрації і засуджених, засуджених між собою і з іншими особами.

Вимоги, спрямовані на ізоляцію засуджених. Обов'язкова ізоляція передбачає виключення можливості здійснення засудженими нових злочинів або правопорушень, забезпечення точного й неухильного виконання ними своїх обов'язків. Вона виражається в ізоляції:

1) засуджених — від суспільства;

2) засуджених — один від одного відповідно до вимог ст. 21 ВТК про роздільне тримання в УВП чоловіків і жінок, неповнолітніх і дорослих, вперше засуджених до позбавлення волі і тих, які раніше відбували це покарання; вперше засуджених за злочини, що не є тяжкими, і вперше засуджених за тяжкі злочини.

Ступінь ізоляції досягається поміщенням засудженого на підставі вироку чи ухвали суду в УВП відповідного виду режиму і здійсненням охорони протягом усього періоду відбування покарання.

Роздільне тримання засуджених всередині УВП досягається Шляхом покамерного тримання у тюрмах і колоніях особливого режиму. Особи, які злісно порушують режим, можуть бути ізольовані від інших засуджених шляхом поміщення у штрафний (дисциплінарний) ізолятор, у карцер або переведені в приміщення камерного типу (в колоніях загального, посиленого, суворого режиму) або в одиночні камери (в колоніях особливого режиму). Засуджені, які відбувають покарання в колоніях і які злісно порушують режим, з метою посилення карального впливу на них, можуть бути переведені для подальшого відбування покарання у тюрму на строк до трьох років.

Вимоги ізоляції також включають правила режиму, які регулюють надання засудженим побачень, одержання ними посилок, передач, бандеролей, листування засуджених. Сюди ж належать норми, які регламентують питання організаційно-технічного характеру, оскільки від них безпосередньо залежить ступінь ізоляції засуджених.

Вимови загальногромадянського характеру. Вони характеризують моральні основи режиму. До них належать обов'язок працювати, підвищувати свій загальноосвітній рівень, здобувати професію, дотримуватися правил поведінки у взаєминах із співробітниками УВП і один з одним, утримувати в чистоті житлові та робочі приміщення, дотримуватися правил особистої гігієни.

Реалізація названих вимог режиму передбачає створення системи спеціальних заходів, які в літературі дістали найменування "засоби забезпечення режиму" або "способи забезпечення режиму". У юридичній науці ця проблема ще недостатньо досліджена. Насамперед, немає єдності поглядів на те, які елементи варто віднести до засобів забезпечення режиму.

Окремі автори розглядають засоби забезпечення режиму як елементи змісту режиму. Так, на думку О. О. Рябініна, до елементів режиму належить охорона засуджених і нагляд за ними. М. О. Бєляєв у зміст режиму включає застосування заходів заохочення і стягнення, а також заходів безпеки. І. О. Сперанський нагляд відносить до елементів режиму і засобів його забезпечення.

На наш погляд, таке змішання навряд чи обгрунтоване, елементи змісту режиму повинні бути чітко відмежовані від засобів його забезпечення, оскільки вони мають різну цільову спрямованість, неоднакову правову природу. Якщо режим є сутністю і змістом покарання у вигляді позбавлення волі, виражає передбачену в ньому кару, то засоби забезпечення режиму спрямовані саме на забезпечення його основних вимог, і тим самим не можуть розглядатися як обов'язкові елементи кари, оскільки вони в разі відсутності погрози чи порушень вимог режиму взагалі не застосовуються (наприклад, заходи стягнення, заходи безпеки). Отже, засоби забезпечення режиму не входять до його змісту, а необхідні для його підтримки й охорони.

Виходячи з цього, засоби забезпечення режиму з урахуванням їхньої правової природи можна класифікувати так:

1. Засоби забезпечення режиму, які носять характер пе|»Вконання:

— правове виховання засуджених;          знео

— агітаційна і пропагандистська робота;   

— індивідуальна виховна робота;

— заходи заохочення;        

— суспільний вплив.

2. Засоби забезпечення режиму, які носять характер примусу:

— охорона і нагляд за засудженими;

— дисциплінарна практика (заходи стягнення);

— робота оперативно-режимної служби;

— застосування технічних засобів, за допомогою яких попере-джується проникнення до засуджених заборонених предметів;

— заходи безпеки (вогнепальна зброя, спецзасоби).

3. Засоби забезпечення режиму, які носять контрольно-правовий

характер:

— відомчий, судовий, прокурорський контроль;

— адміністративна, матеріальна і кримінальна відповідальність.