На наш погляд, питання режиму позбавлення волі — одне з найважливіших у кримінально-виконавчому праві. Термін "режим" часто зустрічається в нормах діючого кримінального і кримінально-виконавчого законодавства. Проте в законі поняття режиму не визначене, а сам термін "режим" у законодавчих актах застосовується в різних значеннях. Таке неоднозначне вживання законодавцем терміну вимагає з'ясування його смислу.

Спроба визначити поняття режиму була зроблена ще у 20-ті роки XX ст. проф. С. В. Познишевим: "Пенітенціарний режим, у широкому смислі цього слова, обіймає всю систему заходів, за допомогою яких пенітенціарні установи прагнуть до досягнення своїх цілей". Професор Б. С. Утевський дав визначення режиму у вузькому смислі цього слова: "Режим складається з розпорядку дня, з регулювання порядку пересування в місцях позбавлення волі; із правил, які встановлюють форми спілкування засуджених із зовнішнім світом, із системи заходів заохочення і заходів дисциплінарного стягнення".

В юридичній літературі існує точка зору, згідно з якою норми режиму, що мають каральний характер, входять до змісту покарання, а решта норм вказують на режим як на один з основних засобів ресоціалізації засуджених. Дослідження норм притаманних режиму відбування покарання, показує, що їх можна розділити на чотири групи:

— норми, які встановлюють права і обов'язки засуджених;

— норми, які визначають межу ізоляції й інших правообмежень засуджених;

— норми, які регламентують або так чи інакше впливають на побут засуджених;

— норми, які обмежують конституційні й цивільні права засуджених.

Отже, можна стверджувати, що норми, які регламентують режим відбування покарання, визначають зміст кримінального покарання, тобто конкретизують кару. Цілком очевидно, що конкретизація кари повинна мати на меті не лише спричинення засудженому певних позбавлень та обмежень фізичного, майнового, морального й іншого характеру, а й здійснювати позитивний вплив на суспільну думку з точки зору практичного втілення у життя окремих положень кримінально-виконавчої політики, а також мати виховне значення для засудженого.

В загальному значенні слово "режим" (франц. ге^іте, від лат. ге^ітеп — управління) розуміється як встановлений розпорядок життя (роботи, харчування, відпочинку тощо) або сукупність правил, і норм для досягнення якоїсь мети1. Коли ж йдеться про режим засудженого до позбавлення волі, то цей термін вживається у спеціальному, пенітенціарному значенні — як розпорядок життя людини, яка відбуває покарання в місцях позбавлення волі (тосіиз уіуєпсіі). У цьому разі режим визначає специфіку умов, привнесених у життя засуджених до кримінального покарання притаманним йому комплексом правообмежень.

Поміщення осіб, які скоїли злочини, в місця позбавлення волі ставить потребу врегулювання правом їх спосіб життя, в тому числі й такого, який на волі регулюється просто нормами загальнолюдської моралі. Це особливо важливо тому, що різні елементи покарання (кари) навмисне спрямовані на спричинення засудженому страждань, переживань (ізоляція від суспільства, тримання під вартою, обмеження в побаченнях тощо). Тому при визначенні юридичної природи режиму відбування покарання у вигляді позбавлення волі потрібно виходити насамперед з того, що це правовий інститут, який регламентує спосіб життя засудженого в УВП. І сьогодні в нормах кримінально-виконавчого права закріплено, що засуджені зобов'язані проживати в спеціально обладнаних установах під вартою і цілодобовим наглядом, дотримуватися суворих правил поведінки й розпорядку дня. Вони підлягають обшуку і догляду, в установленому порядку ведуть листування, дістають побачення з рідними тощо.

Тому всю сукупність правил, які визначають конкретний порядок відбування покарання, встановлених кримінально-виконавчим законодавством і обов'язкових для засуджених, і слід вважати режимом відбування покарання.

Разом з тим, можна дати і таке поняття режиму: це керований, регульований нормами кримінально-виконавчого права, реалізований у певній організаційно-правовій формі карально-виховний процес

У літературі найбільш поширеними є три точки зору про поняття режиму. Він визначається як порядок діяльності виправно-трудових установ (М. О. Бєляєв); як регламентування порядку тримання засуджених у виправно-трудових установах (М. Я. Гінзбург); як урегульований нормами кримінально-виконавчого права порядок виконання і відбування покарання (М. О. Стручков, І. О. Сперан-ський). Представники останньої точки зору характеризують поняття режиму неоднаково: як порядок реалізації позбавлення волі; сукупність правил поведінки засуджених; порядок, що встановлений при відбуванні покарання; порядок тримання засуджених; сукупність правил, що регулюють обсяг обмежень, встановлених для засуджених, і порядок їх реалізації.

На наш погляд, режим позбавлення волі складається з двох частин: 1) правил, які виражають правообмеження, що обумовлені вимогами безпеки, і тому належать до змісту покарання; 2) правил особистої поведінки в жилому приміщенні, побуті, стосовно інших осіб (розпорядок дня, заборона лежати одягненим у ліжку і т. ін.), що входять до системи заходів виправного впливу, які не містять у собі елементів кари.

Звідси можна зробити висновок, що режим позбавлення волі — це встановлені нормами кримінально-виконавчого права порядок і умови відбування (виконання) покарання, які забезпечують реалізацію кримінально-правової кари, створюють умови для застосування заходів виправно-трудового впливу до засуджених для досягнення цілей покарання.

Режим є структурним управлінським елементом цілісної системи засобів виправлення засуджених або, як прийнято говорити в теорії управління, її підсистемою. Структурний елемент системи створюється для виконання певної функції. У функціях режиму проявляється його сутність.

Серед функцій режиму в місцях позбавлення волі важливо вміти розрізняти основні — ті, для яких він створений і врегульований законом, і ті, які забезпечують їх виконання. Функції можуть виступати як завдання, які формулюються відповідними положеннями закону.

До основних функцій режиму необхідно віднести: каральну; забезпечення ефективного застосування заходів виправного впливу; виховну; функцію регулювання кримінально-правової кари; функцію спеціального та загального попередження.

Каральна функція. Закріплена в ст. 1 ВТК, де вказується, що виправно-трудове законодавство має своїм завданням забезпечення виконання кримінального покарання. Каральний вплив режиму міститься в самому факті позбавлення волі і в тих обмеженнях, які встановлені для засуджених. Характер обмежень залежить від виду УВП і може змінюватися під час відбування покарання. Каральна функція режиму покликана стримувати засуджених від скоєння нових злочинів не лише залякуванням, а й стимулюванням їх прагнення до отримання тих благ, що, відповідно до закону, можуть бути надані особам, які стали на шлях виправлення.

Функція забезпечення ефективного застосування заходів виправного впливу. Складні та різноманітні завдання виправлення засуджених не можуть бути вирішені тільки засобами кари. Тому у кримінально-виконавчому законодавстві закріплене принципове положення про необхідність застосування до осіб, які відбувають покарання, заходів виправного впливу (ст. 2, 4 ВТК), що не мають ознак кари. Ці заходи в процесі застосування поєднуються з покаранням, активно взаємодіють з режимом. А режим створює умови для їх ефективної реалізації.

Відбування покарання у місцях позбавлення волі викликає потребу врегулювання правом багатьох сторін життя, в тому числі й тих, які на волі регламентуються не так детально. Згідно із законом, в УВП засуджені обов'язково повинні працювати, відвідувати виховні заходи, навчатися в школі чи на виробництві. Забезпечення цих обов'язків відповідає меті виправного впливу. За ухилення від заходів виправного характеру засуджені можуть бути піддані дисциплінарним стягненням.

Режим для заходів виправного впливу виступає немов би "точкою опори", завдяки якій організація і сприйняття виправного впливу проходить предметніше і полегшує цілеспрямованість виховання. Більше того, правообмеження в низці благ, що містяться в режимі, спонукають засуджених до намагання поповнити ці блага у сфері виправного впливу. У взаємодії з режимом, заходи виправного впливу сприяють правильному сприйняттю покарання засудженими, переконують в його справедливості та необхідності відбути без порушень встановлених правил поведінки.

Виховна функція. У процесі виконання покарання, реалізації кари досягається завдання виправлення засуджених. У законі (ст. 72 ВТК) прямо вказується, що режим — один з основних засобів виправлення засуджених.

В юридичній літературі зазначається, що виховні можливості кари суттєво обмежені. А якщо до режиму віднести тільки правила, що виражають кару, то тоді він втрачає самостійне значення. Саме режим у цілому, тобто в сукупності його каральних елементів і тих, що не носять ознак кари, становить один з основних засобів виправлення засуджених.

Реалізація виховної функції режиму дозволяє посилити його роль, підкріпити виховання за допомогою кари власне вихованням. Саме з цих позицій можна глибше зрозуміти можливості режиму, який передбачає формування належної поведінки засуджених.

Виховна функція режиму зводиться до того, що він

1) може бути поштовхом до морального удосконалення особи через спричинення засудженому переживань і страждань, які пов'язані з втратою волі;

2) сприяє формуванню в засудженого необхідних не тільки в УВП, а й на волі корисних навичок і якостей, оскільки привчає його до систематичного, довготривалого та суворого дотримання встановлених правил поведінки;

3) сприяє в сукупності з іншими засобами виправлення вихованню у засуджених високої правосвідомості;

4) допомагає подолати негативні риси особи, які призвели її до скоєння злочину, усвідомити цінність втрачених благ;

5) сприяє вихованню у засуджених стійкості проти скоєння злочинів у майбутньому.

Аналіз поведінки засуджених в УВП показує, що порушення режиму допускаються, як правило, у початковий період відбування покарання, коли засуджені сприймають режим тільки як примус. Уся діяльність працівників УВП повинна бути спрямована на те, щоб переконати засудженого в доцільності й необхідності дотримуватися встановлених для них правил поведінки. Заходами переконання в цьому разі є не тільки слово (агітаційно-пропагандистська робота), а й сама обстановка в УВП, застосування заходів заохочення до осіб, які дотримуються вимог режиму, і заходів стягнення до його порушників.

Функція регулювання кримінально-правової кари. Режим позбавлення волі не тільки конкретизує це покарання, а й є регулятором його каральної сили, виступає основним критерієм при визначенні виду позбавлення волі. Регулятивна функція режиму реалізується через створення різних умов тримання залежно від характеру і ступеня суспільної небезпеки скоєного злочину, особи і поведінки засудженого. Ці умови дістали своє відображення у відповідних нормах кримінально-виконавчого законодавства (статті 45—47 ВТК).

функція спеціального і загального попередження. Кримінально-правова кара, яка виражена в режимі позбавлення волі, відповідно до ст. 1 ВТК застосовується для попередження нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Караючи засудженого, режим одночасно виконує функції виховання, спеціальної і загальної превенції.