При внесенні протесту, вирок виконувався під заставу або поручительство для забезпечення позову у разі його перегляду. Після прийняття застави суд призначав термін для подання апеляційної заяви, яка мала містити вказівки на причини незадоволення сторони вироком суду. Устав визначав термін для подання апеляційної заяви - три місяці (Ст. 96). Апеляційна заява подавалася у той самий суд, де розглядалася справа. Після отримання заяви суд повідомляв іншу сторону про це і встановлював термін у чотири тижні для надання пояснень у справі (Ст. 97). Не дозволялося приводити нові докази і обставини, яких не було у справі на попередньому судовому розгляді.

Важливе значення мали відносини між градоначальником і комерційним судом, оскільки ,градоначальник в Одесі є блюститель виконавчої влади і судових форм, (Ст. 100). Ці відносини регламентувалися восьмим розділом Уставу. Комерційний суд мав письмово повідомляти градоначальника про всі окремі і остаточні вироки, які вимагали виконання. У першому випадку градоначальник міг призупинити виконання вироку, до того часу поки справа не буде розглянута формально. У другому випадку він не міг відстрочити виконання, оскільки вирок забезпечувався заставою. Градоначальник давав згоду на виконання вироку відповідно до рішення комерційного суду. Він мав право бути присутнім у суді під час розгляду справи, але не повинен був втручатися в судовий розгляд (Ст. 108).

Дев`ятий розділ регламентував повноваження голови та інших членів суду. Зокрема, вказувалося, що ,голова є блюститель порядку розгляду справ, (Ст. 110). У разі рівності голосів, його голос був вирішальним. Він здійснював управління канцелярією комерційного суду, віддавав розпорядження про оформлення всіх паперів, які надсилалися міністру юстиції, ревізував протоколи і судові книги. У разі виявлення порушення, за згодою градоначальника міг звільнити з посади чиновника, винного у цьому і віддати його під суд (Ст. 115). Голова суду не мав права відлучатися з міста без згоди градоначальника, а у випадку відсутності, його місце займав один з членів суду. Члени комерційного суду за невиконання форм судочинства несли дисциплінарну відповідальність (Ст. 119).

У десятому розділі мова йшла про функції секретаря комерційного суду. Він мав складати всі судові акти, протоколи, визначення, вів судові книги і відповідав за їх точність. Витяги з справ також складав секретар або один з членів суду. Секретар озвучував рішення суду і потім записував його до протоколу. Якщо ж справа була складною, то законодавець встановлював відповідні вимоги щодо складання витягів. Вони мали включати предмет спору, обставини та наслідки, докази обох сторін, а також підстави і нормативне обґрунтування судового рішення. Витяги з справи підписувалися обома сторонами (Ст. 125).

Секретар не мав права займатися торгівлею. Він мав двох помічників, один з яких займався справами малолітніх. Якщо ж секретаря було спіймано на хабарах, він негайно звільнявся з посади і притягувався до судової відповідальності (Ст. 128).

Останній розділ Уставу регламентував функції маклерів і бракувальників. Підкреслювалося, що маклери і бракувальники відносилися до людей присяжних, призначених урядом. З одного боку, вони мали полегшити процес укладання купцями різноманітних торгових угод, а з іншого, повинні були зміцнювати громадську довіру до товарів, що реалізовувалися (Ст. 129). Маклери повинні були записувати до книг торгові угоди, які укладалися купцями, зміст цих угод, що здійснювалися через їх посередництво. За підлог, за нанесену навмисно шкоду своєму довірителю, маклери притягувалися до судової відповідальності (Ст. 131, 134).

Зробимо деякі висновки. Дослідження причин і умов комерційного судочинства на теренах Російської імперії підтверджує думку, що ,специфіка історико-правового пізнання зумовлена перш за все специфікою самого об'єкту пізнання, який в загальному вигляді можна визначити... як історико-правову реальність,[113, с.10]. Саме такою історико-правовою реальністю і був Одеський комерційний суд. Історичний дискурс вітчизняного торгового судочинства показав, що воно має давні і глибокі традиції, починаючи ще з часів Київської Русі. Бурхливий розвиток Одеси на початку ХІХ століття відродив цю традицію на якісно новому рівні, оскільки комерційні суди поєднували традиції з вимогами часу, а в деяких випадках і випереджали його.