Кримінально-виконавче право тісно взаємопов'язане з кримінально-процесуальним правом, насамперед, по лінії виконання вироків суду. Виконання покарання є складовою частиною виконання обвинувального вироку, і з дня набрання ним чинності починають реалізовуватися норми кримінально-виконавчого права. Кримінально-процесуальне право покликане забезпечити здійснення правосуддя: певною мірою кримінально-виконавче право забезпечує реалізацію результатів правосуддя, оскільки регулює виконання вироку в частині покарання. Обидві галузі права оперують спільним понятійним апаратом, мають суміжні інститути і норми (звільнення від відбування покарання за хворобою, умовно-дострокове звільнення від покарання і заміна покарання більш м'яким, зміна умов тримання засуджених до позбавлення волі тощо). Розмежування названих галузей права визначається тим, що кримінально-виконавче право регулює післясудову процедуру реалізації вказаних суміжних інститутів, а кримінальне-процесуальне право — їх судову процедуру.

Кримінально-виконавче право тісно пов'язане з конституційним правом при регулюванні правового статусу засуджених, з адміністративним правом у сфері управління установами і органами виконання покарань, проходження служби співробітниками цих органів, застосування ними фізичної сили, спецзасобів і зброї до засуджених.

Норми кримінально-виконавчого права помітно втручаються у сферу трудового, цивільного, шлюбно-сімейного, фінансового та інших галузей права. Тією чи іншою мірою вони закріплюють правила поведінки, які в умовах звичайного життя врегульовані нормами Цих галузей. При створенні відповідних норм кримінально-виконавчого права за основу брали норми названих галузей права, які набули при цьому новий зміст і лише за формою нагадували норми зазначених галузей права Іншими словами, частина норм кримінально-виконавчого права є результатом "трансформації" норм інших галузей права. Така видозміна спричинена виникненням у громадянина статусу засудженого.

Викладені вище положення дозволяють визначити кримінально-виконавче право як установлену згідно з вимогами кримінально-виконавчої політики систему юридичних норм, що регулює суспільні відносини, які виникають у процесі виконання покарання, в інтересах виправлення осіб, які скоїли злочини, та попередження здійснення нових злочинів (рецидиву) як самими засудженими, так і іншими особами.

У цих відносинах беруть участь установи й органи, які виконують вироки до різних видів покарання, громадськість і трудові колективи у зв'язку з виконанням покладених на них завдань, адміністрації підприємств, установ і організацій, де працюють засуджені, а також окремі громадяни.

В основі будь-яких суспільних явищ і права лежать певні принципи. Вони відображають політичну і соціально-економічну природу державного устрою, закономірності розвитку суспільства, визначають політику держави в усіх сферах громадського життя, у тому числі у сфері боротьби із злочинністю. Норми права, які не відповідають цим принципам, не мають права на існування.

Кримінально-виконавче право, як і інші галузі права, має свої основні засади. Принципи кримінально-виконавчого права — це основні ідеї, керівні положення, які визначають стратегію та напрями розвитку інститутів і норм цієї галузі права, забезпечують системність правового регулювання суспільних відносин, що виникають при виконанні покарань. Принципи кримінально-виконавчого права носять нормативний характер і пронизують усе кримінально-виконавче право, складаючи його підвалини.

Форми закріплення принципів у кримінально-виконавчому законі різні. Одні з них визначаються у вигляді формул, другі — у вигляді формул, що частково розкривають зміст того чи іншого принципу у поєднанні з конкретними нормами, треті — у сукупності певних норм.

Кримінально-виконавче право — це не проста сукупність норм, а їхня система. Властивості системності їй передусім надають принципи, що виступають не лише в якості регулятора суспільних відносин, а й певною мірою створюють їй характер саморегулювальної системи, системи внутрішньо погодженої.

На відміну від правових норм, принципи не забезпечуються санкцією. Відповідальність за їхнє порушення настає відповідно до санкцій, встановлених за недотримання конкретних норм, в яких реалізується зміст того чи іншого принципу. Порушення принципів у нормотворчій діяльності спричиняє дію санкцій особливого роду. У таких випадках принципи самі "карають" за відступ від них, що виражається в дезорганізації системи, у зниженні ефективності її функціонування.

Критерії, за якими положення та ідеї, виражені в законі, можуть бути віднесені до принципів кримінально-виконавчого права.

• вони повинні відображати загальну спрямованість кримінально-виконавчої політики і закономірності в розвитку кримінально-виконавчої системи, а також предмет, завдання, функції кримінально-виконавчого законодавства;

• у своїй сукупності вони мають пронизувати все кримінально-виконавче законодавство, вказувати на основні напрямки його розвитку й удосконалення;

• вони повинні характеризуватися стабільністю;

• вони мають бути внутрішньо погодженими та взаємопов'язаними і повинні становити систему.

Система принципів кримінально-виконавчого права поділяється на три групи: загально-правові, міжгалузеві, галузеві. Загально-правові принципи включають законність, демократизм, гуманізм, міжгалузеві — соціальну справедливість, невідворотність виконання покарання; галузеві — рівність засуджених перед законом, підпорядкування правового регулювання завданню виправлення засуджених, диференціацію та індивідуалізацію виконання покарання, поєднання покарання із заходами виправного впливу, участь громадськості у виконанні покарання та виправленні засуджених. Розглянемо ці принципи детальніше.

а) Загально-правові принципи кримінально-виконавчого права

Принцип законності — конституційний, закріплений у низці статей Конституції України (статті б, 19, 24, 68 та ін.). У кримінально-виконавчому праві він проявляється в забезпеченні верховенства закону, який регулює виконання покарання та його пріоритети перед іншими нормативними актами, що регулюють суспільні відносини в цій сфері. Принцип законності реалізується в точному й суворому дотриманні кримінально-виконавчого законодавства установами й органами виконання покарань, посадовими особами, працівниками організацій, що взаємодіють з установами й органами виконання покарань, військовослужбовцями, які здійснюють охорону і конвоювання засуджених, громадськими організаціями, котрі беруть участь у виправленні засуджених, окремими громадянами при відвіданні місць відбування покарання і самими засудженими. Цей принцип закріплений також у статтях 4, 10, 11 ВТК України.

Принцип демократизму відображає сутність багатьох інститутів і норм кримінально-виконавчого права. Насамперед, він реалізується у визнанні засудженого суб'єктом цієї галузі права. Принцип демократизму виражається в сутності організації процесу виправлення засуджених, відкритості установ і органів виконання покарань, насамперед, у залученні громадськості до виховної роботи із засудженими, здійсненні контролю за діяльністю органів виконання покарань. Цей принцип закріплений у статтях 8, 9, 122—126 ВТК України.

Принцип гуманізму кримінально-виконавчого права дістає свій вияв у багатьох інститутах і нормах Виправно-трудового кодексу України й інших нормативних актах, які регулюють виконання покарань. Він закріплений у численних міжнародних документах про права людини і поводження із засудженими. Цей принцип проявляється також і в тих цілях, які ставить держава при виконанні покарання, — виправлення засуджених, повернення їх до суспільства повноправними його членами. Він реалізується у заходах виправного впливу: суспільно-корисній праці, інтенсивному психолого-педа-гогічному впливі, професійній підготовці і загальноосвітньому навчанні, поряд з жорсткими режимними вимогами, що забезпечують дисципліну і порядок у місцях позбавлення волі, але одночасно створюють умови для забезпечення прав засуджених аж до умовно-дострокового звільнення.

б) Міжгалузеві принципи кримінально-виконавчого права

Принцип соціальної справедливості покликаний оберігати інтереси суспільства, захищати його від нових злочинних посягань, відновлювати порушене злочином почуття справедливості. Цей принцип відображений у ст. 1 ВТК України, яка визначає завдання кримінально-виконавчого законодавства, насамперед — забезпечення реалізації покарання (кари), і в ст. 7, що встановлює основні засоби виправлення засуджених. Виконання останніми своїх обов'язків — першочергова вимога соціальної справедливості.

Принцип невідворотності призначення і виконання покарання означає безумовність виконання покарання, призначеного судом, обов'язок засудженого терпіти кару.

в) Галузеві принципи кримінально-виконавчого права

Принцип рівності засуджених перед законом. Його підґрунтям є конституційний принцип рівності всіх перед законом (ст. 24 Конституції України), а також Загальна декларація прав і свобод людини (ст. 7), Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими (ст. 6).

Принцип підпорядкування правового регулювання завданню виправлення засуджених. Він характеризує соціальну спрямованість кримінально-виконавчого права, його інститутів, норм і принципів. У діючому законодавстві (ст. 1 ВТК України) завдання виправлення засуджених поставлено на перше місце. Принцип виправлення закріплений також у ст. 49 ВТК України, згідно з якою виробничо-господарська діяльність виправно-трудових установ має бути підпорядкована їх основному завданню — виправленню і перевихованню засуджених.

Для працівників установ і органів виконання покарань вимоги цього принципу полягають у тому, щоб вся організаційна і практична діяльність були підпорядковані переважно досягненню мети виправлення засуджених. Кожне з управлінських рішень, що приймається, мусить оцінюватися передусім саме з цієї точки зору.

Принцип диференціації та індивідуалізації виконання покарання — похідний від такого принципу кримінального права, як диференціація та індивідуалізація відповідальності. У кримінально-виконавчому праві він виражається в диференціації та індивідуалізації виконання (відбування) покарання. Диференціація виконання покарання полягає в тому, що до різних категорій засуджених залежно від тяжкості вчинених ними злочинів, злочинної діяльності в минулому, форми вини, поведінки в процесі відбування покарання застосовується каральний вплив у різних обсягах.

Один із методів диференціації виконання покарання — класифікація засуджених і розподіл їх по видах виправно-трудових установ. Цей принцип дістав відображення в статтях 12, 21 ВТК України.

Принцип індивідуалізації виконання покарання базується на обліку не групових, а індивідуальних особливостей особи засудженого, які враховуються при відбуванні ним покарання. Так, у ст. 7 ВТК України, в якій закріплений цей принцип, вказується, що засоби виправлення повинні застосовуватися з урахуванням характеру і ступеня суспільної небезпеки вчиненого злочину, особи засудженого, а також його поведінки і ставлення до праці.

Поєднання покарання із заходами виправного впливу передбачає, що виконання покарань має супроводжуватися застосуванням до засуджених різних заходів виховання. Це стосується не тільки засуджених до позбавлення волі чи виправних робіт, відносно яких застосовується весь комплекс заходів виправно-трудового впливу згідно зі ст. 7 ВТК України, а й покарань, не пов'язаних із застосуванням цих заходів. До таких засуджених повинні застосовуватися в обов'язковому порядку загальні заходи виховного характеру. Правовою підставою застосування цих заходів є вирок суду, що набрав чинності.