Всього на сайті:

Дисертацій, Курсових: 2875

Підручників з права онлайн: 41

НПК кодексів України онлайн: 16

2. Особливості організації та планування розслідування розкрадань. Обставини, що підлягають установленню

Сторінки матеріалу:

  • 2. Особливості організації та планування розслідування розкрадань. Обставини, що підлягають установленню
  • Сторінка 2

Вирішення питання про порушення кримінальної справи щодо будь-якого злочину, зокрема і про розкрадання чужого майна, залежить від наявних для цього законних приводів і достатніх підстав.

Приводи, зазвичай, очевидні. Це:

  1. заяви громадян або представників громадськості (заяви та листи дійсних чи колишніх працівників підприємства, установи, організації, на якому мають місце факти розкрадання; заяви і повідомлення клієнтів суб'єкта господарювання; заяви громадян: пайовиків, акціонерів, вкладників тощо);
  2. повідомлення службових осіб підприємств, установ, організації (зокрема повідомлення організацій - засновників юридичних осіб; фінансових, податкових, контролюючих органів тощо);

3)   публікації, повідомлення, передачі тощо у ЗМІ;

4)    явка з повинною;

  1. безпосереднє виявлення ознак розкрадання органом дізнання, слідчим, прокурором, суддею, судом.

Підстави до порушення кримінальної справи - фактичні дані (відомості про факти), що вказують на ознаки злочину. Такими фактичними даними слугують, здебільшого, відомості про вже згадувані сліди - ознаки відповідних елементів складу розкрадань.

Незважаючи на початково доволі очевидний і достовірний характер цих відомостей, порушенню кримінальних справ про розкрадання чужого майна передує різнотермінова, залежно від наявної ситуації, дослідна перевірка.

Вона полягає у:

-   витребуванні документів, які підтверджують або спростовують (заперечують) дані, викладені в первинних матеріалах;

-   відібранні пояснень від окремих осіб;

  • вивченні технології виробництва або характеру діяльності (функціонування) об'єкта, на якому, згідно з первинними матеріалами, вчинено розкрадання;
  • аналізі нормативних актів, що регламентують діяльність суб'єкта господарювання та особливостей роботи пов'язаних із ним організацій;
  • вивченні товаро- і документообігу підприємства, установи, організації тощо;

-   організації та виконанні вибіркових (несуцільних) інвентаризацій, або ж ревізії чи перевірки стану ведення обліку, зберігання, витрат товарно-матеріальних цінностей тощо.

Слідчі, незалежно від їхньої відомчої належності, прокурорські працівники, здійснюючи перевірку, можуть скористатися допомогою працівників управлінь із боротьби проти економічних злочинів, податкової міліції, СБУ тощо, які можуть використати для цього свої оперативно-розшукові повноваження.

Вивчаючи акт ревізії (інвентаризації), аудиторської перевірки, треба з'ясувати:

-    які конкретно факти встановлено ревізором;

-    якими документами або поясненнями це підтверджується;

-    як пояснюють ці факти відповідальні службові особи;

-    який висновок ревізора щодо цих пояснень;

  • чи наявні в акті ревізії вказівки на найбільш достовірні ознаки розкрадання.

Не останню роль у перевірочних діях і прийнятті рішення про порушення кримінальної справи відіграє обізнаність про способи розкрадань, сліди - ознаки цих способів, особливо в документах. Професійно підготовлений прокурор, слідчий, працівник органу дізнання тощо порівняно легко виявляє ознаки розкрадання і своєчасно порушує (або ініціює порушення) кримінальну справу, унеможливлюючи знищення заінтересованими особами цінних доказів.

У ході дослідчої перевірки шукають пояснення таким загальним версіям:

  • мало місце розкрадання у відповідній формі незаконного відчуження майна;
  • мало місце не привласнення (розкрадання), а інший господарський чи службовий злочин;

'- розкрадання не було, вчинено правомірну цивільно-правову угоду тощо.

Окремі версії конструюються щодо:

-    способів учинення розкрадання;

-    прийомів приховування слідів злочину;

  • складу, структури і розподілу функцій, ролей злочинної групи розкрадачів;

 

  • способів реалізації та місць зберігання (переховування) викраденого майна;
  • злочинів, що супутньо сприяли підготуванню до розкрадань;

-   можливих методів і способів протидії розслідуванню.

У ході розслідування розкрадань, вчинюваних привласненням, розтратою майна або заволодіння ним через зловживання службовим становищем повинні бути встановлені (доказані) такі обставини:

1)  спосіб розкрадання (готування, вчинення, приховування);

  1. факти привласнення або інші форми відчуження ввіреного майна;
  2. вид і розмір незаконно відчуженого від власника майна (цінностей);

 

4)   місце і час (період) усіх злочинних діянь;

5)   особа чи особи, ідо вчинили розкрадання, роль кожного;

6)   вина, мотиви і цілі злочинних дій кожного обвинуваченого;

7)  обставини, що характеризують особу обвинуваченого; 
обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання;

8)  характер і розмір шкоди;

9)  інші злочини, що певним способом пов'язані з розслідува- 
ним покаранням;

10) причини та умови, що сприяли вчиненню цього злочину 
та іп.

Установлення способу розкрадання - вихідна позиція в доказуванні злочину. Від способу розкрадання залежить, як уже зазначалося, встановлення розміру викраденого, учасників злочинної групи, характеру і розміру шкоди та інших важливих обставин. Доказуванням джерела розкрадання перевіряються версії щодо розкрадання врахованого чи неврахованого майна у вигляді резервів, створених спеціально для незаконного відчуження; майна одержаного зі стороннього джерела розкрадання для реалізації. Із наведеного відомо, що ознаками розкрадання врахованого (підзвітного) майна є недостачі та факти їх приховування, а слідами - ознаками інших джерел - надлишки майна і коштів, що виявляються в ході аудиторських перевірок, факти створення таких надлишків.

Залежно від слідів розкрадання, які можуть бути систематизовані за формою та місцем прояву і змістом, джерелами виявлення цих слідів (ознак) є:

  • виробничі підрозділи підприємств, де виготовляється (вирощується, заготовляється, переробляється) продукція, звідки надходить сировина, місця збуту готових виробів, реалізації товарів;
  • транспортні підприємства, які здійснюють перевезення сировини, готової продукції, товарів;

-   бухгалтерія підприємств, установ, організацій; планові, статистичні, технологічні підрозділи, їхні вищі органи, а також суміжні структури;

-    контрольно-ревізійні органи;

-    органи державних інспекцій;

  • органи стандартизації та сертифікації, пробірного нагляду та іп.;
  • контролюючі органи (Національний банк, Антимонополь-ний комітет, Фонд державного майна, Державна податкова адміністрація, Державна митна служба, Державний комітет у справах захисту прав споживачів тощо);

-    правоохоронні органи;

-    аудиторські фірми.

Установлення фактів вилучення або інших способів відчуження ввіреного майна - важлива ланка в доказуванні розкрадання. Не завжди стає можливим виявити все викрадене, оскільки воно часто швидко (негайно після відчуження) реалізується, перетворюється на гроші (хіба що предметом посягання вже були гроші, валютні кошти), які витрачаються або надійно переховуються. Відчужене розтратою майно споживається, продається чи іншим способом реалізується. Незважаючи на це, перед органом розслідування завжди стоїть завдання довести конкретні факти вилучення або розтрати.

Вид і розмір розкраденого. Види привласненого чи розтраченого - це, як уже зазначалось, товари, гроші, цінні папери тощо. Викрадене повинно бути конкретизовано за назвою, зовнішнім виглядом, формою, кольором, номерами та іншими індивідуальними позначеннями (наприклад, щодо цінних паперів). Розмір відчуженого майна встановлюється в сумі за цінами на день розкрадання.

Місце і часовий період учинення всіх злочинних діянь. Привласнення, розтрати і службові заволодіння чужого майна зазвичай вчиняються протягом тривалого часового періоду. Крім цього, розкрадання реалізуються в декілька етапів, епізодів. Час (період), протягом якого вчинялися розкрадання, інтервал кожної злочинної операції та місця їх перебігу (підприємство, установа, організація) - повинні бути визначені в цілому та щодо окремих епізодів.

Розкрадач або група розкрадачів і роль кожного у злочині. Встановлюючи обвинуваченого, слід достовірно переконатися, що це власне та особа, якій було ввірено майно власником (фізичною особою чи організацією). Якщо в розкраданні брали участь декілька осіб (у справах про групові розкрадання), тоді необхідно встановити злочинну роль і дії кожної з них (лідера групи, активних і другорядних учасників тощо).

Вина, мотиви і цілі злочинних дій обвинувачегюго (обвинувачених). Розкрадання - завжди умисний злочин, отже, необхідно довести намір обвинуваченого збагатитися чи одержати щось реально для себе, своїх близьких; довести, що вилучене він відокремив від загальної маси цінностей і приєднав до свого майна з метою розпорядитись ним як власним, а потім звернув на свою користь (привласнення, службове заволодіння) або, не відокремлюючи, розтратив цінності в корисливих цілях.

Обвинувачені можуть оспорювати факти відчуження і звернення цінностей на свою користь. Для перевірки цих можливих версій захисту до плану розслідування вводять чотири напрями роботи: 1) дослідження способу життя розкрадачів; 2) пошук викраденого майна, грошей, цінних паперів, коштовностей тощо, набутих злочинним способом; 3) доказування того, що все виявлене належить розкрадачеві; 4) виявлення фактів передан-ня викраденого іншим особам із корисливою метою.

Дослідження способу життя планується щодо встановлення всіх можливих доходів і витрат сім'ї обвинуваченого. Для цього консультуються з фахівцями, які знають із чого складаються середні доходи і витрати відповідного рівня сім'ї у регіоні (працівники районних адміністрацій, статистичного управління, податкової інспекції), а також використовують оперативну допомогу органів дізнання. Усі відомості перевіряються у спосіб оглядів, обшуків, допитів, очних ставок, перевірки грошових і валютних вкладів у банках і комерційних структурах.

Пошук викраденого, а також набутого на крадені кошти планується протягом усього розслідування злочинної діяльності. Виявлені в обвинуваченого гроші, цінності, цінні папери слугують не тільки доказом збагачення обвинуваченого за рахунок чужого майна, а й засобом забезпечення відшкодування заподіяної злочином шкоди та можливої конфіскації майна обвинуваченого. Для виявлення і збереження викраденого проводять обшуки; накладають арешт на майно, грошові вклади, банківські рахунки, кореспонденцію обвинуваченого; допити осіб, яким відомо про обстановку в сім'ї обвинуваченого. Особливо корисні показання можуть давати свідки, які свого часу знали цю сім'ю, її бюджет, квартиру (помешкання) та майно (цінності) обвинуваченого та його родичів, але на момент розслідування втратили з певних причин стосунки з цією сім'єю.

Перевірка того, що всі виявлені цінності, гроші, цінні папери тощо належать розкрадачеві, проводиться для того, щоб унеможливити в майбутньому необгрунтовані позиви про вилучення певного майна із загального опису з тих причин, що арешт накладено на чуже майно або майно, яке належить іншому членові сім'ї обвинуваченого, а не йому.

Перевірка фактів передачі привласненого, розтраченого майна іншими особами планується для повноти дослідження кожного епізоду розкрадання і корисливого мотиву діянь.