Причини та умови військових злочинів, як й інших груп суспільно небезпечних діянь, нерідко перебувають за межами самих Збройних Сил та знаходяться на трьох (макро-, мікро- й на індивідуальному) рівнях (тобто у сфері всього суспільства, мікросоціальних груп і окремих осіб).

Серед чинників на макрорівні можна назвати «фонові» явища, економічні, соціальні, соціально-психологічні, організаційно-управлінські, політичні, культурно-виховні та ін. Поряд з негативним матеріальним забезпеченням, політичними суперечностями нестримно знижується престижність військової служби, авторитет армії, нівелюється повага до захисника Вітчизни. Вказане не може не відбиватися на морально-психологічному кліматі у Збройних Силах, на ставленні до права, моралі, прав інших осіб, а отже, і на криміногенній ситуації. Усе перелічене поєднується з кризою самих Збройних Сил, пов´язаною з їх реформуванням (йдеться про перехід до комплектування військовослужбовцями контрактної служби). Це питання має достатньо яскраве політичне забарвлення, але для досягнення максимальної об´єктивності та політичної нейтральності автори підручника обмежуються наданням фактів без їх політичної оцінки.

На мікрорівні панують чинники у сфері малих соціальних груп. Особливостями таких груп є: 1) одностатевість; 2) формальність через сутність самої системи армії; 3) різноманітність психологічних складів різних груп людей, привнесення ними своїх побутових, моральних, релігійних, політичних та інших традицій та уподобань (хоча нефор­мальні малі соціальні групи в межах формальних також мають місце). Вчинення деяких військових злочинів нерідко пов´язано з існуванням безкарної жорстокості, агресивності з боку старших за званнями осіб, а також максимального декларування поведінки військовослужбовців. Не можна не обмовитися про детермінанти вже названої вище дідівщини, як прояву негативних міжособистісних стосунків. Тут існує два принципових підходи. Перший полягає у «помсті» військовослужбовців, які раніше пережили знущання. Це є проявом стереотипу: «Так чинили зі мною, так і я чинитиму з іншими». Другий підхід полягає у давній «негативній армійській традиції». Адже, за словами Вольтера, «люди ніколи не відчувають мук совісті від вчинків, які стали звичаєм».

На мікросоціальному рівні не можна не наголосити на такій важливій детермінанті, як латентизація вчинених протиправних дій у зв´язку з закритістю системи.

На індивідуальному ж рівні існує достатньо складна система безпосередніх причин та умов, які є певною мірою похідними від негативних факторів на загальносоціальному рівні. Так, економічні протиріччя в країні та недостатнє фінансування Збройних Сил України призводить до матеріальних проблем військовослужбовців, що іноді стає причинами вчинення військових злочинів з корисливими мотивами. До того ж системна криза української армії та недостатність відчуття патріотизму у країні в цілому призводить до того, що військовики не виконують функції захисників Вітчизни. Це створює невідповідальність за власні дії, почуття вседозволеності, правового нігілізму, знервованості; стає підґрунтям вчинення не лише військових злочинів з корисливими мотивами, а і суспільно небезпечних діянь, при вчиненні яких до їх об´єктивної сторони входять насильницькі дії. Також дуже вагомими детермінантами вчинення військових злочинів є: 1) скупчення великої кількості молодих чоловіків у замкнених казармених умовах; 2) зміна контингенту призовників (про що йшлося при висвітленні характеристики особи військового злочинця), які імовірно можуть мати криміногенні нахили чи навіть криміногенні навички і досвід; 3) найбільш поширений вік початку та проходження військової служби 18-25 років збігається з найбільш криміноген­ним періодом у рамках загальнокримінальної злочинності. Це час, коли має місце пік фізичної активності, спроб реалізації амбіцій тощо.